Рік написання: 2024

Нова загроза для наших бджіл появилася на горизонті. Згідно статті, опублікованій у виданні Environment and Agriculture Journals за травень 2024р., в Європі поширюється нова хвороба бджіл - тропілелапсоз. Серед авторів статті відомі вчені зі Швейцарії, Ізраїлю.

Кліщі роду Тропілелапс є паразитами бджіл роду Апіс.

Збудником хвороби є ектопаразитний кліщ Tropilaelaps spp. (Mesostigmata: Laelapidae), який є руйнівним шкідником колоній західної медової бджоли. Донедавна кліщі роду Тропілелапс зустрічалися лише в Азії. 

На основі генетичних і морфологічних відмінностей було описано чотири види кліщів роду Tropilaelaps, а саме: Tropilaelaps koenigerum, Tropilaelaps thaii, Tropilaelaps clareae і Tropilaelaps mercedesae. Паразитами медової бджоли стали два останніх види. 

Вид кліща T. koenigerum є паразитом A. dorsata на Шрі-Ланці, материковій частині Азії та Індонезії, крім Сулавесі та Борнео. 

Вид кліща T. thaii спостерігався як паразитуючий кліщ на бджолі A. laboriosa лише у В’єтнамі.

Кліщі виду T. clareae паразитують на бджолах A. dorsata і A. breviligula на Філіппінах та в Індонезії, на бджолах A. mellifera - на Філіппінах.

Кліщ T. mercedesae паразитує на видах бджіл A. dorsata, A. laboriosa, A. indica, A. florea, A. cerana, A. mellifera. Вперше цей вид кліща був виявлений у A. dorsata в материковій Азії, Індонезії та у A. laboriosa в Гімалаях.

Розведення медових бджіл в Азії привело до того, що кліщ тропілелапс (два види: Т. clareae і T. mercedesae) перейшов до паразитування і на цей новий для нього вид бджіл. 

Серед чотирьох видів Tropilaelaps два з них - T. mercedesae і T. clareae успішно адаптовані до A. mellifera, оскільки вони можуть розмножуватися в трутневих і бджолиних лялечках медових бджіл. T. mercedesae, однак, має ширше географічне поширення, тоді як T. clareae спостерігали лише як зараження A. mellifera на Філіппінах. 

Ситуація повторює ту, що трапилася з кліщем варроа, який теж спочатку паразитував лише на восковій бджолі Apis cerana, а потім став паразитом і медової бджоли, після того, як західна медова бджола появилася в Азії. 

Поширення кліщів тропілелапс, як паразита медової бджоли.

Медова бджола після інтродукції її в Азію зіткнулася тут з новими для себе паразитами - кліщами роду варроа і тропілелапс, з якими в Азії вона співіснувала більше 50 років, перш ніж вони стали її паразитами. Спочатку на медову бджолу перейшов паразитувати кліщ варроа, а згодом і тропілелапс.

Не те, щоб ця хвороба медових бджіл не була відома нам раніше. Кліщ тропілелапс став паразитом медової бджоли досить давно. Але ми, пасічники, поки що мало знаємо про нову хворобу і нову загрозу для бджіл. Перше повідомлення про хворобу тропілелапсоз появилося в нас ще в 1981 році на сторінках журналу "Пчеловодство" (ж. Пчел-во, №10, ст.18, 1981р.). Правда, тоді вважалося, що хворобу спричиняє лише кліщ виду T. clareae. Тепер відомо, що основним збудником хвороби є кліщ T. mercedesae.

Раніше вважалося, що тропілелапсоз нам не загрожує по двох причинах: цей кліщ не переносить зими, і він потребує безперервного виводу розплоду бджолами протягом усього року. Оскільки в нас є зима і є принаймні зимова перерва у вирощуванні розплоду, то ця хвороба у нас поширитися не може. До таких висновків прийшли вчені Інституту зоології ім. Шмальгаузена (Київ), які ще у вісімдесяті роки вивчали цього кліща, і де була школа спеціалістів-акарологів по вивченню різних видів кліщів. Але з того часу багато що змінилося, зокрема, змінився кліщ, і до нас прийшло глобальне потепління.

Схоже глобальне потепління змінило наші очікування. Виявилося, що яйця кліща тропілелапс можуть тривалий час знаходитися в діапаузі в холодну пору року, так що зима навряд чи зашкодить його поширенню. Ймовірно кліщ перезимувати не зможе, але цього не можна сказати про відкладені ним яйця. Так само, перерва у вирощуванні розплоду бджолами очевидно вже не є критичною для кліща тропілелапс, оскільки яйця кліща, будучи відкладеними в порожню комірку на щільнику, можуть перебувати в діапаузі деякий час, поки в комірці не появиться личинка чи лялечка.

Донедавна, всі види кліща тропілелапс були поширені винятково в тропіках і субтропіках материкової Азії, в ареалі свого основного господаря - великої індійської (скелястої) бджоли A. dorsata. Після того, як один з видів кліща перейшов паразитувати на медову бджолу, кліщ поширився за межі цього ареалу - в Афганістані, Папуа, Новій Гвінеї і Кореї. Із 26 гаплотипів T. mercedesae, 20 були виявлені на A. dorsata і 6 - на A. mellifera (Anderson and Morgan, 2007). 

Однак, виявлення кліщів Tropilaelaps в Африці (Кенія, Kumar, 1993) демонструє, що ці кліщі можуть виживати при перевезенні їх на великі відстані. Проте незрозуміло поки що, чи цей кліщ зумів створити життєздатну популяцію в Африці, чи його поява тут була просто епізодичним випадком. Крім того, успішне поселення T. mercedesae у Південній Кореї, де зима може бути суворою, а вирощування розплоду бджолами не є безперервним, показує, що ці кліщі можуть процвітати і в помірному кліматі, як і кліщі Varroa, малий вуличний жук (Aethina tumida (Murray) і Nosema ceranae. Ці останні стресори зараз поширені по всьому світу та завдають шкоди колоніям A. mellifera (Higes, 2013; Neumann, 2016). Тому цілком імовірно, що кліщі Tropilaelaps також поселяться по всьому світу. Зокрема, до появи тропілелапсозу готуються і в США. Недавно був проведений семінар по тропілелапзозу в Таїланді для інспекторів бджільництва США, де місцеві спеціалісти ділилися досвідом боротьби з тропілелапсозом у Таїланді.

Кліщі тропілелапс виявлені в Узбекистані, в цю країну вони поширилися, ймовірно, з Пакистану. Після того як припинилася реалізація пакетів з України в інші країни після початку війни в 2014р., Узбекистан став основним постачальником пакетних бджіл і маток для росії і Казахстану, тому тепер тропілелапс може легко поширитися будь-де, по території колишнього Радянського Союзу.

Щодо останніх подій. В 2021-му році значні втрати сімей були зафіксовані в Краснодарському краї (Кубань) і Ростовській області росії. Всього загинуло 53% сімей. Дослідження міжнародної групи вчених (Нойман П., Швейцарія, Сорокер В., Ізраїль) виявило, що причиною загибелі бджіл став кліщ. За допомогою генетики кліща було ідентифіковано, як Tropilaelaps mercedesae. Було виявлено, що зараження розплоду коливаються сезонно, і кліщ може зимувати локально. Це означає, що нова хвороба бджіл появилася на південному сході Європи. Хвороба появилася на наших кордонах, і до її появи ми виявилися повністю не готові. Ймовірно, хвороба вже є на сході України - на Донбасі, і вона там поки що не ідентифікована тільки з тієї причини, що це зона бойових дій. Поява тропілелапсозу співпала в нас з пандемією ковід і війною, тому пасічники не звертають уваги поки що на цю тему належним чином.

Джерело походження кліща на Кубані і Донщині невідоме, але очевидно, що кліщ буде поширюватися, принаймні на захід і південь. Це вимагає відповідних дій від пасічників в сусідніх країнах. Поки що залишається відкритим питання, наскільки холодна зимова погода може стати барʼєром у поширенні кліща на територію України. Принаймні південь нашої країни, який є лідером у виробництві меду, перебуває під серйозною загрозою поширення нової хвороби, яка є не менш небезпечною, ніж варроатоз. А деякі спеціалісти вважають, що це більш небезпечна хвороба, ніж варроатоз. 

Поява тропілелапзозу на наших пасіках може виявитися епізодичним явищем. Тобто, кліщ тропілелапсозу може появлятися в теплі зими і зникати в холодні. Так само, як у нас час від часу появляється акарапідоз і згодом зникає, не створюючи постійного джерела загрози для наших бджіл.

Нам ще належить вивчити біологію паразита і способи протистояння йому, так само, як це робили наші пасічники в минулому, 50 років тому, коли у нас появився варроатоз.

Біологія кліща тропілелапс.

Порівняння обох видів кліщів: варроа і тропілелапс цілком доречне. Біологія обох видів в чомусь схожа, але має і деякі відмінності.

Як і Varroa spp., кліщі Tropilaelaps spp. є ектопаразитами, які розмножуються в закритому розплоді; їхнє потомство дозріває разом із розвитком лялечок медових бджіл. 

Обидва паразити закінчують свій життєвий цикл розвитку в запечатаному розплоді. 

Під час репродуктивної фази кліщ тропілелапс завдає значних пошкоджень лялечці бджоли, гемолімфою якої він харчується, а також поширюючи цілий комплекс вірусних захворювань, ймовірно, тих самих, що і кліщ варроа, зокрема, вірус деформованого крила. Так само кліщ тропілелапс надає перевагу трутневому розплоду перед бджолиним.

Після виходу з яйця кліщі Tropilaelaps проходять три стадії (личинка, протонімфа та дейтонімфа) перед остаточним линянням імаго (Lindquist, 2009), як показано на рис. 2. Загальний час розвитку кліща становить ~6–9 днів (Woyke 1987; Kumar, 1993), хоча самцям для розвитку потрібно на ~24 год менше (Rath, 1991). Яйцям і личинкам потрібен найкоротший час інкубації, ~0,4 і 0,6 дня відповідно. Спостерігався довший час розвитку для протонімф (~2 дня) і дейтонімф (3 дня) (Woyke, 1987). Безпосередньо перед появою робочої бджоли зустрічаються лише дейтонімфи пізньої фази, причому більшість кліщів завершує свій розвиток до появи бджоли-господаря. Це спостереження свідчить про те, що відкладання яєць самкою кліща рідко відбувається після того, як робочим личинкам бджоли виповнюється 1–2 дні (Woyke 1987, Kumar, 1993).

Спаровування кліща відбувається поза коміркою з розплодом. В одну комірку з личинкою бджоли яйця може відкладати одна чи кілька самок кліща.

Співвідношення статей кліща (самці/самки) може коливатися в залежності від умов довкілля і складає від 1:2 (Афганістан, Вʼєтнам) до 1:8. Причиною такого дисбалансу є гапло-диплоїдна система визначення статі кліща, коли самці розвиваються із незапліднених яєць.

Окрім меншої чисельності, самці також живуть недовго порівняно з самками (5 проти 50 днів; Рат, 1991). 

Порівняльні показники зараження розплоду і дорослих бджіл свідчать про те, що T. mercedesae проводить відносно мало часу поза комірками з розплодом. Залежно від місця та пори року зараження розплоду кліщами Tropilaelaps у колоніях A. mellifera може коливатися від 2–54% у порівнянні з 1–3% зараження дорослих бджіл (Woyke, 1984). Подальша робота з вивчення рівня інвазії від розплоду до дорослих припускає, що кліщі Tropilaelaps залишаються поза запечатаним розплодом одну десяту часу, в порівнянні з кліщами Varroa (Woyke, 1987). Поза розплодом самки кліща залишаються 1 - 2 дні, що дозволяє їм мати дві генерації кліща на розплоді за 25 днів.

Динаміка росту популяції кліща дуже залежить від умов довкілля, перерви у вирощуванні розплоду і методу утримання бджіл, яких дотримується пасічник. Вважається, що при сприятливих для кліща умовах, популяція кліща тропілелапсоз росте швидше, ніж популяція варроа.

На пасіках Китаю найвище зараження тропілелапсозом спостерігається восени, найменше - весною. На півдні Китаю зараження вище, ніж на півночі - 71% проти 29% пасік.

Кліщ тропілелапсоз може поширюватися в межах гнізда, між сімʼями пасіки і між пасіками. Кліщ може міцно триматися тіла бджоли переважно у зʼєднанні черевця і грудей бджоли. Поширювати кліща можуть і трутні.

Проте, є кілька важливих відмінностей між цими двома паразитами бджіл. Кліщ тропілелапс схоже є паразитом виключно розплоду, не завдаючи видимої шкоди дорослим бджолам. Немає доказів, що кліщ тропілелапс може харчуватися гемолімфою дорослих бджіл, оскільки будова ротового апарату кліща свідчить, що він може харчуватися гемолімфою винятково розплоду. 

Крім того, вони відрізняються від Varroa меншим розміром, коротшою тривалістю їхньої форетичної фази (перебування поза коміркою з лялечкою), характерною для них швидкою локомоцією (рухливістю), вищою швидкістю розмноження та здатністю спаровуватися поза комірками розплоду. Деякі з цих відмінностей викликають занепокоєння, оскільки вони дозволяють популяції цих кліщів рости навіть швидше, ніж популяції Varroa, що свідчить про те, що цей паразит може бути більшою загрозою для бджіл, ніж сумнозвісний Varroa destructor. 

Кліщі Tropilaelaps морфологічно описані за характеристиками самок. Дорослі особини червоно-коричневого кольору, ідіосома повністю покрита спинним щитком. Ноги мають великі амбулакри з кігтями для прикріплення до тіла хазяїна під час форезії (Rath, 1991) або для захоплення конспецифічних самок під час передкопуляції або конспецифічних самців під час спаровування. Передня пара ніг - довгі та тонкі (схожі на вусики) і, здається, виконують сенсорну функцію (Дельфінадо-Бейкер, 1992). На стадії німфи кліщ білого кольору.

Тіло кліща довше, ніж ширше (на відміну від кліща варроа). Кліщ тропілелапс значно менший від кліща варроа, але більш рухливий.

Лікування тропілелапсозу.

Втім, біологія паразита вивчена слабо, належні засоби боротьби з ним також ще не відпрацьовані.

"Хороша" новина полягає в тому, що якщо у ваших бджіл є одночасно варроатоз і тропілелапсоз, то лікувати потрібно лише тропілелапсоз, оскільки він більш небезпечний і приводить бджіл до загибелі швидше. Лікуючи тропілелапсоз, ви паралельно лікуєте і варроатоз.

Варто зазначити, що чимало напрацювань по діагностиці і лікуванню варроатозу підходять і для боротьби з кліщем тропілелапс.

Діагностують захворювання способом візуального виявлення кліщів, з допомогою природного осипу кліща на клейке дно протягом доби, з допомогою алкогольного тесту і цукрової пудри, або постукуючи по рамці з запечатаним розплодом над посудиною з білим дном. Частина кліщів при цьому осипається з рамки. Останній метод діагностики ефективний на ранніх етапах зараження.

Для хімічного лікування тропілелапсозу жодних ліків не створено. Але досить ефективними є засоби, розроблені для лікування варроатозу. В Азії тропілелапсоз лікують смужками Апістан (флювалінат), чекмайт (кумафос) і байварол (флюметрин). Ефективними проти тропілелапсозу є також органічні кислоти і есенції, зокрема: мурашина, щавелева і тимол. Лікування хімікатами бажано припинити щонайменше за 8 тижнів до відкачки меду, щоб уникнути попадання ліків у мед.

Ефективною у боротьбі з тропілелапсозом є перерва у вирощуванні розплоду. Оскільки кліщ тропілелапс не може довго виживати на бджолах, протягом безрозплідного періоду більшість кліщів гинуть. Матку ізолюють в кліточці на 9 днів, а рамки з розплодом знищують або передають в інші сімʼї, де матки також ізольовані. Проте, подібні операції вимагають від пасічника багато роботи і не є надто практичними. Безрозплідний період протягом зимівлі приводить до загибелі всіх чи більшості кліщів тропілелапс у гнізді.

Європа і США досягли успіху в розведенні варроарезистентних бджіл. Деякі дослідження, проведені в Таїланді, продемонстрували, що подібні підходи можуть бути застосовані в розведенні бджіл, стійких і до тропілелапсозу.

Лінії бджіл, які мають схильність до гігієнічної поведінки, можуть видаляти розплід, заражений, як кліщем варроа, так і кліщем тропілелапс. Вважається, що схильність до гігієнічної поведінки може бути важливим фактором при розведенні бджіл, стійких до тропілелапсозу.

Висновки.

Після того, як варроатоз став пандемією, ця хвороба створила невирішені проблеми для бджільництва у всьому світі. Поява ще і тропілелапсозу лише посилить ці проблеми.

На даний момент всі аспекти дослідження Tropilaelaps є незавершеними. Адекватні знання біології та ролі як паразита, так і хазяїна, є вирішальними в розробці програми інтегрованого менеджменту лікування для цих серйозних ектопаразитарних кліщів. 

Кліщ тропілелапс паразитує лише на розплоді, в той час, як кліщ варроа завдає шкоди і дорослим бджолам. Це означає, що рекомендації, розроблені для контролю варроа, не завжди можуть бути ефективними проти кліща тропілелапс.

Залишається відкритим питання - наскільки ефективним у протистоянні тропілелапзозу можуть бути холодна зима і перерва у вирощуванні розплоду. Від відповіді на ці питання залежить, чи зможе кліщ тропілелапс створити ефективну популяцію в наших умовах, здатну до відтворення і самоселекції у помірному кліматі. Чи кліщ тропілелапс стане епізодичним явищем, яке буде проявлятися на наших пасіках час від часу, подібно кліщам акарапіс.

Від відповіді на ці питання залежить яким шляхом піде розвиток нашого бджільництва у наступні десятиліття.

Методи боротьби з тропілелапсозом розроблені в досить загальному плані. Тут поки що мало конкретики. Враховуючи, що наша наука фінансується слабо, а точніше зовсім не фінансується, ми змушені опиратися на міжнародний досвід і напрацювання інших країн. Зокрема, найближчі конгреси Апімондії чи конференції Європи можуть дати нам чимало інформації у боротьбі з цим захворюванням.

Література, використана при написанні статті.

1. De Guzman, L. I., Williams, G. R., Khongphinitbunjong, K., & Chantawannakul, P. (2017). Ecology, Life History, and Management of Tropilaelaps Mites, Journal of Economic Entomology, Volume 110, Issue 2, April 2017, Pages 319–332.

2. Anna Brandorf, Marija Ilonova, Orlando Yanes, Peter Neuman, Victoria Soroker. 2024. First report of established mite populations, Tropilaelaps mercedesae, in Europe. Journal of Apicultural Research.

3. Гробов О., Иванов А., Попов Е., 1981. Тропилелапсоз, пчел. ж. Пчеловодство. №10. ст.18 - 19.