Рік написання: 2022

У всьому світі спостерігається збільшення загибелі бджіл. Це викликає тривогу за продовольчу безпеку людства, оскільки врожай - 70 із 100 найбільш поширених аграрних культур залежить від їх запилення бджолами.

Так, щорічні втрати бджіл в США складають приблизно 45%, і відсоток цих втрат зростає щороку. В минулому сезоні втрати бджіл в Канаді склали більше 50%, а в провінції Монітоба загинуло більше 90% бджіл. Подібні втрати бджіл неможливо відновити за рік-два, оскільки імпорт бджіл до Канади заборонений, дозволено завозити лише маток.

Серед причин збільшення смертності бджіл в світі називають: кліщ варроа і супутні з ним вірусні захворювання, проблеми в зимівлі, хворобу зникнення бджіл, отруєння бджіл агрохімікатами, знищення довкілля.

США і Канада з великим напруженням щороку відновлюють популяцію своїх бджіл, але ці зусилля вже на грані можливого.

Україна в цьому плані теж знаходиться в зоні ризику. У нас ситуація в значній мірі навіть гірша, ніж деінде у світі. Ніяких обмежень щодо використання агрохімікатів у нас немає, знищення довкілля набуло тотального характеру, наукова підтримка бджільництва майже відсутня через відсутність фінансування науки. Ситуація з бджолами в Україні ззовні не виглядає тривожною з двох причин: ніхто не знає скільки у нас бджолосімей, нікому не відомо скільки сімей бджіл гине у нас щороку. В цих питаннях відсутні не лише статистика, а навіть більш-менш адекватні оціночні дані. На основі своїх знань можу спрогнозувати, що в нас щороку гине 1,5 - 2 млн. сімей бджіл. Звичайно, це досить приблизна цифра.

Причини загибелі бджіл.

Спробуємо проаналізувати причини загибелі бджіл у світі. Більш детальний аналіз цих причин показує, що ситуація неоднозначна і складніша, ніж це подає нам статистика.

Найбільші втрати бджіл, зафіксовані статистикою, спостерігаються саме в Північній Америці. Але побоювання щодо зменшення світової популяції бджіл, які виникають переважно в американських спеціалістів на основі власних втрат, безпідставні. Так, ситуація з популяцією бджіл у світі є проблемною, але в цілому не критичною. Всього у світі налічується приблизно 80 млн. бджолосімей - це тих, що тримають у вуликах на пасіках, без урахування бджіл, що живуть в природі в дикому стані. І їх популяція повільно зростає. Всього у світі виробляється приблизно 1,5 - 1,6 млн. т меду щороку, що в середньому дещо менше 20 кг/сімʼю. Скільки сімей живе в природі - невідомо.

Отже, в цілому загрози існуванню бджіл немає? Цього не можна сказати стосовно багатьох країн, де ситуація з бджолами справді критична.

Розглянемо окремі причини загибелі бджіл і покажемо, що врахування їх впливу на розмір популяцій недостатній, щоб пояснити несприятливу ситуацію зі зникненням бджіл у світі.

Кліщ варроа, варроатоз і супутні з ним вірусні хвороби справді небезпечні для бджіл. Але в деяких країнах цю хворобу вже подолали. Це Бразилія, Південно-Африканська Республіка, Пуерто Ріко. На значних територіях (Африка, Центральна і Південна Америки, Південно-Східна Азія) варроатоз відноситься до міноритарих хвороб і не впливає значно на смертність бджіл. Хімікатами бджіл тут лікують обмежено (Азія, обидві Америки, за винятком США і Канади) або не лікують взагалі (Африка). В деяких країнах Європи цілком успішним є розведення варроарезистентних бджіл. Тому, ймовірно, варроатоз - це проблема некоректних методів розведення бджіл.

Проблеми в зимівлі, навіть в Канаді, де холодна зима, не можуть вважатися критичними, оскільки в ряді місцевостей втрати в зимівлі досить незначні, і загибель великої кількості бджіл в холодну пору залежить, очевидно, від інших причин. При цьому більшість світової популяції бджіл перебуває в місцевостях, де зима досить тепла або її взагалі немає.

Отруєння бджіл агрохімікатами - серйозний фактор, але загибель бджіл а Азії від агрохімікатів мінімальна, а використання їх там в агросекторі найбільш безконтрольне і більш поширене, ніж будь-де в світі. Крім того, ряд країн з розвиненим сільським господарством - країни Європи, Туреччина, Китай таку проблему успішно вирішують. В багатьох країнах вже існують строгі обмеження щодо використання хімікатів в довкіллі. В Африці через бідність і відсталість агрохімікати майже не застосовують.

Знищення довкілля справді впливає на смертність бджіл, зокрема, в Україні. Але цей фактор просто прибрати. Потрібно навести порядок в цьому питанні. Досить багато країн цілком успішні в захисті довкілля і вирішенні екологічних проблем, де безпечно можуть жити і бджоли, і люди.

Так, поступово ми прийшли до висновку, що причини загибелі бджіл в багатьох країнах розвиненого бджільництва переважно не ті, що називають спеціалісти. Тому причини значної смертності бджіл у світі - це не варроатоз, зимівля, отруєння агрохімікатами чи знищення довкілля, хоча кожна з названих причин справді може інколи викликати загибель бджіл в значних масштабах в окремих країнах.

Розведення - ключ до успіху в збереженні бджіл.

Якщо ми проаналізуємо стан справ в країнах, де вдається підтримувати популяцію бджіл на належному рівні, виявиться, що успіх в значній мірі залежить від методів розведення, утримання і селекції бджіл.

Наприклад, популяція бджіл в Ефіопії оцінюється в 10 млн. бджолосімей. Це ненабагато менше, ніж у всьому Євросоюзі. В Ефіопії в цілому не знають розбірного вулика і медогонки. Наукова підтримка бджільництва відсутня. Бджоли розмножуються роїнням. Країна дуже бідна і дуже відстала в економічному і технологічному плані, але вона входить в десятку основних виробників меду в світі, виробляючи при цьому лише органічний мед. В країні існують історичні традиції в споживанні меду і питного меду. Попит на ефіопський мед у світі ажіотажний, але країна поки що мало експортує меду, оскільки майже весь мед споживається на місці, причому більше половини його переробляють на питний мед.

Інший приклад - Бразилія. В Бразилії популяція бджіл в природі більша від популяції бджіл, що утримується у вуликах. Вважається, що бджоли в природі самостійно, без участі пасічників змогли за два-три сезони виробити природно стійкість проти кліща варроа. Подібна природна стійкість поширилася і на бджіл, що утримуються на пасіках.  Пасічники своїми некоректними схемами розведення не змогли завадити бджолам боротися з кліщем з допомогою подібних природних механізмів. Так Бразилія подолала варроатоз. Сталося це всього за два-три сезони. Тут відсутні штучний вивід маток, пакетне бджільництво і кочівлі бджіл, бджіл розмножують переважно роїнням, матки штучного виводу складають близько 1% від потреби. Тут немає і проблем зі зменшенням популяції бджіл, навпаки, бджільництво Бразилії динамічно розвивається. Країна є лідером з виробництва органічного меду в світі. Після появи тут африканізованих бджіл виробництво меду в Бразилії зросло в 5 разів.

Особливості розведення бджіл в США.

Бджільництво США зазнає тяжких щорічних втрат, які сягають 1,6 млн. сімей щороку. Це майже половина місцевої популяції бджіл. Можливо це найбільші втрати сімей у світі. Покажемо, що причиною такого стану справ можуть бути схеми розведення бджіл, які тут застосовують. Щорічно професійні маткарі в США реалізують більше 1,6 млн. маток. Кількість реалізованих комерційних маток і щорічний відхід бджолосімей підозріло приблизно рівні. Якщо зареєстрованих сімей бджіл в США близько 3,5 млн., а маток рекомендують міняти раз в два роки, то виходить, що маток в основному тут міняють на придбаних у професійних маткарів. Це означає, що генетичне розмаїття місцевих бджіл скорочується до такого, яке є на селекційних пасіках, де вирощують маток. Тут майже не використовують ройових маток або маток, вирощених на власних пасіках.

В США дуже розвинене кочове бджільництво. Щороку в середині лютого близько 2 млн. сімей бджіл перевозять на запилення мигдалю в Каліфорнію. Це більше половини популяції бджіл країни. Частина пасічників везуть бджіл за кілька тисяч км. Отже, ситуація: маток вирощують в одній місцевості, бджіл нарощують, а часто і зимують в іншій, а використовують на запиленні або медозборі - в третій. Оскільки бджоли змушені працювати в умовах далеких від тих, в яких вони вирощені, а роїння обмежене, це означає, що природний добір не дає їм можливості пристосуватися до умов довкілля, яке через постійні кочівлі на далекі відстані весь час змінюється.

Кілька факторів: використання комерційних маток, кочівлі, відсутність роїння, використання пакетів створюють ситуацію, коли зовнішні умови і довкілля не впливають на розведення бджіл на пасіках.

Природний добір в таких умовах, як такий, відсутній при розведенні бджіл. При розведенні бджіл широко використовується принцип внутрі і міжрасового гетерозису на матковивідних пасіках, що дозволяє уникнути інбредної депресії при розведенні бджіл "в собі", але це не дуже допомагає у виживанні бджіл і збільшенню їх продуктивності. Середній медозбір в США складає близько 20 кг/сімʼю за сезон. Бджіл тут розмножують шляхом поділів, нуклеусів (немає в США терміну "відводок"), до яких тут підсаджують маток, придбаних в комерційних маткарів і придбанням маток і пакетів.

Природна популяція бджіл в США незначна (хоча і значно більша, ніж в Україні) і не може суттєво вплинути на стан справ з розведенням (як в Бразилії). Саме названі особливості розведення бджіл і є, на нашу думку, основною причиною високої смертності бджіл в США. Зауважимо при цьому, що передові методи селекції бджіл в США зовсім не ведуть до збільшення продуктивності бджіл по меду. Вона невисока і зменшилася приблизно вдвічі за останні кілька десятиріч. Так само, методи селекції не допомагають в цілому в боротьбі з кліщем.

Втрати бджіл в Євросоюзі.

Бджільництво США і ЄС мають багато спільного, хоча і відмінності між ними також досить суттєві. В ЄС немає значних щорічних втрат бджіл, таких як в США. Як показує статистика (моя стаття "Ринок репродуктивного матеріалу бджільництва ЄС"), в Європі роїв реалізується в 6(!) разів більше, ніж пакетів, порівняно небагато реалізується комерційних маток - 22,1% від потреби. Тут відсутні кочівлі з бджолами на далекі відстані. Віднедавна прийняті програми щодо розведення місцевих бджіл. Тобто, в питаннях розведення в європейському бджільництві переважають досить консервативні погляди. Роїння, ймовірно, - основний метод розведення бджіл в Європі. Це, на мою думку, основна причина низьких втрат бджіл в країнах ЄС.

Переваги природного розведення.

Ми проаналізували ситуацію на глобальному рівні, але щодо переваг природного розведення є і конкретні аргументи.

Про необхідність розведення бджіл, яке є близьким до природного, в США звичайно знають. Одним із апологетів такого підходу є доктор Том Сілі (Tom Seeley) - професор біології Корнельського університету. Його погляди щодо цього питання були викладені в статті "Дарвініанське бджільництво". Наші пасічники можуть познайомитися з цією статтею в журналі "Пасіка" або на моєму сайті.

Влітку 2019-го року він започаткував дослід щодо виживання бджіл, які мають різні джерела походження:

1. Місцеві рої, що були відловлені протягом травня - початку червня (8 роїв).
2. Сімʼї, які очолювали матки, придбані в невеликого виробника маток, який розводить варроарезистентних бджіл і не лікує свої бджіл хімікатами протягом 20-ти років (Кірк Вебстер, Вермонт) - 5 сімей.
3. Сімʼї, очолені матками, придбаними у великого комерційного виробника, що лікує своїх бджіл хімікатами (фірма - Olivarez Honey Bees) - 7 сімей.

Всі ці 20 сімей були організовані одночасно і установлені в природному парку на пасіці Корнельського університету. Вулики із трьох груп були установлені роззосереджено, щоб мінімізувати природне блукання бджіл між вуликами різних груп.

Кожна сімʼя в досліді була започаткована 16 червня, як дворамковий нуклеус. Сімʼям було дозволено вільно розвиватися протягом літа, зимівлі і наступної весни. Кожна сімʼя згодом займала гніздо в один корпус Лангстрота.

Восени 2019-го року було підраховано кількість кліщів в гнізді кожної сімʼї методом обсипання бджіл цукровою пудрою.

Результати закліщеності були наступні:

1. Кожна сімʼя, очолювана місцевою ройовою маткою з групи 1, за винятком однієї, мала 0 - 5 кліщів на 300 бджіл.
2. Кожна сімʼя, очолювана варроарезистентною маткою з пасіки Кірка Вебстера, також мала низьку закліщеність: 0 - 3 кліща на 300 бджіл.
3. Але кожна сімʼя, очолювана маткою з комерційної матковивідної пасіки з Каліфорнії, за винятком однієї, мала високу закліщеність - 9 - 24 кліща на 300 бджіл.

Коли сімʼї були перевірені в березні 2020-го року, результати зимівлі були наступними:

• з групи 1 з ройовими матками вижили 5 сімей з 8-ми;
• з групи 2 з варроарезистентними матками вижили 4 сімʼї з 5-ти;
• з групи 3 з матками з комерційної пасіки вижила одна сімʼя з 7-ми.

Бджіл в досліді від варроатозу не лікували.

Результати досліду досить красномовно свідчать про залежність смертності бджіл від походження маток і від методів розведення.

Висновки.

При розведенні бджіл повинен бути розумний баланс між завозними матками і вирощеними власними. При переході на розведення лише завозним племінним матеріалом не уникнути значних втрат бджіл, оскільки завозні бджоли і матки не пристосовані до місцевих умов утримання. Якщо розводити лише місцевих бджіл, то важко уникнути інбредної депресії при рекомендованих сучасних схемах розведення. Тому обмін племінним матеріалом або придбання невеликої кількості маток чи пакетів в інших пасічників справа цілком необхідна.

Чому ройові бджоли найкращі? Чому ройові бджоли мають високу резистентність проти кліща? На ці питання вичерпної відповіді немає. Доктор Сілі вважає, що ми розуміємо біологію бджіл менше, ніж на 50%. Інший великий дослідник бджіл Норман Гарі вважав, що ми вивчили біологію бджіл лише на 2%.

А поки що пасічник у своїй стратегії розведення бджіл повинен дотримуватися розумного балансу між завозними бджолами і місцевими. Переважна більшість виведених маток має бути місцевими і бажано ройовими. Маток варто завозити лише місцевої раси бджіл для забезпечення гетерозису в межах раси.