Прокопович П. І. в контексті світового бджільництва

Рік написання: 2013

Поза всяким сумнівом, П. І. Прокопович - найвидатніший український пасічник і аналітик всіх часів. Але його життя і творчість оповиті ореолом таємниць і містики, в яких непросто розібратися нам, українцям. Наскільки це складніше зрозуміти іноземцям – пасічникам і науковцям.

Ключем до розуміння його творчості є випадок, який стався на початку його пасічної діяльності. Прокопович об’їздив знайомих поміщиків і чиновників, які мали книгозбірні, в надії знайти які-небудь книги по бджільництву. На його здивування ніяких книг він не знайшов. Більше того, він став об’єктом кепкувань і глузувань: мовляв, хто ж вивчає бджільництво; якщо людині дано тримати бджіл, то вони будуть в неї водитися, якщо ні, то немає рації вчитися цьому. Цей випадок підкреслює ту обставину, що бджільництво в давнину (і тепер) було частиною культури українського народу, його варто розглядати, як соціокультурне явище в житті українців. 

Творчий доробок Прокоповича пропонує нам дещо інший підхід до бджільництва, як до науково-практичної чи інноваційно-технологічної галузі сільського господарства, яка може бути прибутковим заняттям.

Перед тим, як оцінити Прокоповича в контексті світового бджільництва, задамо собі питання: а чи став «своїм» Прокопович в українському бджільництві? Відповідь очевидна – ні! Надто велика  дистанція була між його напрацюваннями і готовністю українських пасічників ці напрацювання використати на практиці.

Втім, масштаб особистості Прокоповича був оцінений ще за його життя. Цікаве відношення до Прокоповича в Росії. Тут, з огляду на масштаб його постаті, відразу ж почали його вважати «російським».Так, Прокопович – українець, але був підданим Російської імперії, у війську якої був на службі, брав участь у військових походах. Належав до одного з найзначніших козацьких родів, можливо королівського, як це установив Милов С. М. Був одруженим згідно Литовського статуту, чому і мав проблеми з передачею спадщини після установлення в імперії сімейного кодексу Сперанського (аналог кодексу Наполеона в Європі). Ці факти біографії зіграли негативну роль згодом у збереженні і поширенні творчої спадщини Прокоповича, як в імперії, так і у світі. Писав Прокопович українською мовою в Україні, але друкувався лише російською і лише в Росії, оскільки його рідна мова була заборонена в імперії. Так завше буває в імперіях. Титульна нація для посилення своєї ваги і значущості близьких інородців залучає до власної ідентичності. До речі, Ян Джерзон вважається і німецьким, і польським. Втім, «російськість» Прокоповича була для влади чисто зовнішньою і не допомогла зберегти його спадщину і школу.

Загалом, оцінюючи Прокоповича в російському контексті, ми повинні констатувати, що російське бджільництво не змогло «переварити» Прокоповича. Так, його твори не були видані ні в царській Росії, ні в радянські часи. За царя він вважався неблагонадійним, чому – нам не відомо. В радянські часи він вважався «попівсько-поміщичим» елементом, з огляду на його походження. Результат такого відношення – більшість видатних творів Прокоповича втрачені. Ганебний випадок в новій історії.

Протягом радянської історії існував інститут бджільництва у Рибному. Досить потужний. Але нікому і в голову не прийшла ідея дослідити напрацювання Прокоповича, хоча б його вулик.

Деякий час Прокопович розвивався в «собі», не маючи доступу до європейської наукової думки. Після визначних його діянь (вивчення біології бджіл, створення власної концепції бджільництва і розробки вулика) йому стали доступні надбання європейської наукової думки. Втім, за висловом Прокоповича, нічого нового він там не знайшов, його власні надбання були значно вагоміші.

В епоху Прокоповича для літературної думки не було ні кордонів, ні мовних бар’єрів. Статті Прокоповича після опублікування в російській пресі тут же перекладалися на німецьку і французьку - основні тоді мови Європи і мали широке поширення в світі. Французька мова була мовою знаті, аристократії і дипломатії, німецька мова була мовою науки в ті часи. Зв’язок з античною традицією забезпечувався знанням латини (твори Вергілія) і давньогрецької (твори Арістотеля). Англійська мова в ті часи міжнародною не була, тому і не дивно, що Прокопович її не знав.

Можна вважати, що Прокопович вже тоді належав до європейської культурної традиції. Відсутність мовних бар’єрів пояснюється тим, що знать Росії тих часів вільно володіла французькою мовою. В його школі вчилися слухачі від Сибіру до німецьких земель, що без сумніву сприяло сприйняттю Прокоповича чисто в європейському масштабі.

В своїй практиці утримання школи Прокопович використовував найпередовіші знання зі всього світу. Так, викладання в школі велося по системі Ланкастера, для обігріву зимівників використовувалися голландські грубки, насіння медоносів виписувалися зі всієї Європи, вирощувався виноград, і була створена спрощена система агротехніки, цієї взагалі-то південної культури, яка може бути корисною і сучасним виноградарям. Як, живучи на хуторі, по суті, відлюдником, Прокопович умудрявся бути в сучасному уявленні громадянином світу – феномен і загадка для нас.

Дещо інше відношення до Прокоповича - в Польщі, іншого нашого сусіда. Тут його «не помічають». Польща теж не мала державності в ті часи, і була частиною російської імперії, але Прокоповичу видно не забули його участь у придушенні польського повстання у Варшаві. Не на його користь, з точки зору поляків, і приналежність до роду козацької старшини. Замовчування постаті Прокоповича у Польщі зіграло деяку негативну роль у поширенні знань про нього у Європі. Про це доводиться лише пошкодувати. Адже, на нашу думку, перший розбірний рамковий вулик Європи (вулик Джерзона) міг виникнути тільки на основі вулика Прокоповича.

В англомовне середовище твори Прокоповича попали через США. В ті часи молода держава бурхливо розвивалася і була дуже сприйнятлива до зовнішніх впливів, на відміну від Англії, яка, як і всяка острівна культура, потерпала від деякого ізоляціонізму.

На межі століть, вже після знищення школи Прокоповича, його спадщина переживає деяке забуття, як в імперії, так і в Європі. Змінилася епоха, після ліквідації кріпосного права в Росії зникла економічна основа існування господарства, подібного школі Прокоповича і його пасіки.

В наш час в світовому вимірі Прокопович, на жаль, сприймається чисто у зовнішніх формах своєї творчості. 

Йому віддають належне, як творцю першого розбірного рамкового вулика, на основі якого була створена перша в світі комерційна пасіка. Прокопович першим у світі отримав сотовий мед у секційних рамочках. Але і тут деякі його практичні розробки виявилися непоміченими. Так, недооцінена його роль в організації зимівлі великої пасіки в зимівниках, його пріоритет у лікуванні деяких хвороб, зокрема гнильця.

Втім, деякі дослідники в світі зрозуміли Прокоповича глибше. Рут - творець промислового бджільництва США сказав, що Прокопович випередив свій час, що без сумніву вірно у розумінні творчості Прокоповича. Ріхард Джонс - сучасний редактор Bee World написав у редакційній статті, що Прокопович, створивши рамковий вулик, знав концепцію міжрамкового простору і бджолиної відстані.

Значну роль у поширенні знань про Прокоповича у світі відіграли українські емігранти після жовтневого перевороту в Росії. Це Гайдак Микола, який згодом став професором у США. Це Архипенко - редактор першого журналу по бджільництву на українській мові, який поширював знання про Прокоповича в Європі. Так, професор Гайдак Микола (США) установив пріоритет Прокоповича у таких питаннях, як отримання щільникового меду, створення промислового бджільництва, відділення розплідної частини вулика від медової.

Про роль Прокоповича в світовому бджільництві ми можемо прослідкувати на прикладі його вулика. Характерна риса вулика Прокоповича: він мав втулку ззаду або спереду вулика, яка могла вийматися. Ми можемо припустити, що німецька традиція утримання бджіл, коли рамки виймаються спеціальними щипцями ззаду вулика, але не через верх, йде від вулика Прокоповича. Джерзон опублікував свою працю про розбірний вулик (який так схожий на вулик Прокоповича) в сорокових роках. Згодом твір Джерзона був перекладений на англійську мову Самюєлем Вагнером - редактором American Bee Journal. Перед публікацією перекладу Вагнер зустрівся з Лангстром і заохотив його опублікувати власний твір про розбірний вулик. Тобто, існує безпосередній зв’язок між вуликами Прокоповича, Джерзона і Лангстрота.

Видання творів Прокоповича змушує нас пильніше поставитися до написаного ним. І тут ми знаходимо багато парадоксального і незрозумілого. Перше враження – найвидатніші свої відкриття Прокопович не опублікував. Наприклад, Прокопович пише про п’ять типів маток, які він відкрив. Але згадується ще 8 типів гнізд. Стаття ця не була опублікована. Ще згадується про маніпуляції з матками. Знову ж таки, цей твір не був опублікований. І нарешті про вулик. Вулик Прокоповича був створений у 1814 році, а перша згадка про нього з’явилася тільки у 1841, через 17 років після його створення, та і то, як полеміка з одним із критиків його вулика. Чому Прокопович не дав опису свого вулика? Чому цього не зробив жоден із учнів його школи, які працювали з вуликами Прокоповича (а школу Прокоповича закінчили більше тисячі чоловік за весь час її існування). Одне із можливих пояснень цієї загадки: Прокопович бажав зберегти свої видатні відкриття у бджільництві в таємниці. І схоже, це йому вдалося.

В цьому ракурсі особливої ваги набувають подальші спроби пошуку творчої спадщини Прокоповича. Відомо, що Маслов за всю історію спілкування з Прокоповичем написав йому близько 400 листів. Зрозуміло, що вони не збереглися. Але можна припустити, що так само Прокопович написав не менше 400 листів Маслову, і чимало з них стосувалися теми бджільництва, а, отже, можуть становити інтерес для сучасного читача. Листи Прокоповича до Маслова можуть зберігатися в архіві Московського товариства сільського господарства (секретарем цього товариства і був Маслов). Пошук цих листів в архівах Росії стає актуальною проблемою для наших істориків.

Справа поширення спадщини Прокоповича у світі – це справа сучасних українських пасічників. І функцію цю ми виконуємо не кращим чином. Можливо проривом у цьому напрямку було б видання творів Прокоповича англійською мовою.

Коментарі (0):