Селекція бджіл: які бджоли найкращі?

Рік написання: 2018

Останнім часом частина наших пасічників, переважно молодих і прогресивних, захопилася завезенням і розведенням різного роду іноземних рас бджіл. Заняття це нічого, крім шкоди нашому бджільництву не принесе. Ситуація ця актуалізувала спроби знайти відповіді на питання, які, здавалося б, давно мали бути знайдені, і наново розставляти акценти там, де здавалося і так давно все ясно.

Чому місцеві бджоли найкращі?

Отже, які бджоли найкращі? Відповідь очевидна і давно відома, що в нас, що в світовому бджільництві: найкращі бджоли завжди місцеві. Існує три «залізних» аргументи за це твердження:

  1. Місцеві бджоли найкраще пристосовані до місцевих умов медозбору.
  2. Місцеві бджоли найкраще пристосовані до місцевих погоди/клімату/зимівлі.
  3. Місцеві бджоли найкраще пристосовані до протистояння місцевим патогенам/шкідникам/паразитам/ворогам бджіл.

Здавалося б, це істини прості, очевидні і перевірені часом, але не все так просто на практиці.

Висновки ці не суб’єктивні фантазії і не приватна думка автора, а результат, до якого прийшла практика, як світового, так і нашого бджільництва в результаті аналізу довгих періодів розведення бджіл на пасіках.

Проте, стосовно наших умов, появилися фактори, які працюють проти розведення місцевих бджіл, створюючи нібито об'єктивні аргументи щодо завезення бджіл інших рас:

  1. В питаннях пристосування бджіл до місцевих умов медозбору, в наших умовах є деяка унікальна специфіка. Справа в тому, що два наших основні медоноси – соняшник і акація є видами інтродукованими, причому – з території США. Тому  в цьому питанні є деякі проблеми. Ні до акації, ні до соняшнику наші бджоли не пристосовані найкращим чином. До цвітіння акації українські бджоли не встигають закінчити весняне нарощування – приблизно на тиждень, а на медозборі з соняшнику має місце ослаблення сімей. В цьому плані місцеві медоноси – липа і гречка більш органічні для місцевих бджіл. До цвітіння липи українські бджоли закінчують нарощування сили, а на гречці сім'ї не ослаблюються. На жаль, липа і гречка займають все менше місця в нашій медоносній базі.
  2. Глобальне потепління зробило наші зими теплішими настільки, що в нас тепер можуть зимувати бджоли  і з тепліших країв.
  3. Щодо шкідників і хвороб бджіл, то в нас появилися інтродуковані види – кліщ варроа і нозема церана, до яких у наших бджіл поки що немає пристосувань на рівні імунітету. А на підході нові інтродуковані види – малий вуликовий жук і азійський шершень.

Ці три застереження утруднюють утримання місцевих бджіл, створюють об'єктивні умови для завезення бджіл, але зовсім не відміняють положення, що місцеві бджоли найкращі для розведення!

Продуктивність і виживання – два орієнтири в розведенні.

Сезон на пасіці можна умовно розділити на два періоди: медозбір і відсутність взятку. Тому тут важливо, як бджоли місцевої чи завізних рас: 

  • використовують медозбір;
  • переживають безмедозбірний період.

Зрозуміло, що безвяткові періоди значно довші від медозбору, особливо в наших умовах. Теоретично, завізні бджоли можуть краще/гірше від місцевих використовувати медозбір і краще/гірше від місцевих зимувати. Таким чином маємо 4 можливих комбінації пристосування завізних бджіл до місцевих умов. Наприклад, італійські бджоли краще використовують медозбір, але вони не можуть зимувати в наших умовах. Європейські (середньоросійські) бджоли в наших умовах не можуть використовувати медозбір степу чи лісостепу і гинуть ще влітку, але (теоретично) могли би гарно зимувати. Як показує практика, в умовах України протягом тривалого часу можуть бути продуктивними і виживати бджоли лише однієї раси – української. 

Яких тільки бджіл не завозили на терени України протягом нашої історії – країнських, кавказьких, середньоросійських, італійських. Всі вони сходили нанівець через непристосованість до умов наших клімату/медозбору/зимівлі, тим самим підтверджуючи вищеозначену тезу: найкращі бджоли - завжди місцеві. 

Українські бджоли мають кілька рис, які дають їм переваги перед бджолами інших рас в наших умовах. Вони добре зимують, і вони здатні протистояти засухам в степу другої половини літа. Є бджоли, які так само добре зимують – європейська і країнська раси. Є бджоли, які краще наших використовують ранні взятки – країнська і італійська раси. Є бджоли, які краще наших пристосовані до засухи, наприклад, сирійська раса. Але в комплексі пристосувань до наших умов, кращих від українських бджіл немає.

Тому важливо, як бджоли тієї чи іншої раси  переживають саме безмедозбірний період.

Останні роки спостерігаємо нездоровий інтерес до бджіл неіснуючої і вигаданої раси - бакфаст.

Інтерес до завізних рас бджіл підігрівається, в першу чергу, уявленням, нібито бджоли завізних рас продуктивніші від наших і збирають більше меду в перерахунку на бджолосім'ю. Тому тут доречно розглянути питання: а що таке продуктивність бджіл, і на які показники нам варто орієнтуватися в цьому питанні.

У світі налічується 80 млн. бджолосімей, які дають півтора млн. т товарного меду. Отже, середній медозбір на сім'ю в світовому масштабі складає трохи менше 20 кг. У нашій помірній зоні середній медозбір дещо вищий – 25 – 30 кг/бджолосім'ю. Це ті орієнтири, яких має дотримуватися пасічник, оцінюючи свою роботу і продуктивність своїх бджіл щодо медозбору. Тобто, якщо ваші бджоли збирають меду більше від цих показників, то вони цілком продуктивні, і це питання не повинно хвилювати пасічника. Звичайно, продуктивність залежить і від медоносної бази, і від сезону, і ще від десятків інших параметрів. Гонитва за продуктивністю окремої сім’ї через походження матки є в деякій мірі контрпродуктивною і надуманою. Якщо пасічник бажає отримати більше меду, він може просто збільшити розмір своєї пасіки або підвозити бджіл до медоносів.

Візьмемо для прикладу медозбір з соняшнику. Мало би бути зрозумілим, що кращі результати на медозборі будуть у бджіл, які живуть тут же, де цей соняшник вирощують, а не ті бджоли, які соняшник ніколи в очі не бачили і не мають найпростіших пристосувань до медозбору з цієї культури.

Завізні бджоли – сумнівні переваги. 

А які будуть наслідки, якщо пасічник все-таки вирішив розводити завізних бджіл? Сама по собі така дія не несе загрози місцевій популяції. Проблеми починаються потім. Візьмемо для прикладу бакфаст – не то расу, не то породу. Самі по собі ці бджоли навряд чи будуть надто продуктивними в наших умовах. Помісні бджоли першого покоління дають значний ріст продуктивності, але по причині гетерозису. Звернемо увагу, що матки Ф1, виведені від завізної матки, паруються з місцевими трутнями. Оскільки продуктивні якості сім’ї залежать в більшій мірі від трутнів, з якими спарувалася матка, то продуктивність потомства від завізних маток визначається в більшій мірі місцевими трутнями, а не завізними матками. Постає питання: а чому ми не можемо підняти продуктивність місцевих бджіл без використання завізних маток? Місцеві бджоли перебувають в інбредній депресії через нашу постійну боротьбу з роїнням. Без роїння і розльоту роїв немає обміну генетичним матеріалом в рамках місцевої популяції і між пасіками. Інбредна депресія в таких умовах настає швидко – за кілька сезонів. Тому завезення маток зі сторони взагалі-то корисне, але тільки в межах однієї раси! Явище гетерозису можна використовувати в розведенні, але не виходячи за рамки місцевої раси бджіл, як ми це покажемо в подальшому аналізі, якщо ми бажаємо уникнути значних втрат в зимівлі.   

Проблема трутнів при помісному розведенні.

Завізна матка дає не лише маток, але і трутнів. Тут і починаються проблеми. Бджоли бакфаст є нібито поміссю італійських і європейських бджіл (хоча не зрозуміло, як помісні бджоли можуть зберігати свої риси при зміні поколінь, але то окрема тема), тому завізна матка і її дочки Ф1 будуть давати чистопородних трутнів бакфаст, які очевидно будуть генетично близькими або до італійських, або до європейських бджіл. Нагадаю, що італійські бджоли не можуть зимувати в наших умовах, а європейські не можуть збирати нектар. Поява трутнів бакфаст означає поширення рис непристосованості до зовнішніх умов серед бджіл місцевої популяції. Які масштаби такого поширення? Як відомо, матка спаровується з 10 трутнями (число 10 прийнято вживати в подібних аналізах, хоча останні дані свідчать, що число трутнів, з якими спарувалася матка, може сягати 40). Поява серед них трутнів бакфаст (хоча би одного) означає, що потомство цієї матки буде:

  1. Непристосоване до місцевих умов медозбору
  2. Нездатне перезимувати
  3. Непристосоване до місцевих хвороб і шкідників.

Одна завізна матка таким чином може спричинити в наступному поколінні загибель 10 сімей бджіл в зимівлі, ослабити їх продуктивність влітку або спричинити їх захворювання на гнилець чи нозематоз. Своєю непристосованістю до зимівлі в наших умовах, одна матка заражає 10 сімей, які відійдуть у зимівлі, захворіють чи знизять продуктивність. Звичайно, бджоли від трутнів від завізних маток гинуть не завжди. Деякі зими і сезони можуть бути і сприятливі для них. Але це веде тільки ще до більшого поширення завізного генетичного матеріалу і до ще більших втрат в одній із наступних зим. Наприклад, тяжкі втрати в зимівлі 2017/18 в ряді областей (Кіровоградська, Харківська) автор схильний пояснювати саме цим – завезенням маток і поширенням трутневого потомства від них на горизонтальному рівні. Що прикро, бджоли гинуть по цій причині і на тих пасіках, куди іноземних маток не завозили. Проблема ця виникає на рівні популяції бджіл.

Завезенням бджіл ми робимо роботу, яку природа вже зробила або робить кожну мить, постійно пристосовуючи бджіл до зовнішніх умов безперервно. Кращі результати виходять, коли природа і пасічник працюють з бджолами місцевої популяції, які вже пройшли крізь сито природного відбору.

Увага до розведення має бути постійною в полі зору пасічника. Маток можна і потрібно завозити з інших пасік. Але це мають бути матки місцевої раси бджіл. Обмін генетичним матеріалом між пасіками має бути постійним елементом племінної роботи пасічника з бджолами. Інакше – не уникнути проблем з втратою бджіл при утримані.

Отже, місцеві бджоли - найкращі для утримання. У цього правила є винятки, які втім тільки підтверджують правило. В даній статті ми проаналізували розведення бджіл за їх походженням (генотипом). Але має значення при розведенні також вік маток і способи розведення. Ці два питання – про винятки і про розведення за фенотипом, ми розглянемо в наступних статтях про селекцію бджіл.

Коментарі (0):