Сучасний лінійковий вулик. Частина 1.

Рік написання: 2010

В контексті світового бджільництва наша пасічницька спільнота, як це жорстоко не звучить, продовжує залишатися сліпою, тому що ми не бачимо, що відбувається в світі, глухою, тому що ми не чуємо, що відбувається в світі, і німою, тому що ми не можемо заявити про себе в світі. Свідчення тому – ситуація з лінійковим вуликом.

З деяких пір у бджільницькому світі заговорили про лінійковий вулик – як одну з різновидностей розбірного, але не рамкового вулика. Феномен лінійкового вулика набув гігантських масштабів, і сам факт його поширення переважно у країнах, що розвиваються, і серед любителів Заходу став одним із найпомітніших явищ у світовому бджільництві 20-го століття.       

Місце лінійкового вулика серед інших вуликів.

Історично, конструктивно, технологічно і в інших відношеннях, всі вулики, якими будь-коли користувалися пасічники, можна розділити на чотири великі категорії:

  1. Вулики нерозбірні і нерамкові – дуплянка, колода, сапетка.
  2. Вулики нерозбірні рамкові – вулик Губера, вулик Прокоповича.
  3. Вулик розбірний і нерамковий – лінійковий вулик, верхньобрусковий вулик.
  4. Вулик розбірний і рамковий – всі конструкції (їх сотні) сучасних рамкових вуликів (Лангстрота – Рута, Дадана, український і т. д.).

Ми схильні вважати, що вершиною конструкторської думки у вуликобудуванні є розбірний рамковий вулик. Можливо так і є, але останнім часом подібна теза не є такою переконливою, як це було донедавна. А причиною подібних сумнівів стало поширення у світі вулика лінійкового, про феномен якого ми і маємо намір розповісти нашим читачам.

Терміни і визначення лінійкового вулика.

Перед нами непросте завдання, оскільки лінійковий вулик нашим пасічникам майже незнайомий, не говорячи вже про його стандартизацію чи якісь установлені у нас терміни. Тому подамо терміни, якими користувалися у минулому, і якими користуються в інших країнах тепер, де лінійковий вулик поширений.

Сучасний лінійковий вулик  називають ще верхньобрусковим (від англійського - top bar hive).  Існують дві базові форми конструкцій лінійкового вулика: зі скошеними бічними стінками (у формі трапеції) – кенійський вулик, і з рівними стінками – танзанійський вулик або танз. Танзанійський - простіший в конструкції, але в кенійському бджоли менш схильні прикріпляти щільники до стінок вулика.

Історія сучасного лінійкового вулика.

Довгий час лінійковий вулик перебував у тіні рамкового вулика, але його історія нараховує навіть не сотні років, а декілька тисячоліть. Вперше описаний в літературі в 1682р. в Британії Дж. Уїлером в книзі «Подорож до Греції». Тому він і отримав назву – грецький вулик. Першими лінійковими вуликами були корзини, сплетені із соломи чи лози, і поверх яких клалися лінійки, до яких бджоли прикріплювали щільники. Якщо стінки вулика були не вертикальними, а дещо скошеними, то до стінок вулика бджоли щільник не прикріплювали. Взявши руками лінійку, щільник можна було обережно вийняти з гнізда. Отже, вулик з самого початку мав розбірне гніздо. Є підстави вважати (немає доказів), що Арістотель (342р. до Різдва Христового) користувався саме лінійковим вуликом і всі свої великі відкриття в науці бджільництва, якими користувались пасічники і науковці більше 2-х тисяч років, зробив, працюючи саме з лінійковим вуликом. Можливо, винахідниками лінійкового вулика були античні греки. Історик з Волині Вельвус дотримується іншої думки.

В часи (кінець 19-го – початок 20-го ст.), коли в Україні пасічники масово переходили від нерозбірного вулика до рамкового, конструкторська думка чомусь оминула теж розбірний, але нерамковий лінійковий вулик. В книзі Шимановського В. «Методи розведення бджіл», де описані близько 100 методів, технологій і конструкцій вуликів, про лінійковий вулик не згадується. На мою думку, до сучасної конструкції лінійковий вулик прийшов через вулик Лангстрота, тобто ідею виймати рамки через верх. Правда, не виключений варіант, що до ідеї виймати рамки із гнізда через верх Лангстрот прийшов, вивчаючи грецький лінійковий вулик. 

Ми говоримо про феномен лінійкового вулика, який існує в бджільництві протягом кількох тисяч років. Звичайно, ми не можемо сказати хто його винайшов, вдосконалював. Скоріше - це плід колективної думки всіх пасічників, які будь-коли працювали з ним. В історичному плані ніхто не координував і не сприяв його поширенню у світі, але в 20-му столітті спостерігались процеси, які не укладаються в подібні уявлення про лінійковий вулик.  Щоб зрозуміти це, коротко нагадаємо деякі факти. Бджільництво, яке ми знаємо, - чисто європейське явище. Воно виникло і набрало сучасного вигляду переважно в Європі. З переселенням європейців у Америку (Північну і Південну), Австралію тут теж поширилося європейське бджільництво, оскільки воно було ментально близьким для переселенців, теж європейців. В Китаї і Японії також легко сприйняли європейську культуру ведення бджіл, оскільки тут була традиція утримання бджіл A. Cerana, яка близька до європейської. З іншими частинами світу (решта Азії, Африка, Океанія) виникли певні проблеми. В Африці були бджоли у величезній кількості, але не було європейського бджільництва. Протягом 20-го століття зі сторони розвинених країн тривали спроби модернізувати місцеве бджільництво. Іноді вони координувались навіть Апімондією. В Африку пробували завозити вулики Лангстрота, намагалися вчити місцевих жителів тримати бджіл «як у Європі». Ще були спроби надавати гранти і фінансувати окремі програми. Проходили десятиліття, але всі подібні зусилля закінчувалися крахом. Підходящого «вулика для негрів» ніяк не вдавалося знайти. Сучасний вулик виявився надто дорогим для Африки, фінансова допомога розкрадалася без користі для пасічників. Ситуацію вдалося зрушити з місця, коли для Африки був запропонований лінійковий вулик. Подібна програма розроблялася у Комісії Апімондії по технології і інвентарю ще в середині 20-го століття. Лінійковий вулик виявився простим, дешевим і доступним для Африки. 

На першому етапі поширення вулику відбувалося лише по найбіднішим країнам Африки, але згодом, на другому етапі, з огляду на успішність проекту, лінійковий вулик почав поширюватися по країнах Азії – Індії, Бангладеш, Пакистані, Індокитаї і інших. Ще згодом трапилося взагалі щось незбагненне (в історії поширення вуликів таке бувало). Раптом лінійковий вулик почав поширюватися серед любителів найрозвиненіших країн  - США і Західної Європи.

Цілеспрямовану роботу по поширенню лінійкового вулика проводить англійський журнал «Bees for development» (Бджоли для розвитку).  Сучасний лінійковий вулик поширений уже більше, ніж в 100 країнах світу. В країнах, що розвиваються, він врятував багатьох від голоду, допоміг модернізувати місцеве бджільництво, допоміг в боротьбі з безробіттям.

Наступний етап в розвитку лінійкового вулика трапився вже в Європі. Тут виникла нова конструкція лінійкового вулика, коли на гніздо – це чисто лінійковий вулик, ставляться звичайні магазини з рамками, як на наш рамковий вулик.  Виник своєрідний гібрид лінійкового вулика і рамкового. Наш час – це період бурхливого поширення лінійкового вулика у світі.

Коментарі (0):