Віск як товар

Рік написання: 2008

З давніх часів мед і віск, або навіть віск і мед, були товарами, які завжди йшли поряд. Але з деяких пір віск перестав бути товаром. Ви чули що-небудь про пасіку, яка спеціалізувалася би на виробництві воску? Але такі пасіки були  в нас ще зовсім недавно, років 100 тому. Неможливо зрозуміти чому віск перестав бути товаром для пасічника, і чому це є проблемою, не дослідивши історію питання, хоча би поверхово. Вкажемо, що пасічники самостійно витоплювали віск і виготовляли вощину вдома, тобто вони були єдиними виробниками і продавцями воску.

Почнемо з історії. Основним споживачем воску в Російській імперії завжди була церква, оскільки одним із атрибутів православної віри був ритуал запалення воскової свічки перед образами. Більшовики, нищачи православну віру у 1930 році, прийняли цікаве рішення – заборонити пасічникам перетоплювати рамки на віск дома і виготовляти вощину. Мета, на думку автора, очевидна – перекрити джерела постачання воску в церкву, тобто акція ця була здійснена в рамках боротьби з православною вірою. Звичайно, ці наміри були в рішенні замасковані іншими мотивами. Пасічники змушені були здавати рамки суші для перетопки на воскозаводи, поки рамки доходили до заводу за кілька місяців, воскова міль з`їдала віск. В країні склалася катастрофічна нехватка воску, але це порахували дрібницею в порівнянні з благородною справою боротьби з релігією. Публікації в журналах тих часів, тематика інституту бджільництва того періоду рясніють темами про дефіцит воску і шляхи його подолання. 

Наслідки того дикого рішення ми споживаємо до цих пір, хоча вже пройшло майже 80 років. З тих пір віск і перестав бути товаром для пасічника. Оскільки це був удар по бджільництву, який гальмував його розвиток, рішення цієї постанови відмінялися поступово. Спочатку відмінили рішення про обов`язковість здачі рамок на перетопку на воскозаводи, коли вирішили, що церква вже переможена. Втім, рамки на воскозаводи здавали на перетопку аж до 1963 року, правда  у все меншій кількості. Потім уже перед самим розпадом Союзу була відмінена державна монополія на виробництво вощини, але цю монополію перебрали в держави на себе приватні виробники вощини. З відміною державної монополії спочатку на перетопку рамок, потім на виробництво вощини, віск знову став товаром і тепер реалізується по більш-менш пристойній ціні.

Звичайно ж, віск, особливо якісний -  це товар, ще й високоліквідний, але цей факт – таємниця, яку пасічники не повинні були знати. У державі в часи монополії на виробництво вощини існувала витончена система по виманюванню воску у пасічників практично за безцінь. 

Це був так званий обмін воску на вощину, коли держава сама встановлювала ціну на віск і вирішувала, по яких правилах його варто міняти на вощину. 

З відродженням церкви, знову почався ріст цін на віск, тепер вони зрівнялися зі світовими, але проблема ця вирішилася стихійно і не остаточно, про що ми поговоримо в наступному пункті.

Забезпечення пасік вощиною

Відбір воску у пасічників здійснювався через обмін воску на вощину, рештки воску вони могли вільно реалізувати. Останнім часом сталися події, які знову змінили ситуацію на ринку воску. Після зникнення радянської влади відродилася православна церква, яка знову почала активно скуповувати віск для виробництва свічок, що привело до росту цін на нього. Зауважимо, що зміни на ринку воску сталися стихійно, під впливом зі сторони, а не рішень всередині галузі. Тут ситуація у восковому господарстві визначалася тільки станом ринку. Ріст цін на віск - нібито благо для пасічника, але він не завжди є власником свого воску.

Ріст цін на віск із-за споживання його церквою мав несподівані наслідки. У виробника вощини виникло ще більше стимулів для фальсифікації вощини, нерідко таку вощину можна побачити у продажу навіть на виставках. Звичайно, віск і вощину фальсифікували завжди в більшій або меншій мірі, але вважалося, що цією нехорошою справою займаються нерадиві пасічники. Але в нинішній ситуації пасічнику підробляти віск економічно невигідно, адже приймають його по низьким цінам. Для чого фальсифікувати продукт, який виробнику нічого не коштує? Справжню ціну віск набуває уже після того, як перестане бути власністю пасічника.

Якість вощини стає все гіршою, цей факт відмічають чимало пасічників, стимулює цей процес ріст цін на віск. Це очевидний факт. 

До чого приведе процес погіршення якості вощини? На невосковій вощині бджоли не можуть нормально відбудовувати гніздо, вирощувати розплід. Бджоли і розплід хворіють. Процеси дозрівання меду і утворення перги порушені. Не може нормально сферментувати обножка і перетворитися на нормальну пергу у невоскових комірках. Щільники на невосковій основі видовжуються при нижчих температурах в гнізді. Порушуються феромонна комунікація бджіл в гнізді, температурний і режим вологості. Бджоли гірше зимують, щільники в зимівлі покриваються цвіллю і чорніють (щільники із воску не цвітуть, навіть, якщо побували у вологому середовищі).  Чи можемо ми виробляти якісний мед і виходити з ним на міжнародний ринок на щільниках, відбудованих на фальсифікованій вощині? Чи можемо ми виробляти якісний щільниковий мед на основі фальсифікованої вощини? Питання риторичні. Пасічника виробники вощини обманути можуть, бджіл – ні. 

Якщо ми погоджуємося, що сім`я бджіл - єдиний біологічний організм, то частиною цього організму є гніздо із паралельних щільників. Із воскових щільників.

Один раз підмішаний до воску парафін працює багаторазово по мірі кругообігу воску.

Інша проблема – розмір комірки нашої вощини. Вона завелика і не відповідає біологічним параметрам бджіл для нашої географічної зони.

Ситуація все більше стає кризовою. Чимало пасічників і не підозрівають, що їх дурять, інші закривають на це очі – нехай і несправжня вощина, зате дешева, треті не усвідомлюють, до яких катастрофічних наслідків у розведенні бджіл може привести використання фальсифікованої вощини.

Проблема воску і вощини стає головною і центральною в нашому бджільництві. Як їх вирішити?  Радикально. Варто відмовитися від останнього пункту рішення 1930 року, який все ще тяжіє над нашим бджільництвом,  який зруйнував воскове господарство. Необхідно дозволити і дати можливість пасічникам самим виробляти вощину для своїх потреб.

Як бачимо, рішення цієї проблеми просте і не вимагає державних зусиль, це по силах зробити самим пасічникам. У пасічника виникне можливість вибору: самому виготовити якісну вощину із чистого воску чи купувати фальсифікат із парафіну. 

На основі нашого аналізу може скластися враження, що основний ворог пасічника – виробник вощини. Це не так. Якісну вощину, як нам відомо, виготовляють Григор`єв О. (Черкаси), Солдатов Д. (Харків),   Домбровський В. (Боярка). Хорошу вощину роблять Житомирська і Кіровоградська бджолоконтори. 

Є і інші чесні виробники, автору просто не відомі.  Але є і інші реалії. Майже в кожному райцентрі можна придбати вощину, виготовлену з чого завгодно, тільки не з воску. Проти пасічника працюють не окремі виробники вощини, а система організації її виробництва, яка склалася в державі по суті стихійно, яка в деяких своїх рисах нагадує ту, яка існувала при Союзі, і яку необхідно поміняти. 

А чи займається хто-небудь у державі восковим балансом на рівні галузі? Чи відомо, скільки воску виробляють українські пасічники, де він використовується, скільки реалізується за кордон, скільки – для виробництва вощини. Які резерви виробництва? Хто отримує доходи від реалізації воску? На більшість цих питань ніхто в державі відповіді дати не може.

Якщо ми ратуємо за виробництво вощини самим пасічником з допомогою вафельниці чи резинової матриці, то це зовсім не означає, що всі пасічники тут же почнуть це робити. Навпаки, зовсім невелике число пасічників будуть робити вощину самостійно.

Але у пасічника виникне можливість вибору: зробити вощину самому, придбати її у великого виробника типу Гадяцького воскозаводу  чи в невеликому приватному воскоцеху. А у виробника вощини зникне бажання фальсифікувати її. Пасічник єдиний стане господарем воску, адже віск виділяють лише бджоли, а лише пасічники виробляють віск і ніхто крім них. Ось і все. Виростуть ціни на якісний віск, у пасічника виникне інтерес до виробництва воску, його виробництво можна збільшити разів в 2 – 3, оскільки у пасічника зросте зацікавлення у виробництві воску, і в новій ситуації виростуть доходи всіх - і пасічників, і виробників вощини. Якщо якість вощини підвищиться, то, ймовірно, зросте і ціна на неї. Це нормально, якісну вощину можна придбати і по вищій ціні.

Ситуація, що є – нестерпна і стає все гіршою. Якщо найближчим часом проблема воску і вощини не буде вирішена, не виключається варіант, що наші пасічники, як Мерінг колись, почнуть робити матриці із дощок старої груші і відливати в них вощину.

Звичайно, вальці тепер продаються вільно, але не всім вони доступні із-за високої їх вартості. Очевидно, пасічників варто забезпечити резиновими матрицями або вафельницями (подібна система існує в інших країнах), і які є значно дешевшими від вальців. Описана ситуація не є новиною, чимало пасічників уже виготовляють вощину самостійно, ще більше – планують зайнятися цією справою, деякі пасічники намагаються виготовити матриці самостійно. Прийшла пора вирішувати проблему воску і вощини.

Коментарі (0):