В Бразилії є кліщ варроа деструктор, але немає хвороби бджіл – варроатозу. Чому?

Рік написання: 2019

Назва статті може викликати певне нерозуміння: як так може бути, адже ми звиклися з думкою, якщо є кліщ, це означає, що є і хвороба варроатоз. В Бразилії реальність дещо інакша. Але по порядку.

Варроатоз продовжує залишатися небезпечною хворобою бджіл, яка загрожує самому їх існуванню в світі. На цьому фоні викликає здивування, що ряд країн і регіонів такої хвороби не знають, і проблема кліща там вирішена. Це Бразилія, Пуерто-Ріко, Південна Африка (ПАР). В Австралію кліщ просто ще не попав, тому там теж немає проблеми варроатозу. З досвідом подолання хвороби в цих країнах корисно познайомитися і нам. В кожній з цих країн був свій шлях подолання цього захворювання бджіл. Спробуємо розібратися, чому немає варроатозу в Бразилії.

Бразильське бджільництво

Бразилія є країною з розвиненим бджільництвом, вона є лідером з виробництва органічного меду в світі. Крім того, тут також дуже розвинена наука про бджіл. Так було не завжди. Клімат Бразилії вкрай несприятливий для бджільництва. Тут, в тропіках, по кілька місяців на рік йдуть дощі, і по кілька місяців триває засуха. В таких умовах місцева креольська бджола, яку початково завезли з Португалії, ледве животіла. Проблема пошуку раси бджіл, яку можна було би розводити в джунглях Бразилії, стояла досить гостро, і вирішив її доктор В. Керр. В першу чергу він переймався проблемами запилення, як агроном. Він завозив різні раси бджіл із Африки і випробовував їх в місцевих умовах. За легендою, були завезені 51 матка з Південної Африки в 1957 році. Передбачалося схрестити їх з місцевими бджолами, щоб отримати помісних бджіл. Один з його пасічників нібито випадково відкрив роздільну решітку, і 26 маток втекли, спарувалися з місцевими трутнями і дали досить агресивне потомство, відоме, як бджоли-вбивці. Ці бджоли, які належали до раси A. m. Scutellata, виявилися настільки пристосованими до місцевих умов, що поширилися по всій Латинській Америці, аж до півдня США. За 30 років вони поширилися на площі до 30 млн. км, а їх популяція нараховує більше 4-х млн. бджолосімей. За час їх поширення по Америці від їх вжалень померло більше 800 людей. 

Але були і позитивні моменти. Тепер пасічники Бразилії розводять тільки африканізованих бджіл. Вони стійкі проти більшості хвороб, продуктивні і виявилися добре пристосованими до місцевого клімату. Виробництво меду зросло приблизно в п’ять разів.

Доктор Варвік Керр (9.09.1922 – 15.09.2018), видатний біолог, агроном, генетик, який завіз африканських бджіл в Бразилію, чим вчинив переворот в бджільництві Латинської Америки.

Історія варроатозу в Бразилії.

Вперше кліща варроа в Бразилії виявили в 1978 році. Початково зараження кліщем було високим, до 50% бджіл були з кліщами. Але протягом кількох років зараження бджіл саме по собі впало до значень менше 5% і перебуває на такому рівні і тепер. Таким чином, наявність кліща перебуває на мінімальному рівні, не веде до збільшення його популяції в гнізді і не вимагає лікування бджіл від варроатозу.

Інститут бджільництва Сан-Пауло провів масштабні дослідження щодо кліща в Бразилії і причин, чому він тут не завдає бджолам видимої шкоди. Цьому посприяли цілий ряд факторів – такий висновок вчених. У Бразилії є велика популяція диких бджіл, які живуть в тропічному лісі, можливо, бджіл у дикому стані в природі тут більше, ніж на пасіках. Маток тут використовують тільки ройових. Матки штучного виводу складають менше 1% від тих, що виводять. Селекція бджіл – тільки природне роїння. Немає пакетного бджільництва, повністю відсутня кочівля бджіл на далекі відстані (на короткі – теж). Нарешті, африканізовані бджоли мають ряд рис, які допомагають тримати кліща під контролем.  Вони менші від європейських бджіл на 10%, в них - гігієнічна поведінка, коротший період розвитку бджоли, видалення розплоду, зараженого кліщем, менший розмір комірки, мають значення: корми, дистанція між сім’ями і пасіками. І, можливо, є ще деякі фактори, які нам невідомі. Зараження кліщем в країні залежить від широти місцевості і є більшою в холодніших регіонах. На південь, в Аргентині, де є зима, бджіл уже лікують від кліща.

Висновок такий, що бджоли самі, без участі людини змогли активізувати свої природні механізми, які дозволили їм побороти кліща. Пасічники їм в цьому не заважали, але і не допомагали!

Вважається, що кліщ в Південну Америку попав з Японії в Парагвай, а вже звідти поширився спочатку в Аргентину, потім - в Бразилію. Пізніше були відкриті два типи кліща варроа: більш агресивний російсько-корейський тип, який поширився Європою і Північною Америкою, і менш вірулентний, тайвано-японський тип, який і попав до Бразилії. Це могло би пояснити швидку появу толерантності африканізованих бджіл до, не надто агресивного кліща. Проте, недавні роботи виявили, що в Бразилії є і  російсько-корейський тип кліща. Ймовірно, спочатку бджоли виробили резистентність до неагресивної форми кліща – що їм було легше, а потім, коли туди попав агресивніший кліщ, у бджіл вже була резистентність до нього. І його поява привела лише до незначного підняття закліщеності, яка, як і раніше, не вимагає лікування, а варроатоз відсутній у переліку хвороб бджіл.

Здавалося би інші країни, бджільництво яких знемагає від варроатозу, повинні інтенсивно переймати досвід Бразилії у подолані хвороби. Цього немає. Бразилія надто далеко. Та і бджіл там розводять, які мають не дуже добру репутацію. Адже це бджоли-вбивці – раса африканських бджіл A. m. scutellata. Спрацьовує тут і чисто психологічний феномен. В самій Бразилії варроатоз не вивчають і уваги йому не приділяють. Зрозуміло чому. Для чого вивчати те, чого в нас немає. Тому цей бразильський феномен у подоланні варроатозу доходить до нас з деяким запізненням.

Варроатоз в США.

Зовсім протилежною є ситуація з варроатозом в США. Тут використовують маток переважно штучного виводу. Щороку їх реалізують близько півтора млн. шт. (ймовірно, США є лідером у штучному вирощуванні маток), розмножують бджіл переважно пакетами і відводками (які тут називають нуклеусами), природнє роїння практично відсутнє. Поширені кочівлі на далекі відстані (на запилення мигдалю в Каліфорнії звозять бджіл з усієї країни). Щорічно в США гине більше мільйона бджолосімей, незважаючи на те, що зими там теплі. На мою думку, зв’язок між кількістю загиблих сімей і кількістю штучно виведених маток не є випадковим. Бджільництво там переживає кризу, незважаючи на те, що США є лідером в галузі науки про бджіл і на науку (так само на боротьбу з кліщем) витрачаються значні кошти. Цікавий факт. В США є заповідники – національні парки. В деяких з них природні популяції бджіл відновилися після появи кліща, і відбулося це без участі людини, незважаючи на наявність кліща в диких популяціях бджіл. І живуть там зовсім не африканські бджоли, тобто стійкість до кліща залежить не обов’язково від раси бджіл.

Як боролися з варроатозом в часи Прокоповича.

Звичайно, в часи Прокоповича з варроатозом не боролися, тому що його тоді не було, про що можливо не всім нашим пасічникам відомо. Чи, ймовірно, не було. Ця обмовка доречна в світлі того, як легко поширився кліщ по нашій землі після 1975 року, коли він вперше був помічений у нас.

Поставимо питання інакше. Як би його лікували, коли б він був в ті часи. Система ведення бджіл в часи Прокоповича була така, що якби кліщ появився, то… його би не було. Посудіть самі. Виведення маток – тільки ройові, як найкращі за якістю, ніякого штучного виводу. Пересилки маток за тридев’ять земель не існувало, тільки - місцеві. Розмноження бджіл – тільки рої або перегони, ніякого дроблення гнізда, оскільки воно було нерозбірним, а з таких гнізд відводки не робляться. Пересилки пакетів і, отже, кліщів теж не було. Кочівлі бджіл на далекі відстані теж не було. Тільки в межах льоту бджіл, до найближчого поля гречки. Гніздо бджіл не тримали більше двох років. Роєбійна система утримання бджіл передбачала ліквідацію частини сімей (не знищення їх!) зі старими гніздами і старими матками. Гніздо бджіл не тримали більше двох років. Як бачимо, система ведення бджіл була, скажімо так, противарроатозною. При такому розведенні кліщ просто не міг появитися в нас в ті часи.

Проблема варроатозу в нашому бджільництві.

Варроатоз у нас існує уже більше 40 років. Уже змінилося два покоління пасічників, появилося і зникло чимало хімічних засобів, якими ми лікуємо бджіл, але гострота проблеми кліща не зникла. Більше того, в окремі роки вона загострюється. Поступово прийшло усвідомлення, що кліща неможливо знищити з допомогою хімії.

Наше бджільництво ґрунтується якраз на штучному виводу маток, реалізації пакетів, розмноженні відводками, обмеженні роїння, кочівлі на далекі відстані, завозу маток навіть з інших країн. Це риси сучасного прогресивного бджільництва, і автор не закликає від них відмовитися. Але це означає також, що в нас не можуть бути задіяні ті природні механізми розведення бджіл, які дозволили позбутися варроатозу в Бразилії.

Неможливо вивести окремих варроарезистентних маток або розвести варроарезистентних бджіл на одній окремій пасіці. Це можна зробити тільки на рівні місцевої популяції бджіл, мінімум. Але будь-які цілеспрямовані зусилля в цьому напрямку будуть нівельовані завезенням бджіл, не охоплених подібною селекцією. Наведемо простий приклад. Візьмемо окрему пасіку. Зрозуміло, що найменш варроарезистентні сім’ї будуть гинути від кліща. Таким чином вмикається механізм природної селекції на варроарезистентність. Протягом кількох сезонів варроарезистентність до місцевого кліща тільки посилиться. Але припустимо, що ваш сусід здалека привіз кілька пакетів бджіл (разом з кліщами, зрозуміло). Що відбудеться? Завезені бджоли не будуть мати резистентності до місцевих кліщів, а місцеві бджоли – до завозних кліщів. Більше того появляться гібридні бджоли і гібридні кліщі від схрещування завозних і місцевих бджіл і завозних і місцевих кліщів. Зрозуміло, що ці бджоли не будуть варроарезистентними ні до завозних кліщів, ні до гібридних. Ще гірше, гетерозиготні кліщі (про які писав Гайдар), які час від часу появляються на наших пасіках, виявляються іноді дуже агресивними. І, як наслідок, ми маємо в окремі роки масовий мор бджіл від кліща. Попередні напрацювання ознаки варроарезистентності не діють стосовно таких популяцій кліщів. Ми ніби починаємо всю роботу спочатку.

Таким чином, природні механізми по розвитку варроарезистентності в наших умовах не будуть дієвими. І проблема варроатозу буде чекати свого принципового вирішення.

Коментарі (0):