Рік написання: 2024

Засоби боротьби.

Оскільки констатовано, що з допомогою фармацевтичних ліків і хімікатів подолати хворобу варроатоз неможливо, постійною є увага до нехімічних і органічних засобів боротьби з кліщем. Це важливо ще й з огляду на те, що органічне бджільництво, яке набуває поширення серед пасічників, не передбачає використання хімікатів для лікування бджіл. Якщо хімічні засоби просто вбивають кліщів у гнізді бджіл, то нехімічні, в першу чергу, намагаються обмежити розмноження кліща. 

Перехід на органічні методи контролю кліща може відбуватися поступово. Спочатку пасічник може запровадити інтегральний метод, коли органічні заходи контролю поєднуються з хімічними препаратами, які застосовуються обмежено і в разі крайньої необхідності.

У статті подамо основні органічні методи контролю кліща, описані в літературі. Замість безпосереднього знищення кліща при застосуванні хімічних методів, органічні методи спрямовані на те, щоб обмежити швидке розмноження кліщів у гнізді бджіл або видалити їх механічно. 

Селекція бджіл на варроарезистентність.

Найважливішим напрямком такої роботи є виведення ліній і популяцій бджіл, стійких до варроатозу. Варроарезистентність бджіл означає пригнічення репродукції кліща бджолами, або співіснування бджіл з кліщем так, що кліщ не завдає помітної шкоди бджолам. Очевидно, основою такої селекції є генетика бджіл. Наслідком такої селекції має бути ситуація, коли закліщеність має бути постійно низькою і не зростати.

Серед пасічників і науковців було багато спроб створити бджіл, які можуть пригнічувати розвиток кліща або співіснувати з ним. Такі зусилля частково приносили задовільні результати. Зокрема, в США були виведені лінії бджіл, стійких до кліща. Це так звані бджоли з варроа чутливою гігієною (VSH-бджоли). Суть такої поведінки бджіл в тому, що бджоли відчувають наявність кліща в комірках із запечатаним розплодом, відкривають такі комірки і видаляють інфікованих кліщем лялечок разом з паразитом. При цьому репродуктивний цикл кліща переривається і він гине, навіть якщо залишиться в гнізді. Якщо комірка була розпечатана помилково, то бджоли лялечку не видаляють, а запечатують її повторно. Така поведінка бджіл відома як перепечатування розплоду.

Дві лінії бджіл, стійких до кліща, які виведені в США, це так звані "руські бджоли", які походять з Приморського краю і лінія пол-лайн (pol-line).

Є сімʼї бджіл, де бджоли інтенсивно займаються грумінгом або очищенням своїх тіл від кліщів. При цьому бджоли кусають (не жалять!) кліщів, відривають їм ноги або нівечать їх панцир. Такі кліщі більше не можуть паразитувати на бджолах і видаляються з гнізда. Щоб оцінити наскільки дієвою є така поведінка бджіл, потрібне засітковане або липке дно, щоб оцінити осип кліщів протягом скажімо двох діб. Потім кліщів, що осипалися, потрібно оглянути під мікроскопом і виявити число покалічених бджолами кліщів. Якщо серед кліщів, що осипалися, покалічених більше більше третини (35%), то таку сімʼю можна вважати варроарезистентною. Подібна методика описана в ABJ за квітень 2024р. У пасічника є два варіанти розводити варроарезстентних бджіл: виписати маток варроарезистентних ліній або розводити варроарезистентних бджіл самому.

Розведення варроарезистентних бджіл дає пасічнику ще й таку перевагу, що таким чином він позбувається і ряду інших хвороб, наприклад, вірусних, які є супутником варроатозу. Розведення варроарезистентних бджіл може бути не простою задачею, оскільки система парування маток створює ризики розмивання варроарезистентності в наступних поколіннях маток.

Але в процесі селекції варроарезистентних бджіл виявилися і недоліки такого підходу. Виявляється, що варроарезистентні бджоли в одній місцевості, будучи перевезеними в іншу, можуть перестати бути варроарезистентними. Наприклад, матки, виведені на Гавайських островах, будучи завезені на континентальну Америку, вже не мали ознак резистентності. Строго кажучи, ознака варроарезистнтності проявляється найбільш повно в місцевої популяції бджіл до місцевої ж популяції кліщів. Так само важко вивести варроарезистентних бджіл на одній, окремо взятій пасіці. Робота може дати хороший результат, коли селекція виконується стосовно всіх бджолосімей місцевої популяції.

Перерва у вирощуванні розплоду.

Наступним перспективним напрямком протистояння варроатозу можна вважати різні форми переривання вирощування розплоду бджолиною сімʼєю. Різні форми таких підходів у розведенні бджіл вже описані і використовуються пасічниками. 

Біологія кліща передбачає, що самка кліща знаходиться в запечатаній комірці з лялечкою 12 діб і 5 діб на бджолах, поки не зайде в наступну комірку перед запечатуванням. Цикл розмноження кліща таким чином становить 17 діб. Тому співвідношення кліщів на бджолах і розплоді в гнізді має бути приблизно таке: 30% на бджолах і 70% в розплоді. Насправді співвідношення становить: 10% на бджолах і 90% в розплоді. Це тому, що бджоли інтенсивно знищують всіх кліщів, які не знаходяться в запечатаних комірках. Можна припустити, що в активний період, коли немає розплоду, бджоли можуть активніше знищувати кліща. Але ситуація має і зворотню сторону: кліщ завдає більше шкоди і бджолам, коли кліщі не можуть зайти в розплід. Тому припинення вирощування розплоду не може бути надто тривалим.

Кліщ, як відомо, розмножується в закритому розплоді. Одна із стратегій протистояння варроатозу передбачає тимчасове припинення відкладання яєць маткою, що припиняє вирощування розплоду в гнізді на певний період. 

Можна поділити сімʼю так, щоб один із поділів був безматковим. В такий нуклеус згодом можна дати матку - плідну чи неплідну, підставити маточник або дозволити бджолам вивести матку самостійно.

Один із підходів такої стратегії передбачає, що матку можна ізолювати в кліточці чи спеціальному ізоляторі на період від кількох тижнів і більше. У нас описані подібні методи, авторами яких є Хмара П. і Міленін М. Є навіть відповідні ізолятори маток Хмари і Міленіна.

Щоб усі кліщі вийшли з розплоду, перерва у його вирощуванні повинна складати не менше 21 дня, коли вийде останній запечатаний розплід. Створюється ситуація, коли всі кліщі, які були в розплоді, перейдуть на бджіл. В цей час можна застосувати комбінований підхід і обробити бджіл ліками, коли їх застосування при відсутності розплоду буде найбільш ефективне.

Загальним недоліком подібних методів є те, що безрозплідний період ослаблює силу сімʼї настільки, що при певних умовах вона може взагалі зникнути.

Застосування вощини зі зменшеною коміркою.

Ще один підхід, який пропонується застосовувати для контролю варроатозу, передбачає застосування вощини зі зменшеними комірками. Цю методику супроводжують дебати, дискусії і суперечливі оцінки. Спочатку результати застосування вощини зі зменшеною коміркою були досить обнадійливими. Потім більш строгі наукові дослідження не показали ефективності такого підходу. Проте аналіз даних на більш глобальному рівні показує, що зменшена вощина зі зменшеною коміркою все-таки може бути ефективним заходом у протистоянні варроа.

Розмір комірки (відстань між двома її паралельними стінками) у природному гнізді бджіл залежить від широти місцевості і складає від 4,8 мм для екватора і до 5,5 мм для Уралу; збільшуючись поступово від екватора до полюсів. Тому поняття вощина зі зменшеною коміркою можна сприймати по різному. З одного боку, розмір комірки штучної вощини мав би відповідати природному для даної місцевості. З іншого боку, вощина зі зменшеною коміркою мала би мати дещо менший від природного розмір комірки для даної місцевості, щоб проявився ефект впливу зменшеної комірки на розвиток кліща в запечатаному розплоді. Але в Україні, на жаль, ми маємо ситуацію зовсім протилежну. Природний розмір комірки для наших широт невідомий, але, на мою думку, він мав би складати близько 5,1 - 5,2 мм з урахуванням впливу глобального потепління. Насправді розмір комірок штучної вощини, яка виготовляється в нас, знаходиться в діапазоні 5,3 - 5,4 мм. Тобто, ми маємо ситуацію, коли наші бджоли утримуються на вощині зі збільшеною коміркою (більшою від природної для даної широти). Тому зменшення її скажімо до розміру 5,1 - 5,2 мм зовсім не означає, що це вощина зі зменшеною коміркою. Така практика склалася ще з радянських часів, коли вальці для виготовлення вощини робили однакового розміру комірки для всієї території Союзу. Тому ефект впливу на кліща мав би проявитися лише коли вощина мала би розмір менший від 5,1 - 5,2 мм. Але досліджень впливу зменшеної комірки на розвиток кліща в наших умовах не було, наскільки мені відомо.

Вважається, що на вощині зі зменшеною коміркою свій розвиток на стадії лялечки бджола може пройти швидше. Це скорочення може становити від кількох годин до двох днів. А кліщ дуже чутливий до подібних змін. Якщо розвиток лялечки бджоли скорочується навіть на кілька годин, кліщ може не закінчити свій розвиток, як наслідок, порушується розмноження кліща. Інша гіпотеза передбачає, що у комірках меншого розміру лялечка розміщена більш щільно, і це утруднює пересування кліща в комірці і його живлення гемолімфою лялечки.

Хоча на практиці часто вдавалося зменшити закліщеність з допомогою використання вощини зі зменшеною коміркою, деякі наукові експерименти, проте, не підтверджують цих гіпотез.

Зменшення закліщеності з допомогою видалення трутневого розплоду.

Ще одна група методів контролю варроа передбачає механічне видалення кліщів із гнізда. Суть методу в наступному. На своєму природному господареві - східній бджолі A. cerana, кліщ варроа розмножується виключно на трутневому розплоді, оскільки цикл розвитку східної бджоли надто короткий, щоб кліщ створив потомство. На медовій бджолі кліщ розмножується як на трутневому, так і на бджолиному розплоді, але надає перевагу все-таки трутневому, якщо є вибір. Трутнева лялечка більша, і цикл її розвитку довший, що надає кліщу більше корму для живлення і довший час для розмноження кліщів.

Цикл лялечки бджоли складає 12 діб, трутня - 14 діб. Кліщ дуже чутливий до тривалості розвитку лялечки. Якщо у комірку з лялечкою бджоли заходить одна самка кліща, то в нормі з неї виходить 3 кліща, якщо в комірку з лялечкою трутня заходить одна самка кліща, то виходить 5 самок кліща. Оскільки цикл розвитку кліща складає 17 днів, то за цей період число кліщів в гнізді мало би збільшитися принаймні втричі. Але бджоли інтенсивно нищать кліща, тому темп росту популяції кліщів значно менший, і число кліщів збільшується в середньому вдвічі за місяць, що на жаль теж немало, і бджоли самостійно не можуть запобігти поступовому росту популяції кліща в гнізді.

Суть даного методу контролю розмноження кліща проста. В гніздо бджіл ставиться трутнева вощина на момент появи трутневого розплоду, а після його запечатування розплід видаляється разом з кліщами, які в ньому знаходяться. Видалення трутневого розплоду може попередити спалах збільшення популяції кліща, від якої в кінці сезону сімʼя може загинути. Видалений трутневий розплід можна згодувати курчатам або переробити на трутневий гомогенат, який пізніше можна згодувати бджолам же, як замінник білкового корму.

Недоліки методу очевидні. Не завжди вдається відділити трутневий розплід від бджолиного, щоб його видалити. Бджоли витрачають надто багато кормових ресурсів на вирощування трутнів на підставленій трутневій вощині, що не завжди доречно з огляду на дефіцит пилку, який ми маємо в останні роки. Нарешті вирощування трутнів у ройовий період просто необхідне для насичення ними місцевості для надійного парування маток.

Використання цукрової пудри.

Ще один із підходів механічного видалення кліщів передбачає використання цукрової пудри, крохмалю, борошна. Інколи ці реагенти пропонують навіть ароматизувати чим-небудь неприємним для кліща. Механізм протидії кліщу при такій операції наступний. Якщо пудра попадає хоча би на одну із восьми ніг кліща, вона забиває його присоски і кліщ вже не може триматися на бджолі, падає на дно вулика і видаляється бджолами. Інший наслідок - обсипані порошком бджоли інтенсивно займаються самоочищенням (грумінгом) видаляють з себе пудру і заодно кліщів. Подібний підхід нібито може бути ефективним, особливо в поєднанні з перериванням вирощування розплоду і наявністю засіткованого дна у вулику.

Очевидні недоліки методу в тому що 90% кліща знаходиться в розплоді, тому, щоб посипання пудрою було ефективним, його постійно потрібно повторювати кожні 5 днів. Далі — пудра негативно діє на відкритий розплід, якщо попадає в комірки з яйцями чи личинками. Колись я пробував обсипати бджіл ароматизованим крохмалем. Але через півгодини крохмаль повністю зникав з гнізда. Очевидно бджоли його просто зʼїдали як дармовий вуглеводний корм. А грумінгом і автогрумінгом бджоли займаються і без посипання їх пудрою, і очевидно така операція є зайвою.

Використання засіткованого дна.

Суть методу в наступному. Кліщі, які живуть в гнізді бджіл, можуть втрачати контакт з бджолою і падати на дно вулика, а потім знову переходити на бджіл. Якщо дно засітковане сіткою з коміркою 3х3 мм, то бджоли не можуть опускатися на дно, і кліщі, що осипалися, не зможуть повторно переходити на бджіл. Засітковане дно може зменшити популяцію кліща в гнізді. Але бути самодостатнім у контролі кліща цей метод не може. Він ефективний лише у поєднанні з іншими методами. З іншого боку, бджоли не можуть переходити на засітковане дно, видаляти сміття нижче сітки, і ця зона може стати хорошим місцем для розмноження воскової молі - ще одного шкідника бджіл. Але засітковане дно і осип кліща є ефективним у діагностиці варроатозу, тому його часто використовують у такій якості на практиці.

Гіпертермія або тепловий метод.

Такий підхід ґрунтується на тому, що кліщ є більш чутливим до високих температур, ніж бджоли. Комфортною для кліща є температура близька до +33°С, а для бджіл - +36°С. Тому кліщ надає перевагу периферії гнізда для свого розмноження, де температури можуть бути дещо нижчі.

Цей метод не новий. На початку появи варроатозу був популярним метод боротьби з кліщем з допомогою термокамер. Бджіл струшували в спеціальну касету, потім поміщали в термокамеру, де певний час підтримувалася температура дещо більше +46 - +48°С протягом 12 - 15 хв. Кліщі в таких умовах гинули, а бджоли виживали. Метод був дуже трудомістким і складним, але досить ефективним, як вважалося деякий час. Але згодом проявилися проблеми методу. Наш відомий пасічник Дяченко П., який багато працював з термокамерами, повідомив, що тривале практикування методу може привести до появи термостійких кліщів, для яких метод перестає бути ефективним.

Згодом виявилося, що навіть короткочасне перевищення температури шкодить і бджолам і вкорочує їх життя. Наслідком таких недоліків стало те, що термометод майже повністю зник з практики пасічників будь-де в світі.

Але останнім часом появилися спроби реанімувати гіпертермію або тепловий метод на дещо іншій основі. Суть підходу в тому, що є намагання підтримувати штучно температуру гнізда на нормальному для бджіл рівні постійно, без переохолодження гнізда. 

Ідея нових підходів в тому, щоб гріти гніздо так, щоб це знищувало кліща, але не шкодило бджолам. На відміну від термокамер, тепер намагаються гріти бджіл довше, але при нижчих температурах. Це різного роду прилади регульованого електропідігріву гнізда. Поки що ці спроби не йдуть далі експериментів і про практичне застосування їх говорити рано.

Поділи сімей при варроатозі.

Використання схем розмноження бджіл при варроатозі має на меті більш складні стратегії. Пасічник нібито має змиритися із загибеллю частини сімей від кліща. Це його плата за варроатоз. Натомість він постійно створює нові сімʼї так, що його пасіка не зменшується. Тобто, він веде себе так, ніби на його пасіці ніякого варроатозу немає. Завдання пасічника в тому, щоб створити достатню кількість нових сімей, на заміну тих, що загинули. Є способи створення нових сімей з незначною закліщеністю. Це рої і безрозплідні нуклеуси (відводки). Суть стратегії в тому, що на льотних бджолах перебуває близько 1% кліщів, 9% - на вуликових бджолах і 90% - в розплоді. Якщо створити нову сімʼю тільки із льотних бджіл, то принаймні два роки така сімʼя може мати низьку закліщеність і бути продуктивною Але така стратегія може бути досить ризикованою. Через дрейф бджіл по пасіці, кліщ може поширюватися на новостворені сімʼї від дуже закліщених і значно посилити їх закліщеність. Крім того, наявність сімей бджіл на пасіці з високою закліщеністю створює ризик значного поширення вірусних хвороб, які супроводжують варроатоз, зокрема, вірусу деформованого крила. При надмірній закліщеності всієї пасіки навіть рої не є гарантією, що новостворена сімʼя переживе зиму без хімічної обробки. 

Коли частина пасіки гине від варроатозу, то лише поділи можуть відновити кількість бджолосімей. Це аксіома. На жаль, в останні роки склалася вкрай загрозлива ситуація, коли пасічник просто фізично не може відновити свою пасіку ніякими методами. На бджіл негативно діють три важливі фактори: варроатоз, отруєння бджіл агрохімікатами і дефіцит пилку через скорочення природних кормових угідь бджіл. В умовах степу при монокультурі соняшника склалася вкрай критична ситуація для виживання бджіл. В найближчі роки стане зрозуміло чи ми зможемо утримувати бджіл у вкрай несприятливих умовах, що склалися.

Гетерозисні кліщі і перезараження пасік.

На проблему гетерозисних кліщів, наскільки мені відомо, у нас вперше звернув увагу Гайдар В. А. (УП 2, 2015р.). 

Суть проблеми в наступному. Уявімо собі, що є місцева популяція бджіл, і в ній появився варроатоз. Найбільш нестійкі до кліща сімʼї загинуть протягом року-двох від варроатозу, а ті, що мають риси, які дозволяють їм протистояти кліщу, швидко розмножаться через роїння чи поділи, і ознаки варроарезистенності швидко поширяться на всю популяцію бджіл. Кліщ не може так швидко мінятися, оскільки для кліща характерно високий рівень інбредної депресії через особливість його розмноження. Зазвичай в комірку з личинкою заходить одна самка кліща, від неї виводяться і самці і самки кліща, і ми маємо близькоспоріднене розмноження кліща всередині комірки з високим рівнем гомозиготності, оскільки і самці кліща і самки походять від однієї самки. Ситуація міняється, коли в комірку можуть зайти дві неспоріднені самки кліща, і їх потомство обміняється між собою генами. Так появляються гетерозиготні кліщі з гібридною силою, які можуть протистояти варроарезистентності бджіл. Спадковість бджіл міняється повільніше (раз на один-два роки - залежить від віку і заміни матки). Спадковість кліща міняється швидко (раз на 17 днів - це один цикл розмноження кліща - одне покоління, 12 днів у закритому розплоді, плюс 5 днів при виборі нової личинки для розмноження). Значні природні можливості бджіл до перехресного запліднення врівноважуються швидкістю розмноження кліща. В природі дикі популяції бджіл швидко виробили в собі варроарезистентність, і розміри популяцій бджіл відновилися протягом кількох років. Ситуація на пасіках зовсім інша. Через особливості штучного розведення бджіл раз за разом виникають можливості для кліщів протистояти варроарезистентності бджіл. Саме ці ситуації і описав Гайдар.

Як працює ця схема на рівні популяції покажемо на такому простому прикладі. Уявімо собі, що в місцевої популяції бджіл виробилася варроарезистентність, і закліщеність знизилася природно, тому що всі бджолосімʼї можуть протистояти кліщу. Але ось один із місцевих пасічників завіз здалеку пакети бджіл (разом із кліщами зрозуміло). Який подальший розвиток подій? Появилися нові кліщі, до яких місцеві бджоли не мають резистентності. Завезені бджоли не мають резистентності до місцевих кліщів, нарешті створюється ситуація, коли в якійсь сімʼї бджіл в одну комірку зайдуть дві самки кліща - місцева і завезена. Появляться гетерозиготні кліщі, до яких немає резистентності ні в місцевих бджіл, ні в привезених. Коло замкнулося. Ми маємо наслідок, новий спалах варроатозу в місцевій популяції бджіл і новий масовий мор бджіл на наших пасіках. Такі хвилеподібні враження бджіл варроатозом час від часу ми спостерігаємо на наших пасіках уже протягом 50 років. Через це у нас слабо діє такий фактор протистояння кліщу, як природна варроарезистентність бджіл.

Країни, які подолали варроатоз.

Можливо приклад країн, які подолали варроатоз, як хворобу бджіл, допоможе зрозуміти нам де ми недопрацьовуємо у протистоянні хворобі.

В Бразилії кліщ появився у 1978р., і в перший рік хвороби закліщеність бджіл складала 50% при високій смертності сімей бджіл. Потім сама по собі закліщеність знизилася до рівня менше 5% і ніколи більше не підвищувалася. Тобто, бджоли самостійно, без участі пасічників, ветеринарної служби і хімічних препаратів виробили в собі варроарезистентність і не потребували лікування від варроатозу. Обставини, як на мою думку, посприяли цьому: основне розмноження - через роїння, відсутнє штучне виведення маток (таких маток в Бразилії менше 1%), відсутність пакетного бджільництва, відсутність кочівель до медоносів (з африканізованими бджолами не покочуєш), природна популяція бджіл більша від тієї, яку утримують на пасіках.

Куба — країна, де є найбільша у світі популяція (200 тис. бджолосімей) європейських рас бджіл, стійких до варроатозу. Через свою політичну систему (диктатура Кастро) острів довгий час був ізольований від світу. Ззовні не було надходження ні нових рас бджіл, ні нових кліщів. Це посприяло виникненню варроарезистентності у бджіл на острові. Місцева популяція бджіл виробила в собі резистентність до місцевих же кліщів. Не було надходження ззовні ні нових рас бджіл, ні нових штамів кліщів, як наслідок - варроарезистентність бджіл збереглася і посилилася. Таким чином хвороба варроатоз була подолана на Кубі (без хімії і без участі пасічників).

Дещо інша ситуація на Пуерто-Ріко. На острів проникли африканізовані бджоли, і місцева популяція бджіл являє собою гібридних бджіл європейських і африканізованих. Ізольованість острова так само як і на Кубі посприяла виникненню варроарезистентних бджіл, які не потребують лікування від варроатозу, а гібридні бджоли втратили таку свою рису, як надмірна агресивність, але зберегли високу продуктивність європейських бджіл.

В Південно-Африканській Республіці варроатоз було подолано завдяки селекції бджіл. ПАР має високорозвинене бджільництво, яке створили переважно нащадки білих переселенців з Європи (бури), і цілеспрямована робота з бджолами по розвитку варроарезистентності принесла свої плоди. Такої хвороби бджіл як варроатоз немає в ПАР, і вона вилучена з переліку хвороб бджіл в цій країні. 

Підсумовуючи, можна сказати, що чим більше методи утримання бджіл відрізняються від природних, тим гірша ситуація з варроатозом. Варроатоз завдає мало шкоди в південних країнах, можливо через меншу комірку вощини і природні методи утримання бджіл. Наприклад, в Африці ніде не лікують бджіл від варроатозу хімією, але це не шкодить бджолам, чи не єдиний спосіб розмноження бджіл тут - лише роїння. В Європі, де відсоток ройових маток значно вищий від США, втрати бджіл від варроатозу незначні протягом сезону, в США, де майже 100% нових маток є матками штучного виводу, втрати бджіл протягом сезону вже перевищують 40%.

Як підсумок — автор, проте, не закликає відмовитися від сучасних методів утримання бджіл, але звернути увагу на цю обставину у протистоянні варроатозу варто.