Яких бджіл розводять у США?

Рік написання: 2022

В одній із попередніх статей по селекції бджіл ми показали, що кращі для розведення бджоли завжди місцеві. Але медоносна бджола, як вид, є аборигенною для Європи, Африки і Близького Сходу, це її ареал. Як вибрати кращу расу бджіл для місцевості, де бджоли природним шляхом поширені не були? Розглянемо це питання на прикладі США, оскільки їх досвід досить повчальний.

Першою расою, завезеною на територію США, були темні лісові бджоли з Голандії. Але вони були мало пристосовані до розведення у вуликах, до медозборів у преріях (тамтешніх степах), тому природно виникло питання щодо завезення бджіл і інших рас. 

Пошук кращих рас бджіл для розведення – це особливість американського бджільництва, тут досить швидко винайшли хороший розбірний вулик (вулик Лангстрота), але місцевих бджіл не було, тому природно виник потяг до пошуку кращих бджіл. У пошуках кращих бджіл для Америки пасічники перебрали, здається, всі можливі раси бджіл, які були відомі в світі у 19-му столітті. Цікаво, що Рут вивчав питання щодо можливості розведення в США навіть Apis dorsata – великої індійської бджоли.

Так само, як у європейському бджільництві, фішкою були пошуки кращого вулика. Так склалася ситуація, що основною бджолою в Європі була раса темних лісових бджіл, які жили в дуплах дерев в реліктових лісах Європи. У вуликах жити вони ніяк не хотіли. Тому фішкою європейського бджільництва став пошук кращого вулика. Тут перепробували сотні конструкцій вуликів, але так і не винайшли вулик для лісових бджіл. Проблему вдалося вирішити тільки після того, як в Європі перейшли до розведення карніки, замість лісових бджіл. Карніка виявилася більш пристосованою до утримання у вуликах після знищення реліктових лісів Європи.

Оскільки бджільництво США на початку своєї історії було зосереджено на виробництві меду, то природно, що на перший план вийшла раса італійських бджіл, як найбільш продуктивна по меду і більш пристосована для промислового бджільництва. Але обставини утримання бджіл постійно змінюються, тому пошук кращих рас бджіл для розведення триває в США постійно.

Близько 100 років тривав в США інтерес до розведення кавказьких бджіл, поки тепер від них відмовилися майже повністю.

В останні років 20 прибутки від запилення в США переважають над прибутками від реалізації меду, і ця обставина далася взнаки в розведенні бджіл. На перший план вийшли бджоли раси карніка, оскільки вони швидше розвиваються після зимівлі, можуть літати при нижчих температурах, ніж італійки, а на запиленні однаково добре працюють, що слабші, що сильніші сім’ї, то нарощувати особливо сильні сім’ї на послуги запилення і не потрібно.

Особливість бджільництва США – це належне наукове забезпечення і інноваційні технології. В США щорічно реалізується приблизно півтора мільйони маток штучного виводу від професійних маткарів. В США нараховують 2,5 — 3 млн. сімей бджіл. Оскільки маток рекомендують міняти через два роки, то потреба в нових матках щороку складає саме 1,5 млн. маток. Але деякі комерційні господарства виводять маток самостійно, наприклад, господарство Ріхарда Аді, яке налічує більше 100 тисяч бджолосімей, і є, ймовірно, найбільшим у світі. Звідси можна зробити висновок, що пасічники-любителі на місцях не виводять маток, використовують переважно придбаних у професійних маткарів. 

Але і загибель бджіл протягом сезону, переважно в зимівлі, складає більше мільйона сімей. Насправді ці цифри пов’язані (кількість маток штучного виводу і зимовий відхід бджіл), але аналіз цього питання виходить за рамки даної статті. Наприклад, протягом 2020 — 2021-го року в США загинуло близько 45% від усіх наявних бджолосімей, тобто значно більше мільйона бджолосімей. Варто відзначити, що бджільництво США поки що, нехай і з напруженням, справляється з відновленням популяції бджіл після тяжких щорічних втрат. Замість втрачених сімей пасічники роблять поділи і нуклеуси від існуючих, чим і відновлюють втрати. 

Але маток на місцях пасічники майже не виводять, надають перевагу купованим. Це досить несподіваний висновок нашого аналізу.

Сезон в США починається в лютому — в 2022-му році - 12-го лютого, із запилення мигдалю в Каліфорнії. Оскільки оренда одного вулика на запилення в цьому році коштує близько 200 дол. за 20 днів роботи бджіл, то більше половини всіх наявних в США сімей бджіл привозять на запилення мигдалю. Перед запиленням наявні сім'ї ділять на нуклеуси по 4 — 6 рамок. В цей же час, початок лютого, високий попит на матки.

Матководи США пропонують пасічникам маток різних рас, ліній, гібридів. Наш аналіз ґрунтується на рекламних оголошеннях двох останніх номерів (за лютий) двох головних журналів США по бджільництву: American Bee Journal і Bee Culture.

Оскільки більше половини сімей бджіл в США перевозять на запилення або медозбір, то поняття місцеві бджоли для США досить умовне. Інша обставина підкріплює цю тезу. Потребу в матках забезпечують професійні маткарі. Рядові пасічники-любителі майже не виводять маток. Це означає, що всі матки завізні і не забезпечується належний вплив довкілля на природний добір бджіл.

Більшість маток і пакетів, яких розводять в США, рекламуються як варроарезистентні. Але розведення варроарезистентних бджіл на популяційному рівні, схоже, не дає ефекту з урахуванням тих втрат, яких зазнають пасічники США щороку. 

В США селекція, схоже, не веде до підвищення продуктивності по медозбору на рівні популяції. Такий висновок можна зробити, аналізуючи економічні показники американського бджільництва. Попит на мед в США задовольняється на три четверті за рахунок імпорту, в тому числі і з України, відсоток власного меду на ринку меду постійно знижується.

В останні роки спостерігається зниження тривалості життя маток. Чимало маток штучного виводу живуть не більше року. Основною причиною цього вважається вплив отрутохімікатів. Матка протягом життя отримує сублетальні дози пестицидів, які врешті вкорочують її життя.

Оскільки переважна більшість маток в США виводиться професійними маткарями, то, по суті, вся популяція бджіл в США таким чином походить від невеликої кількості племінного матеріалу, який є в розпорядженні цих невеликої кількості племінних пасік. Отже, вся популяція бджіл в США походить від цих племінних пасік. Можна очікувати, що це дуже збіднює генетичне розмаїття бджіл і зменшує пристосовуваність бджіл до навколишнього середовища на популяційному рівні. Тепер вже існує чітке розуміння дуже негативних наслідків від подібного розвитку подій в розведенні бджіл. Але недавні генетичні дослідження бджіл в США не підтверджують подібних побоювань. Навпаки, генетичне розмаїття бджіл в США на рівні пасік і місцевих популяцій навіть зростає в останні десятиліття. Парадокс, який поки що не має вичерпного пояснення. Серед можливих причин цього називають:

  • популяція диких бджіл, яка є помітною в США, і яка своїми генами впливає на тих бджіл, які розводять на пасіках;
  • вплив роїння і розліт роїв, роль якого недооцінюється. Наприклад, поширення африканізованих бджіл в південних штатах — неконтрольований процес, але дуже помітний. Він значно змінив расовий склад місцевих популяцій бджіл. Боротися з африкацізацією бджіл намагаються тотальною щорічною заміною маток на завізних і недопущенням виведення трутнів африканізованими бджолами;
  • масові кочівлі в США, коли перевозиться на медозбір і запилення більше половини бджолосімей. Кочівлі сприяють перемішуванню генів у популяції. Що дозволяє утримувати належний рівень гетерозису в популяції.

Завозити бджіл до США з інших країн для розведення без відповідних дозволів категорично заборонено. За порушення цих правил можна потрапити і до в'язниці. З науковою метою для питань  розведення і селекції, бджіл дозволено завозити лише Стіву Шепарду, професору Вашингтонського університету. Професор Шепард С. зараз є найвищим у світі авторитетом в галузі систематики бджіл. Це як років 40 тому був Руттнер. Окремо дозволи на завезення бджіл видає Міністерство Сільського господарства США.

 

Расова приналежність маток, яких вирощують на великих комерційних пасіках США по вирощуванню маток і виробництву пакетів.

 

Таблиця 1. Породна приналежність маток, яких розводять в США.

Породність матокФірми, торгові марки і пасіки
Італійські вільного паруванняDadant
Італійські, Карніка, SaskatrazTMOLIVAREZ HONEY BEES, SASKATRAZTM
Італійські, російські гібридніHARDEMAN APIARIES
Гібриди італійки, російські, карніка, амер. карніка, матки з чутливою до кліща гігієноюHoney Bee Genetics
SaskatrazTM, кордован, амер. карнікаQueen Right Colonies
Італійська, карнікаKona Queen Hawaii
Кавказські, гібриди міднайтWinters Apiaries
Амер. карнікаStrachan Apiaries Inc.
Матки бакфаст Вівера, італійськаWeawer R. Apiaries
Італійська і карніка з чутливою до кліща гігієною, інструментального осіменінняVP Queen bees

 

 Пояснення до таблиці.

Програма розведення маток лінії SaskatrazTM запроваджена, щоб з допомогою генетичних механізмів суттєво поліпшити економічні ознаки бджолосімей, такі як медопродуктивність, варроатолерантність, зимостійкість, неагресивність, економність.

Російські гібридні матки — мається на увазі лінія, виведена від 100 маток, завезених з Далекого сходу Росії до США, як варроарезистентних бджіл, оскільки медоносні бджоли на Далекому сході першими зіткнулися з кліщем варроа і мали би першими виробити резистентність до кліща. По суті, бджоли Далекого сходу - це нащадки українських бджіл, завезених туди в кінці 19-го століття, але в США їх називають російськими.

Єдина пасіка в США, яка вирощує маток бакфаст — пасіка Уівера. Але маток бакфаст тут виводять ще з 1925-го року, після знайомства Уівера з самим Адамом Керле. Зрозуміло, матки бакфаст в США - це зовсім інші лінії бджіл, відмінні від тих, що розводять в Європі. Генетичний матеріал для бакфаст — місцевий. Бакфаст Уівера – це, швидше, технологія гібридизації, а не походження маток.

Пара матковивідних пасік розводить кавказьких бджіл в шт. Теннесі. Це нащадки кавказьких бджіл, завезених Бентоном (винахідник маточної кліточки) до США, ще в 1905-му році. Їх тут рекламують як бджіл, що походять з холодного клімату, отже мають хорошу зимостійкість. Звичайно, це вже не ті бджоли, яких розводять на Кавказі, але основні риси кавказьких бджіл вони зберегли. Це низька яйценосність матки, обмеження розплоду при медозборі, використання слабких взятків, висока миролюбність. 

 

Таблиця 2. Розміщення матковивідних пасік США. 

Фірма (матки і пакети)Місцезнаходження матковивідних пасік, штат
Bastin Honey Bee FarmІндіана
Bordelon ApiariesЛуїзіана
Borntrager Bee FarmТехас
Buzz's BeesКаліфорнія
Combs Bee FarmОгайо
Gardner’s ApiariesДжоржія
Hardeman ApiariesДжоржія
Hawaiian Queen Co.Гавайї
Honey Bee GeneticsКаліфорнія
Jackie Park Burris Queens Каліфорнія
Koehnen, C.F. & SonsКаліфорнія
Kona QueenГавайї
Old Sol ApiariesОрегон
Olivarez Honey Bees IncКаліфорнія, Гавайї
Powell ApiariesКаліфорнія
Queen Right ColoniesКаліфорнія
Resilience ApiaryНью-Йорк
Roberts Bee CompanyДжоржія
Royalty Honey BeeФлорида
Rossman ApiariesДжоржія
Selby BeesКаліфорнія
Smokey Mountain Bee FarmТеннесі
Spell Bee CompanyДжоржія
Stayer's Quality QueensКаліфорнія
Steve Park Apiaries Inc.Каліфорнія, Монтана
Strachan ApiariesКаліфорнія
Sullivan’s QueensКаліфорнія
Sunshine Honey BeesЛуїзіана
Weaver, R ApiariesТехас
Wilbanks ApiariesДжоржія
Winters ApiariesТеннесі
Z's beesКаліфорнія

 

Пояснення до таблиці.

Із аналізу вилучені деякі матковивідні пасіки, де не вказані породні риси маток, які тут вирощують.

Назви фірм і пасік по вирощуванню маток подані англійською мовою, оскільки більшість з них мають свої сайти, і там по назві фірми можна знайти детальнішу інформацію про виробників маток.

Із аналізу видно, що більшість матковивідних пасік США розміщені в південних штатах і на Гавайях.

При вирощуванні маток професійні маткарі використовують ефект гетерозису, коли маток і трутнів вирощують від різних ліній. Інколи створюють міжрасові гібриди, наприклад, російські і карніка. Така практика є поширеною, і гібридизацію різного рівня застосовують при виробництві маток масово.

Деякі відомі в минулому лінії бджіл зійшли з ринку розведення, наприклад, італійські трисмужкові, червоноконюшинні або гібрид старлайн.

Рівень генетично вищепленого розплоду має бути не вище 3 — 5%, це своєрідний стандарт для маткарів, і це досить високий відсоток, як на мою думку. 

Інбредні лінії в багатьох програмах розведення підтримуються на основі концепції закритої популяції (Пейдж, Лейдлоу). Інакше не можна було б зберегти і розводити кавказьких, російських бджіл чи гібриди бакфаст Уівера або міднайт.

Ціни на маток.

Ціни на маток в США досить високі. Ціна залежить від кількості купованих маток. Ціна однієї матки починається від 32 — 35 дол., якщо маток купують більше сотні, ціна за матку падає до 22 — 27 дол./матку. Ціна кавказьких маток починається від 60 дол./матку, а гібридів міднайт - від 65. Ціна маток не має значних сезонних коливань, оскільки маток вирощують в місцевостях, де немає зими, і матковивідний сезон може тривати майже цілий рік. Проте, влітку ціни можуть падати до 18 — 20 дол./матку.

 

Американська карніка (new world Carniolan) — приклад селекційної роботи з бджолами в США.

Сюзі Кобі (зліва) і Тім Лоуренс - співавтори програми американська Карніка (NWC).

Програма New World Carniolan впевнено йде у майбутнє. Термін New World Carniolan можна перекласти, як карніка нового світу, оскільки Америку називали новим світом, то тут доречний переклад американська карніка. Саме такого терміну - американська карніка ми і дотримуємося в статті. 

Програма розведення американської карніки (NWC), започаткована в 1982 році, наближається до свого 40-річчя. Програма, створена за зразком концепції розведення закритої популяції Пейдж-Лейдлоу, була модифікована, щоб створити та підтримувати популяцію карніки, щоб забезпечити галузь бджільництва якісними матками цієї раси. Програма NWC була ініційована на пасіках долини Вака в Каліфорнії Сьюзен Кобі та Тімом Лоуренсом, які разом працювали в кількох університетах: Університет штату Огайо, Каліфорнійський університет, Девіс, а нині Університет штату Вашингтон. Щоб забезпечити довгострокове майбутнє програми розведення NWC і її економічну основу, було створено партнерство з сертифікованими виробниками NWC (комерційними маткарями) із пасік Strachan Apiaries і Buzz's Bees, щоб підтримувати програму розведення NWC у майбутньому та забезпечувати галуззю маток-плідників NWC. Валері Северсон і її син Філіп Рассел зі Strachan Apiaries, а також Базз і Ніколь Лендон з Buzz's Bees взяли на себе роль бізнесових сертифікованих партнерів-виробників маток NWC. Strachan Apiaries і Buzz's Bees тепер офіційно виробляють інструментально запліднених, відібраних маток-плідників американської карніки (NWC) за підтримки Сьюзен Кобі та Стіва Шеппарда із Вашингтонського університету.

Спонсорство Вашингтонського університету сертифікованим партнерам NWC включає технічну підтримку програми NWC та постійне збільшення племінної популяції NWC за рахунок імпорту сперми трутнів карніка з Європи, за умов дозволу міністерства сільського господарства США (USDA- APHIS).

 Доходи від сертифікованого партнерства NWC допоможуть зберегти джерело високоякісних маток NWC у майбутньому для підтримки галузі виробництва маток. 

Американська Карніка (NWC) — одна з найбільш успішних програм розведення і селекції бджіл в США останніх десятиліть.

Коментарі (0):