Селекція бджіл. Структура племінної справи у бджільництві. Частина 3.

Рік написання: 2018

Зайняття бджільництвом передбачає розведення і утримання бджіл. Одного утримання недостатньо. Тут важливі обидва моменти. Розведення бджіл – це створення нових сімей (відводків, нуклеусів, роїв, пакетів), виведення маток. Утримання бджіл – це отримання продукції. Якщо пасічник перестає займатися розведенням бджіл, у нього появляються проблеми з утриманням їх. Можливий варіант, коли пасічник лише утримує бджіл, а замість розведення – завозить пакети щороку. Можна і так. Але утримувати бджіл без розведення неможливо.

Оцінюючи племінну справу в цілому, спробуємо пояснити: що таке селекція бджіл, і з чим ми маємо справу. Селекція бджіл опирається на розведення, а будь-яка схема розведення є, в свою чергу, в деякій мірі, і селекцією бджіл. 

Окреслимо предмет розмови, сценарії чи схеми розведення, чи, навіть, простір розведення на глобальному, так би мовити, рівні. В Україні - 3 - 4 млн. сімей. При площі держави – 603,7 км2, щільність розміщення сімей – 5 – 6,5 бджолосімей/км2. Такий же приблизно показник і в Європі. В США – 0,2 – 0,25 сімей/км2. Загальна популяція бджіл – це об’єкт розведення і селекції.

Далі, у нас - 300 – 400 тисяч пасічників, це люди, які займаються розведенням бджіл. У цю категорію входять маткарі, селекційні центри і наукові установи, і просто пасічники. Розведенням бджіл займаються і самі бджоли (рої і тиха зміна маток). Тому суб’єктів розведення бджіл у нас нібито два: спільнота пасічників і природа.

Пасічників у нас так багато, що їх ні в СПУ об’єднати, ні навіть просто перерахувати неможливо. Такий стан нашої пасічної спільноти означає, зокрема, у справі розведення, що пасічники не можуть виступати консолідовано на глобальному рівні. Наприклад, ми не можемо домовитись (самі з собою) чи заборонити (самими собі) завезення бджіл небажаних рас. Інший приклад цього плану: план породного районування бджіл. Цього плану ніхто не дотримувався – ні пасічники, ні науковці, ні самі його розробники.

Таким чином, на популяцію бджіл України впливають два гравці, два суб’єкти – спільнота пасічників і природа. По суті – це дві стихії. Дії цих двох стихій інколи узгоджені і консолідовані, наприклад, в намаганні отримати побільше продукції. Інколи  їх дії нагадують перетягування канату, наприклад, природа «бажає», щоб бджоли побільше роїлися, а пасічник з роїнням «бореться».

Далі, розглянемо, як схеми розведення працюють процедурно чи структурно.

 Вільне, поза гніздом парування маток, не означає, що при розведенні всім маткам доступні всі трутні. Враховуючи, що шлюбний політ матки і політ трутня в пошуках матки складають в сумі радіус 10 км (Бінефільд, 2017), вираховуємо, що одній матці доступні трутні з площі приблизно 300 км2 або від 1500 – 2000 сімей. На всю Україну таких площ буде близько двох тисяч. Це теоретична цифра і, враховуючи ту глибоку інбредну депресію, яку ми маємо на наших пасіках, цифра ця далека від реальності. Зауважимо, принагідно, що дальність шлюбного польоту матки дорівнює приблизно дальності польоту бджіл за нектаром, тобто пасовищна ділянка пасіки і територія, де паруються матки цієї пасіки, приблизно співпадають. На практиці шлюбні польоти маток і трутнів очевидно коротші, ніж 3-4 км - для матки і 5 – 6км – для трутня, і ця схема не дуже добре працює. Тому можливий і інший підхід до аналізу. 

Наші бджоли розміщені не рівномірно по території країни, а зосереджені переважно по населених пунктах. Ми можемо вважати, що бджоли одного населеного пункту становлять одну місцеву популяцію, в рамках якої і відбувається процес розведення бджіл. Поза населеними пунктами пасік, як правило, немає. В Україні – 30 тис. населених пунктів, 300 – 400 тис. пасік. Кочівлі бджіл тут мало що змінюють, оскільки кочові точки так само концентрують бджіл, як і населені пункти.  Отже, в одному населеному пункті (переважно це села) в середньому – 10 - 15 пасік і 100 – 150 бджолосімей. Звичайно, це досить середні цифри, адже в нас уже є пасіки в 100 – 200, навіть 500 – 1000 сімей, особливо на півдні, але це не змінює ситуацію для нашого аналізу на якісному рівні.

Будемо вважати, що бджоли одного населеного пункту, це (з деякою натяжкою) одна напівзакрита популяція (Гайдар), чи навіть закрита популяція (Пейдж, Лейдлоу), в рамках якої і відбувається розведення бджіл. Весь обмін племінним матеріалом відбувається в межах цієї популяції. Дрейф генів зі сторони – мінімальний. Отже, таких напівзакритих популяцій розведення у нас буде близько 30 тисяч – по числу населених пунктів, оскільки сіл без пасік в Україні, ймовірно, немає.

Тепер поглянемо на ситуацію з розведенням з нижнього кінця. Безпосередньо розведенням бджіл займається пасічник, в його розпорядженні є 10 – 15 сімей (тільки його пасіки!), від яких він виводить маток, які заплідняться трутнями від ще 150 сімей. Мінімальна одиниця розведення – пасіка. Рішення пасічника впливають тільки на виведення маток на власній пасіці, доступу до виведення маток на інших пасіках пасічник не має. Для його маток будуть доступні трутні з інших сімей місцевої популяції (всього їх 100 – 150). Оскільки спадковість і продуктивність сімей формується переважно трутнями місцевої популяції, а доступу до їх вирощування на сусідніх пасіках пасічник також не має, то можливість одного пересічного пасічника впливати на спадковість своїх бджіл при розведенні близька до нуля. Один окремо взятий пасічник не може цілеспрямовано займатися селекцією бджіл, якщо тільки йому не належать всі бджоли однієї місцевої популяції або хоча би більше половини. 

Тут ми прийшли до цікавого висновку: ні окремо взятий пасічник (в силу обмеженості свого ресурсу), ні пасічна спільнота в цілому (через свою неорганізованість) не можуть цілеспрямовано впливати на селекцію бджіл. 

Скоординовані дії тут неможливі. Якщо хтось, десь вирішить – обробляємо від кліща всі 1 серпня, то завжди знайдеться 10, 20 чи 50 тисяч пасічників, які це рішення проігнорують. Якщо ми вирішимо не розводити бакфастських бджіл, то завжди знайдеться 10, 20 чи тисяча пасічників, які цих бджіл завозити таки будуть. Спільнота в 300 - 400 тисяч пасічників не може бути ні керованою, ні структурованою, ні самоусвідомлювати себе. Ми не оцінюємо цього – добре це, чи погано. Ми констатуємо це як факт, як обставину, на яку потрібно зважати, коли ми говоримо про розведення і селекцію бджіл на нашій землі в глобальному плані.

Ми описали сцену вистави і можливих дійових осіб на ній. Тепер спробуємо промоделювати, як відбувається весь процес в динаміці. Оскільки весь генетичний матеріал зосереджений в матках, то для спрощення будемо вважати, що вся селекція зводиться до виводу маток і перерозподіл їх генів через трутнів, оскільки трутні тільки переносять гени маток, які їх породжують. У нас 3 – 4 млн. бджолосімей, отже, така ж кількість маток. Оскільки матка живе 3 – 4 роки, а в умовах варроатозної ситуації ще менше, у нас щороку виводиться щонайменше 2 млн. маток – у вигляді рятункових, тихої заміни, ройових, штучного виводу. Більшість цих маток пасічники виводять самостійно на своїх пасіках. Професійні маткарі виводять, ймовірно, не більше четверті від цієї кількості, тобто тисяч 500. І така схема розведення, коли селекцією займається більшість пасічників, є позитивною, з точки зору збереження генетичного розмаїття популяцій бджіл. В рамках цього процесу - все розведення і вся наша селекція бджіл. 

Крім того, у нас щороку гине 1 – 1,5 млн. сімей, переважно в зимівлі, відновлення пасік – це теж розведення і селекція. Втрата матки в зимівлі означає, що обривається лінія розведення, яку вона представляє, оскільки вона не залишає потомків, здатних до розмноження. В зимовому клубі нова плідна матка появитися не може. Зайве говорити, що процес цей не те що некерований, ми навіть не відстежуємо загальний перерозподіл генів на популяційному рівні. Гіпотетично, якби ми не займалися розведенням, то всі наші бджоли вимерли б за 2 – 3 зими.

Але, якщо ми щороку, в силу різних причин, міняємо щонайменше 2 млн. маток, то спадковість вибулих маток безповоротно втрачається. Це означає, зокрема, що генофонд наших бджіл скорочується мало не на 50% за сезон, і так щороку. При такому значному природному відході бджіл навряд чи доречно займатися ще якою-небудь додатковою вибраковкою малопродуктивних сімей. Тиск інбредної депресії і так надто значний. Ця обставина може виявитися основною в розведенні бджіл.

Навіть при такому нашому досить приблизному і поверховому аналізі, ми можемо зробити деякі важливі для практики висновки. Майже очевидно, що при прийнятих у нас схемах розведення, бджоли перебувають під сильною інбредною депресією. По суті, ми постійно втрачаємо до 50% генетичного фонду популяції бджіл щороку. Це дуже великі втрати, які ведуть до інбредної депресії наших бджіл. Це навіть загроза їх виживанню. 

Природне розмноження бджіл передбачає наявність механізмів, які попереджають втрату генів популяцією при загибелі частини бджолосімей. Але обставини складаються таким чином, що ці природні механізми мають тепер все менш питому вагу при розведенні. Розведення і селекція все більше залежить від дій і рішень пасічника. Ці дії і рішення пасічника не скрізь і не завжди узгоджуються з природою бджоли. І це не вселяє оптимізму.

 Одна з таких вимог природи – збереження генетичної різноманітності місцевої популяції бджіл – в рамках раси, зрозуміло. Кожен пасічник повинен позитивно ставитися до завезення частини племінного матеріалу зі сторони, бажано, не порушуючи расового складу бджіл своєї пасіки. Це матки, пакети чи рої з інших пасік. Позитивним моментом є також виведення маток під час кочівлі, що означає обмін генетичним матеріалом на новому місці з бджолами іншої місцевої популяції. Максимальне збереження генофонду пасіки – одна з необхідних умов підтримання продуктивності бджолосімей. Це лише один із висновків нашого аналізу.

Оскільки бджоли схильні до втрати спадковості і швидко впадати в інбредну депресію, повинні бути біологічні механізми, які попереджають такі небажані процеси. 

Як бджоли розмножуються в природі? Це питання ми розглянемо в одній з наступних статей.

Коментарі (0):