Рік написання: 2024

В наші дні виповнюється 50 років від часу появи кліща варроа і хвороби варроатоз на наших пасіках. Навряд чи це та подія, яку можна відмічати чи святкувати. Насправді це урок, який нам усім не завадило би добре вивчити. Добре памʼятаю ті часи. 1974-й рік був дуже врожайним на мед, можливо, одним із найкращих в історії мого пасічникування. В ту пору я був студентом Київського політехнічного інституту і лише вчився ходити біля бджіл на батьківській пасіці. Масовий мор бджіл від варроатозу в центрі України відбувся вже в 1975р. Коли саме точно відмічати цей сумний ювілей - ми не знаємо. Кліщ у нас появився не пізніше 1974р. Але я зустрічав пасічників, які говорили мені, що кліщ у нас був вже в 1973р., навіть в 1972-му. Тепер майже не залишилося пасічників, які тримали бджіл до варроатозу. То була інша епоха. Наприклад, тоді соняшник не був головним медоносом. Були роки, коли в радіусі польоту бджіл посівів соняшника не було зовсім. Не було в ті часи мобільників, смартфонів, планшетів, ноутбуків, компʼютерів, інтернету, ютубу і поліетиленових пакетів. Але бджоли були, і поява варроатозу стала одним із поворотних пунктів у розвитку нашого бджільництва.

Згадуючи ту історію, хотілося би зупинитися на деяких моментах боротьби з кліщем, чи швидше, співіснування з ним. За 50 років нічого кардинально не змінилося. В 2023 році був спалах варроатозу, від якого загинуло багато сімей саме в центрі країни. Якихось проривних результатів у боротьбі з кліщем у нас немає. Продовжують масово гинути наші бджоли і навіть цілі пасіки від кліща, ніскільки не менше, ніж 50 років тому. Проблема варроа не вирішена за 50 років, вона загострилася, оскільки добавилися ще дві: дефіцит пилку і масові отруєння бджіл.

Поява кліща варроа тоді була для пасічників, як грім серед ясного неба, хоча в інституті бджільництва про хворобу було відомо добре і від самого початку її появи у Приморʼї ще в 60-ті роки. Галузь виявилася повністю не готовою до появи нової страшної хвороби бджіл. Нічого не було зроблено, щоб запобігти поширенню хвороби на першому етапі її розвитку. Організаційні ресурси і науковий потенціал радянського бджільництва виявилися абсолютно недостатніми, не те що протистояти варроатозу, але навіть зпрогнозувати і відслідковувати появу цієї хвороби і її поширення. Все що робилося потім - це було поспіхом і постфактум. Не було ліків, спеціалістів, які би розбиралися в хворобі, серед настроїв у пасічників переважав масовий розпач. Згодом були роки і періоди, коли спалахувала надія, що кліща вдасться взяти під контроль, але потім виявлялося, що це не більше, ніж ілюзії. На низовому рівні боротьба з кліщем стала справою самих пасічників.

Перша згадка про варроатоз на сторінках журналу "Пчеловодство" появилася в номері 5 за 1965р., де говорилося, що на пасіках Далекого сходу, зокрема в Приморському краї, північному Іманському районі виявлена нова кліщова хвороба бджіл, збудником якої був кліщ Varroa Jacobsoni. Деякі пасічники там кліща сприймали за браульоз - хворобу тоді добре відому, але яка тепер майже не зустрічається.

Проте, ще в 1972р. інститут бджільництва в Рибному видав "Рекомендації для пасічників Далекого сходу по боротьбі з варроатозом бджіл", де сказано, що кліщова хвороба бджіл появилася в Приморському краї порівняно давно. Кліщі були виявлені в гніздах бджіл в 1950 і 1952р. Але про це згодом перестали згадувати, ймовірно, на подібну інформацію про зародження хвороби на території Радянського союзу був накладений гриф секретності. Згідно нової версії, в СРСР кліщ було виявлено тільки в 1964р.

Що цікаво, не вдалося знайти інформацію про те, як кліщ поширювався територією Радянського союзу. Жодних згадок у публікаціях. Тепер складається враження, що кліщ тоді появився скрізь і одночасно. Звичайно, поширення кліща по території СРСР мало свою динаміку, яку приховують і дотепер. Ймовірно, радянське бджільництво зіграло важливішу роль, як в появі варроатозу, так і в поширенні його в світі, ніж це прийнято вважати.

Відсутність інформації про початкове поширення кліща по території Союзу не забороняє нам зробити кілька припущень. Можна запропонувати гіпотезу такого плану. Медові бджоли появилися на Далекому сході в Приморʼї в 1890р. Від Приморського краю до України приблизно 8 тис. км. Враховуючи, що в природних умовах кліщ поширюється приблизно до 100 км на рік, ймовірно, з роями-втораками, які теж відлітають якраз на 100 км за сезон, то за 85 років (з 1890 по 1974р.) бджоли могли досягти України просто за рахунок природного поширення. Це якщо кліщ перейшов паразитувати на медову бджолу відразу ж після її появи в ареалі розселення кліща. Але такий сценарій є малоймовірний. Більш реальним видається комбінований варіант поширення кліща, коли були задіяні принаймні три механізми його поширення. Спочатку кліщ завозився на деяку місцевість при перевезенні або при пересилці бджіл: маток і пакетів. Потім, попавши на пасіку в одну бджолосімʼю, кліщ поширювався на решту сімей пасіки за рахунок дрейфу бджіл хворої на варроатоз сімʼї. Бджоли із зараженої кліщем сімʼї більш схильні до розльоту по інших сімʼях. Нарешті, заключний етап - кліщ поширюється на рівні місцевої популяції бджіл за рахунок розльоту роїв і кочівель на медоноси. Так кліщ швидко поширюється на всю місцевість, населену бджолами. 

Зʼясування подібних питань має не лише історичний інтерес. Окремі лінії і дуже вірулентні штами кліща і тепер продовжують поширюватися з використанням тих же механізмів, як це було перший раз. Так само тепер поширюються лінії кліща, які виробили в собі резистентність до тих чи інших ліків. Адже кліщ не має крил і очей, жити поза вуликом без бджіл він може всього кілька (5 - 8) днів, тому пересуватися сам він не може. Самоселекція кліща на пристосування до бджіл утруднена і значно поступається швидкості селекції бджіл на варроарезистентність. Тим не менше кліщ успішно паразитує на бджолі ось уже 50 років. Поширенням, розмноженням і селекцією кліща успішно займаються самі пасічники. Бджіл це стосується в меншій мірі, оскільки популяції диких бджіл (там де вони є) успішно і швидко виробили в собі достатню варроарезистентність, і кліщ не загрожує їх існуванню. Як показує практика, після появи кліща варроа, популяції бджіл в природі швидко, за декілька років відновили свій розмір до рівня, який був до появи кліща варроа.

В ряді країн і територій проблема кліща вирішена, і варроатоз більше не є хворобою бджіл. Це Бразилія, Південно-Африканська Республіка, Куба, Пуерто-Рико. В ряді країн і континентів кліщ не становить небезпеки і від нього немає масового мору бджіл, там не застосовують хімічних засобів боротьби з ним. Тут варроатоз перейшов у розряд міноритарних хвороб, які не створюють проблем пасічникам. Це Африка, Азія, Латинська Америка, частково Великобританія.

Натомість в США і Європі кліщ є проблемою номер один. Це тим більше парадоксально, що в цих країнах розвитку бджільництва приділяють велику увагу і на дослідження у бджільництві виділяють значні кошти. Ці країни є лідерами у науках про бджіл. Очевидно, ми робимо щось не так у нашому розведенні бджіл, оскільки проблему кліща ніяк вирішити не можемо.

Таксономія кліща і його поширення.

Початкова схема появи варроатозу була приблизно така. Кліщ варроа якобсоні паразитував на азійській восковій бджолі в її ареалі в Південно-Східній Азії і Далекому сході. Вперше самка кліща була виявлена на тілі азійської бджоли на острові Ява ще у 1904-му році. Родову назву кліщ отримав, ймовірно, в честь давньоримського вченого Варрона, який жив приблизно дві тисячі років тому і якому належать класичні твори по бджільництву. Видову назву кліщ отримав в честь вченого Якобсона, який першим виявив кліща на азійських бджолах. 

Після появи європейських бджіл в ареалі азійської бджоли кліщ став і її паразитом, оскільки обидва види досить схожі. Зміні господаря для паразита посприяли схожість біології медової і воскової бджоли, їх фізіології і анатомії, а також філогенетична близькість обох видів.

Вважається, що перехід стався в першій половині 20-го ст. в ареалі воскової бджоли, куди медова бджола була завезена людиною. Де точно стався такий перехід - невідомо. Але на Далекому сході СРСР кліщова хвороба, повʼязана з кліщем варроа на бджолах була виявлена ще у 1950-му році. З 1965-го кліщ у Приморʼї почав завдавати відчутних втрат бджільництву. Можна допустити, що кліщ став паразитом медової бджоли на Далекому сході ще раніше, але згодом у літературі про це перестали згадувати. Справа в тому, що є ймовірність, що одним із місць, де кліщ перейшов паразитувати на медову бджолу, було саме Приморʼя на Далекому Сході, куди бджіл завезли приблизно в 1890р. з України. Честь бути родоначальником такої хвороби досить сумнівна, можливо, тому інформацію про більш ранню появу варроатозу на бджолах Далекого Сходу ще в 1950 році постаралися приховати.

Тобто, медові бджоли вперше зустрілися з кліщем на Далекому сході, і це була саме раса українських бджіл. Можна припустити, що, оскільки тут вид медових бджіл вперше зіткнувся з новим для себе паразитом, то на Далекому сході вперше розвинулася і резистентність бджіл до кліща. До такого висновку дійшли американські спеціалісти, які розробили програму розведення варроарезистентних бджіл у США. В рамках цієї програми до США в 1997р. було завезено 100 маток від бджіл з Далекого сходу, які були виведені в Приморʼї в бджолосімʼях, що попередньо перевірялися на резистентність до кліща. Така лінія бджіл і тепер є в США під назвою "руські бджоли", яка має підвищену резистентність до варроа, і бджоли цієї лінії користуються успіхом у пасічників.

Перші публікації про варроатоз свідчили, що причиною хвороби став кліщ Varroa jacobsoni. Але згодом, австралійські вчені Андерсон і Трумен в 2000р. виявили, що на бджолах паразитує інший вид роду варроа, а саме Varroa destructor. Це не виключає ситуації, що на бджолах в майбутньому не зможуть паразитувати і інші кліщі роду varroa, зокрема, і Varroa jacobsoni або навіть такі види кліщів, які нам ще невідомі. 

Андерсон і Трумен зʼясували, що є принаймні 18 гаплотипів кліща варроа (це щось на кшталт підвидів, хоча в деяких публікаціях їх подають як окремі види), які паразитують на азійській бджолі. Із них 6 належать до виду Varroa destructor, а 12 - до виду Varroa jacobsoni. Назву гаплотипам давали по назві місцевості, де їх виявляли. Всі 12 гаплотипів Varroa jacobsoni паразитують тільки на азійській бджолі. Із шести гаплотипів Varroa destructor лише два стали паразитами медової бджоли, а чотири зустрічаються тільки на азійській бджолі. Обидва гаплотипи належать до виду Varroa destructor. За місцем їх виявлення ці різновидності кліщів отримали назви: корейський гаплотип і японо/таїландський. Корейський варіант кліща є більш вірулентний (шкодочинний), він поширений в Європі, Середньому сході, Азії і обох Америках. Японо-таїландський гаплотип менш загальний, він поширений в Японії, Таїланді і обох Америках. Є місцевості, наприклад, Бразилія, де одночасно поширені обидві форми кліща. Який гаплотип кліща поширений в Україні нам невідомо. 

З Далекого сходу кліщ потім поширився по всій території розселення медових бджіл. Є згода серед спеціалістів, що територією СРСР кліщ ширився зі сходу на захід, але конкретні деталі цього процесу маловідомі і особливо не афішувалися ніколи. Західних кордонів СРСР кліщ досяг після 1970р. У відомій монографії інституту зоології (Київ, 1993р.) "Пчелиный клещ Varroa jacobsoni" під редакцією Акімова І. детально говориться як кліщ ширився світом, але ні слова про історію виникнення і поширення варроатозу територією Союзу. 

Нам відомо більш-менш достовірно як кліщ ширився світом. Вперше кліщ був виявлено на медовій бджолі в Приморʼї (СРСР) і Кореї - в 1950р., в Японії - в 1958, в Китаї - в 1959, на Філіппінах - в 1963р. Ймовірно, територією Союзу кліщ поширився з 1960р. і досяг європейської частини приблизно у 1970р. Кліщ поширився зі сходу на захід територією Радянського Союзу, це загальний тренд. Але, можливо, були й інші шляхи. Справа в тому, що в центрі України варроатоз в повній мірі проявив себе з 1975р. Але схоже на те, що на заході країни він появився дещо раніше, можливо в 1972р. або навіть ще в 1971р. Тому можлива ситуація, коли на територію України кліщ попав двома шляхами: зі сходу - територією Союзу і з заходу - з території Болгарії, де він появився в 1971р.

Черга Європи прийшла значно пізніше. Європою кліщ почав поширюватися з Болгарії - 1971р. і Західної Німеччини - 1977р. Цікаво, що в Німеччині кліщ варроа поширився з бджіл Apis cerana, куди їх завезли для вивчення біології цього виду бджіл. Тобто, перехід на медову бджолу з церани відбувся відразу ж, без паузи. 

В Бразилії кліщ появився в 1978р. і звідси почав свою переможну ходу Латинською Америкою.

В США кліщ варроа виявили в 1987р. на Флориді, а вже звідси поширився територією штатів.

Після виявлення кліща в штаті Новий Південний Уельс в Австралії в 2022р. епідемія кліща стала пандемією, тобто всепланетною. В світі не залишилося територій, де немає кліща.

Кругла дата в історії хвороби може стати стимулом, щоб підбити підсумки у нашій боротьбі з кліщем, оцінити, що ми робимо не так, як потрібно поміняти стратегію боротьби і наші підходи до утримання бджіл. 

Зокрема, потребують висвітлення питання застосування ліків і хімікатів у боротьбі з кліщем, безмедикаментозні підходи у боротьбі з кліщем, потрібно повніше висвітлити досвід тих країн світу, де хворобу варроатоз вже подолано. 

Було би непогано, якби в нас належним чином була опрацьована діагностика на закліщеність бджолосімей - проста, доступна і однакова для всіх. Це щоб ми могли відстежувати динаміку кліща і вибирати той чи інший метод лікування варроатозу належним чином.

Не зайвим буде оцінити успіхи селекції у розведенні варроарезистентних і варроатолерантних бджіл.