Виведення маток на любительській пасіці, як елемент селекції бджіл

Рік написання: 2016

Маткарство, як галузь бджільництва

Щорічний вивід маток у спеціалізованих господарствах тільки по карпатських бджолах сягає 200 тис. на рік (за оцінкою Гайдара). Вирощування маток українських бджіл є порівняно незначним і не дуже змінює цю оцінку. Маткарство стало професійним заняттям для сотень пасічників, які вирощують маток не лише для себе, але і на продаж. Маткарство зосереджено переважно на заході країни, зокрема, до половини всіх маток (100 тис.), які вирощують на продаж, дає Закарпатська область.

200 тис. маток – багато це чи мало? Як можна оцінити це число з точки зору потреб нашого бджільництва?

В Україні налічується 3 – 4 млн. сімей бджіл і 300 – 400 тис. пасічників, це приблизно, тому що у нас немає точної статистики у бджільництві, вся наша статистика бджільництва  - оціночна. Будемо аналізувати те, що маємо. Отже, середній розмір нашої пасіки - 10 вуликів з бджолами. Це приблизно відповідає дійсності, хоча у нас були часи, коли середній розмір пасіки доходив і до 20 сімей. При цьому в кожній області є по кілька десятків пасік розміром по 100 і більше сімей бджіл. Наше бджільництво носить любительський характер, і це не є його недоліком, це така його особливість.

Скільки маток на рік потрібно вирощувати для популяції бджіл в 3 – 4 млн. сімей? Відповідь: згідно сучасних уявлень – теж 3 – 4 млн. на рік, якщо менше – матимемо проблеми з утриманням бджіл. Якщо співставимо дві цифри: 200 тис. маток в спеціалізованих господарствах і 3 – 4 млн. маток  - потреба, то бачимо, що вирощується 5 – 7% від потреби. Насправді, цей відсоток ще менший, адже значна частина маток зі спеціалізованих господарств реалізується за кордон. Тому не менше 95% маток від потреби вирощується самими пасічниками на власних пасіках. Таким чином маємо таке співвідношення між покупними матками і власного виводу, як 5 до 95. Що значать ці цифри, і яке співвідношення є «правильним»? Зазначимо, що відповіді на це питання в теорії немає. Але відсоток покупних маток не має бути надто великим для користі справи. Покажемо це у своїй статті.

Завізні матки на пасіці

Купуючи маток, наприклад, на виставці у Києві або по пошті, пасічник сподівається, що ці матки кращі від його власних, тому що він бере їх від професіоналів, але так буває не завжди. Можна стверджувати, що майже завжди буває навпаки, покупні матки гірші від його, пасічника власних. Чому так буває, чому це нормально і чому, незважаючи на цю прикру обставину, пасічник повинен час від часу все-таки купувати маток для власної пасіки – спробуємо розібратися. А для початку охарактеризуємо маток, вірніше їх сім’ї, двома параметрами: виживання і продуктивність. Отже, сім’ї з придбаними матками можуть краще виживати в умовах вашої пасіки або мати вищу продуктивність, або і те й інше, в порівнянні з матками власного виводу – маємо всього 4 варіанти (таблиця).

Номер варіантуВиживанняПродуктивність
1++
2+-
3-+
4--

(+) означає вищу продуктивність і краще виживання, а (-) навпаки – меншу продуктивність і гірше виживання.

Отже, купуючи матку, пасічник сподівається на варіант 1, коли куплена матка створить сім’ю, яка буде краще виживати в несприятливих умовах і матиме вищу продуктивність від його власних бджіл (++) в місцевих умовах. Натомість, пасічник найчастіше отримує варіант 4 (--), коли завезена матка гірше і по продуктивності, і по виживанню. Іноді буває варіант 3 (-+), коли бджоли від завезених маток продуктивніші від місцевих, але гірше виживають (зимують). Варіанти 1 і 2 бувають для завезених здалека маток, але надзвичайно рідко. Щоб такі мої твердження, спірні можливо для декого, не викликали непотрібних дискусій, наведу два приклади. В Ізраїлі для меду розводять італійських бджіл, маток яких завозять або виводять у бджолорозплідниках. Якщо маток не міняти щорічно на італійських, то через рік-два всі бджоли на пасіці стають сирійськими. Це тому, що в місцевих пустелях жодна інша раса бджіл, крім сирійської, виживати не може. Цей приклад наочно свідчить, що найкращі бджоли для пасіки – завжди місцеві, оскільки вони найбільше пристосовані до місцевих умов виживання і медозбору. А якщо у випадку завезення маток і буває варіант 3 (таблиця), то тільки через неправильно організовану племінну справу на пасіці. Інший приклад, США. Відсоток завізних бджіл і маток тут сягає 50 і більше, матки і безщільникові пакети завозять в тому числі і із Австралії в кількості більше одного мільйона одиниць щороку. В зимівлі 2014/15 втрати склали теж близько 50% від існуючих, тобто більше мільйона бджолосімей. Висновок: все що завозиться, як правило, гине протягом одного сезону. Це твердження близьке до істини, хоча можливі уточнення і варіанти. Але, незважаючи на такі висновки, бджіл завозити все-таки інколи потрібно.

Селекція бджіл у природі

Щоб розібратися в тому, чому завізні матки, як правило, гірші від місцевих, проаналізуємо процес природного добору бджіл в природі. Бджола  медоносна стала медоносною в процесі природного добору без участі людини, людина просто звернула увагу на феноменальну здатність бджоли запасати величезну кількість меду. Оскільки бджола здатна підвищувати свою медопродуктивність самостійно, без участі людини, нам потрібно звернути увагу на цю її здатність до  самоселекції.

Продуктивність бджіл залежить від погоди, причому таким чином, що в засушливе літо більше меду збирають одні сім’ї, у вологе – інші. Отже, медопродуктивність сім’ї – функція від погоди. Погода з року в рік не повторюється, оскільки на погоду впливає ряд космічних факторів, зокрема, в порядку величини впливу: Сонце, Місяць, Юпітер. Оскільки комбінації цих і інших планет весь час різні, то по погоді не буває двох однакових років, принаймні за життя одного покоління пасічників. Цей висновок означає три речі для нашого аналізу: 

  1. Не буває фактору абсолютної продуктивності для бджіл. Кожного сезону вищу продуктивність будуть показувати різні сім’ї, краще пристосовані до тих чи інших погодних умов.
  2. Бджоли будуть реагувати при розмноженні на погодні фактори конкретного сезону. Виражається це в тому, що в один сезон продуктивніші і краще розмножуються одні сім’ї, в наступний – інші.
  3. Для того, щоб реагувати на щорічні зміни погоди, популяція бджіл повинна підтримувати власну генетичну різноманітність на максимально високому рівні.

А як розмножуються бджоли в природі? Як нам відомо, є два елементи чи два фактори розмноження: це рої і трутні. Бджоли матками в природі не розмножуються.  Але матки і тільки матки є носіями сукупного генофонду бджіл. Трутні – це лише гамети матки, вони не виходять за рамки генотипу матки. Крім того, трутні – явище сезонне, це одноразовий товар. 

Тут ми маємо одну проблему при розумінні дії природного відбору стосовно бджіл. Виживають сильніші і більш пристосовані до умов зовнішнього середовища, слабші і  менш пристосовані гинуть. При цьому зовнішнє середовище повинно діяти безпосередньо на особин, які піддаються дії природного добору. Наприклад, зниження зовнішньої температури веде до збільшення товщини підшкірного шару жиру або хутряного покриву у особин виду, на які діє це похолодання.

У бджіл природний добір діє інакше. Матка – єдиний носій генів у бджіл, живе в комфортних умовах гнізда і не зазнає ніякого безпосереднього впливу зовнішнього середовища. Бджоли, які якраз зазнають цього впливу, розмножуватися не можуть, отже свої корисні пристосування не можуть передавати наступним поколінням якось інакше, окрім як через власну матку. Навіть, якщо така сім’я струтневіє, то бджоли будуть вирощувати трутнів, чиї гени такі ж, як і в матки з даної сім’ї, яка очевидно на той момент уже зникла.

Матки зазнають впливу зовнішнього середовища не прямо, а опосередковано. Отже, сім’ї, краще пристосовані до природних умов, збирають більше корму (пилку і меду). Такі сім’ї виростять більше трутнів і відпустять більше роїв, а менш пристосовані ймовірно не зберуть достатньо меду для зимівлі. У бджіл виживають сильніші. Саме таким чином діє природний добір у бджіл.

Більше меду в гнізді – більше вирощується трутнів. Трутні таким чином є функцією медопродуктивності бджіл. Так само ознака медопродуктивності може поширюватися у популяції тільки через  трутнів. Оскільки трутнів у сім’ї може бути від кількох сотень до кількох тисяч, то трутні однієї сім’ї теоретично можуть взяти участь у заплідненні всіх молодих маток, але тільки місцевої популяції. При цьому радіус льоту трутнів – (5 – 7 км) приблизно співпадає з радіусом льоту бджіл за взятком. Вплив трутнів не поширюється далі меж місцевої популяції бджіл. Оскільки трутні несуть гени тільки матки,  власних не мають, то через трутнів відбувається тільки перерозподілення генетичної інформації в межах місцевої популяції бджіл, але ніяк не її поширення на значні віддалі. Зауважимо ще, що поширення корисних пристосувань через трутнів відбувається тут, негайно і на всіх.

Зовсім інакше генетична інформація поширюється через рої. Одна сім’я може відпустити тільки кілька роїв (1 – 3). Здатність до роїння теж залежить від медопродуктивності, але тут цей фактор діє інакше, ніж при вирощуванні трутнів. Розглянемо механізм роїння детальніше.

З позиції розмноження бджіл існує кілька рівнів роїння:

  1. Нульовий рівень – це тиха заміна матки, власне тут ніякого виходу рою і немає, тому нульовий.
  2. Рій-первак, рій з плідною маткою, це просто зміна гнізда, оскільки такий рій далеко не летить – перший рівень роїння. Тут відбувається тільки перерозподілення генів, але не їх поширення, оскільки в старому гнізді, коли виведеться молода матка, то вона спарується тільки з місцевими трутнями. Тут немає виходу за пул генів місцевої популяції бджіл. Рої-перваки, трутні на парування і бджоли за взятком летять приблизно на однакову відстань, радіус їх льоту – менше 10 км.
  3. Рій-вторак або рій з неплідною маткою. Такі рої летять далеко, дуже далеко. А наскільки далеко? Зареєстровані випадки, коли рої з міченими неплідними матками відлітали на 100 км. Звичайно, можна було б поставити дослід на дальність польоту роїв-втораків, щоб прояснити ситуацію. Але такий дослід у гігантському масштабі поставила сама природа. Відомий факт: африканізовані бджоли Америки поширювалися від Бразилії до Техасу протягом 30 років зі швидкістю 350 – 400 км за рік, маючи при цьому 3 – 4 хвилі роїння протягом сезону при відсутності зими. Маємо якраз 100 км поширення на одну фазу роїння. Але тут важлива не так конкретна відстань польоту роїв з неплідними матками, як той факт, що такі рої летять значно далі за межі місцевої популяції бджіл. Важливо, що неплідна матка такого рою-вторака запліднюється або протягом ройового польоту, або по прибутті рою на місце нового гніздування, де зовсім інший трутневий фон місцевості. Тут ми спостерігаємо гетерозис в межах раси, що додатково теж підвищує продуктивність. Тому тільки з такими роями (рій з неплідною маткою) відбувається поширення генетичної інформації і підвищення генетичної різноманітності бджіл у природі, що сприяє кращому пристосуванню до погоди і умов медозбору, які з року в рік постійно змінюються.

Зрозуміло, що безпосередньо через рої ознака медопродуктивності (як найважливіша і інтегральна ознака для виживання бджіл) не поширюється. Оскільки роїв від сім’ї може бути тільки декілька (трутнів – кілька тисяч), рій свої корисні ознаки може проявити тільки в наступний сезон, коли буде вже зовсім інший погодний фон, і преференції в розвитку матимуть вже зовсім інші сім’ї.

Селекція і розведення бджіл на пасіці

Ми з’ясували, що ключову роль у підтримці генетичної різноманітності бджіл, як можливості підтримувати медопродуктивність на належному рівні в умовах мінливого погодного фону, відіграє розліт роїв з неплідними матками.

Вже з констатації цієї тези зрозуміло, що повсякденна практика утримання бджіл якраз суперечить такій природі бджіл. Всі без винятку методи утримання бджіл ведуть якраз до звуження генетичної різноманітності: які швидко, які повільніше. Інакше і бути не може, адже пасічник не може допустити, щоб з його пасіки розліталися рої. Не можна уявити ситуацію, щоб з пасіки в 100 вуликів розлетілися рої-втораки в радіусі 100 км. При цьому йде вибраковка «гірших» сімей. Власне, все зводиться до того, що з часом всі бджолосім’ї  стають потомством однієї матки. Як правило, до цього не доходить. Є фактори, які обмежують цей процес. Це:

  • неконтрольоване роїння, яке має місце на кожній пасіці, і яке все ще важливе у підтриманні генетичної різноманітності наших бджіл;
  • важкі втрати в зимівлі, які змушують пасічника завозити бджіл зі сторони;
  • завезення покупних маток на пасіку;
  • заліт чужих роїв на пасіку.

В різній мірі ці фактори дозволяють підтримувати генетичну різноманітність бджіл на пасіці на більш-менш задовільному рівні.

Існує два наукових методи селекції в бджільництві, розроблених ще у радянські часи:

  1. Масовий добір (по фенотипу, система Снєжневського).
  2. Індивідуальний добір (по генотипу) або розведення по лініях.

При масовому доборі рекомендують маток виводити від 15 – 20% сімей, 60% сімей – користувальна частина пасіки, решта вибраковуються, як непродуктивні, трутні виводяться від усіх сімей пасіки. Неважко збагнути, що така система приведе до того, що через 3 – 4 роки всі сім’ї пасіки будуть нащадками однієї матки, з неминучим звуженням генофонду і занепадом пасіки. Недоліки системи Снєжневського були зрозумілі відразу після того, як вона була запропонована, тому Шимановський не включив цю систему у свою відому книгу «Методи  розведення бджіл». Кращою є інша схема селекції бджіл, при якій нові матки і сім’ї виводяться від 75% сімей пасіки, рівномірно від усіх, а вибраковці підлягають тільки 25% гірших сімей пасіки.

Ще гірший варіант – розведення по лініях. Тут з самого початку закладається схема розведення, неприйнятна з точки зору виживання бджіл і підтримання їх продуктивності, оскільки генофонд пасіки зводиться до потомства однієї матки.

Всі лінії, відібрані де-небудь, коли-небудь, неминуче зникали, найчастіше – досить швидко. Наведемо приклади: Скленар в Австрії, «червоноконюшинні» бджоли в США. Незважаючи на десятиліття праці і величезні вкладені кошти, так і не виникла приокська породна група в Росії.

Підсумовуючи, скажемо: на теоретичному рівні наука так і не запропонувала пасічнику простих і зрозумілих схем розведення бджіл на пасіці, які допомагали б пасічнику підтримувати продуктивність і життєздатність бджіл на належному рівні.

Способи виведення маток пасічником

Які є методи розведення бджіл і їх селекції в арсеналі пасічника? Їх небагато. Оскільки генофонд пасіки зосереджено тільки в матках, то племінна робота пасічника зводиться переважно до схеми виводу і заміни маток на пасіці. Пасічник може використовувати маток:

  • ройових власних;
  • тихої заміни;
  • штучно виведених з прививкою личинок;
  • рятункових чи свищових;
  • ройових із зальотних роїв;
  • придбаних у спеціалізованих господарствах;
  • отриманих по обміну в інших пасічників.

При цьому перші чотири способи отримання маток не змінюють,  а лише останні три підвищують генетичну різноманітність бджіл на пасіці. Для належного підтримання продуктивності бджіл пасічник має використовувати маток як з першої, так із другої групи.

При виводі маток існує багато дискусій щодо якості виведених маток. Розмов цих непропорційно більше важливості цього питання. Наприклад, вважається, що найкращі матки -ройові, дехто стверджує, що кращі – тихої заміни. Як показує практика, якість маток залежить від умов пилкового взятку і стану сім’ї. Ройові матки дійсно хороші. Але ройові матки бджоли виводять протягом тижня – трьох в ройову пору. Протягом всього сезону бджоли ройових маток виводити не можуть, а ось рятункових, чи свищових  - від березня до вересня. Тому порівнювати їх за якістю неправомірно. Питання:  як може одна сім’я виводити рятункових маток, гірших від її ж ройових? Тільки так, що матки виведені в різні періоди сезону, коли умови для їх виводу різні. Наприклад, в Кіровоградській області є лише один професійний маткар – Мельниченко О. В. Пасічники степової зони не виводять маток на продаж не тому, що не вміють, чи не хочуть, чи не зацікавлені економічно, а тому, що не мають для цього належних умов: стан погоди і медоносної бази дозволяють виводити маток хорошої якості лише протягом місяця, а в останні роки - навіть кількох тижнів. 

Висновок, важливий для практики. Свищові матки такі ж якісні, як і ройові, якщо вони виведені в ройову пору – кінець травня - червень.

Стратегія пасічника при розведенні, селекції бджіл і виведенні маток

Тут ми нарешті підійшли до питання, як пасічник, маючи середню за розміром пасіку (10 сімей), має утримувати бджіл, щоб їх продуктивність принаймні не погіршувалася. На основі проведеного аналізу сформулюємо принципи селекції і утримання бджіл на любительській пасіці:

  1. Бажано бджіл розводити рівномірно від усіх здорових сімей пасіки. Найгірший варіант, коли ви виведете всі матки від однієї найпродуктивнішої сім’ї і заміните ними всіх маток.
  2. Цілком доречним є помірне контрольоване роїння на невеликій пасіці.
  3. У зв’язку з глобальним потеплінням, період, коли можна виводити якісних маток, дуже короткий. Пасічник повинен використати його для заміни маток на пасіці. Оскільки зона степу поступово перетворюється на зону тільки одного продуктивного взятку – з соняшника, то доцільним і правомірним є такий метод розмноження бджіл, як поділ сімей навпіл після акації (система Корженевського, Ващенка, Кемеровська система Кашковського і подібні) з самовиводом маток.
  4. Маток бажано виводити щороку. Молоді матки завжди кращі, навіть від породних, але старих, вони краще пристосовані по поточних погодних умов, і сім’ї з ними краще зимують. Кілька років без роїння і без виводу маток ведуть до тяжких втрат в зимівлі.
  5. Для підтримання продуктивності невеликої пасіки необхідне постійне надходження генетичного матеріалу зі сторони у вигляді чужих роїв, придбаних маток чи маток по обміну від інших пасічників.
  6. Генетична різноманітність бджіл корисна, але в межах раси (породи), тому що щороку, маємо різні погодні умови, а для різних умов підходять різні генотипи.

Життя і розвиток бджіл залежить від погоди тотально. Якщо в дощове літо краще збирають мед одні бджолосім’ї, то в засуху будуть краще працювати інші. Отже, пасічник повинен вести справу так, щоб підтримувати генетичне розмаїття бджіл на пасіці (в межах місцевої раси бджіл) і не звужувати його в процесі власної селекції бджіл. Це дасть можливість бджолам реагувати на зміну природного середовища через перерозподілення генів в процесі розмноження.

Коментарі (0):