Про структуру нашого бджільництва і проблеми, що стоять перед ним

Рік написання: 2011

Поза всяким сумнівом, те бджільництво, яке ми маємо тепер, вичерпало ресурси для подальшого свого розвитку. Як нам змінити наше бджільництво? Які проблеми стоять перед ним? Хотілося б поділитися власним думками з цих питань.

Ніхто не виганяє людей із сільського господарства Канади. У нас ситуація інша. Таки виганяють людей із села. Для цього планомірно руйнується інфраструктура, закриваються школи, фельдшерські пункти, лікарні, магазини, відміняються автобусні рейси, тобто створюються умови, які унеможливлюють проживання людей в сільській місцевості. Все це - підготовча робота перед приватизацією землі. Чи залишиться місце для бджільництва у новій структурі ведення сільського господарства: питання відкрите. Варіант, коли після приватизації землі у нас залишиться 300 професійних пасічників, як в Канаді, відкидати не можна. Хтозна, чи буде дозволено українським пасічникам кочувати по приватизованій невідомо ким українській землі так, як це вони роблять тепер.

Щодо структури бджільництва. На заході є три форми його: комерційне, любительське і так зване побічне. Це коли пасічник крім основної роботи має час утримувати пасіку розміром від кількох десятків до кількох сотень вуликів. Так, по західним міркам у нас любительське бджільництво. Але це не є його недоліком. Це наше надбання. Рівень життя у нас такий, що пасіка на 10 вуликів (це середній розмір пасіки в Україні) часто піднімає матеріальний рівень не тільки самого пасічника, але і його родини. Далі – розмір пенсій більшості громадян такий, що не дозволяє їм не те, що достойно жити, але і виживати. В таких умовах пасіка на 10 вуликів часто рятує ситуацію. Часто у нас пасічник – це пенсіонер, який крім пасіки і мізерної пенсії за душею нічого більше не має. Тому пасічник  – це статус, який піднімає людину в очах родичів, сусідів.

Було і в нас колись комерційне бджільництво, але воно було знищене в 1929 році, коли кращі пасічники були розстріляні або заслані в Сибір, а їх пасіки припинили своє існування, тому що пасіка без пасічника існувати не може. 

Адже у нас була ще одна форма комерціалізації галузі – це кооперація, це коли окремі пасічники об’єднували зусилля по відкачці чи збуту меду. Тоді і малим пасічникам буде цілком до снаги зробити своє любительське заняття прибутковим. Але наслідки 1929 року і тепер впливають на нас. Основне, що ми втратили: змінився менталітет у людей. Ми перестали довіряти один одному. В таких умовах кооперація неможлива. На заході оптова ціна меду складає 3-5 доларів США. У нас чомусь 2. Взагалі–то, наше бджільництво «не відстає» ні від кого, і ні від чого. Завдяки пасічникам. З цього будемо і виходити.

Коментарі (0):