Рік написання: 2007

З початком 2008 року виходить друком новий журнал “Бджолярський круг”. Ми, група із чотирьох пасічників під орудою Соломки В. О., стурбована загальним станом інформаційного забезпечення пасічників, починаємо випускати новий журнал БК, перший номер якого Ви тримаєте в своїх руках.

У читача, знайомого зі станом справ в українському бджільництві, виникає запитання - чи не надто багато часописів по бджільництву виходить в Україні? Чи не перебір це - ще один бджолярський журнал для наших пасічників, коли і ті, що вже виходять, не можуть похвалитися тиражами?

Щоб відповісти на ці питання, доречно проаналізувати стан справ в нашій бджолярській періодиці. Історія преси, присвяченій бджолі, ніколи не була щасливою в Україні від самого моменту її виникнення.

Вважається, що вперше намір видавати бджолярський журнал українською мовою виник у Прокоповича ще на початку 19-го століття. Якби ця ідея була реалізована, то це, ймовірно, був би перший у світі журнал по бджільництву. Але Україна тоді входила до складу Російської імперії, все українське - мова, література, культура були під забороною. І перший український журнал по бджільництву в той час цензура видавати заборонила. На жаль, наші втрати не обмежилися журналом Прокоповича.

Журнали по бджільництву в Україні почали виходити пізніше, в кінці 19-го століття, в інших історичних умовах, уже як наслідування російського і європейського досвіду. На початку 20-го століття бджолярська література України переживає розквіт. Виходять журнали в ряді українських міст, їх професійний рівень досить високий. Варто назвати деякі з них, на нашу думку, кращі: “Пчела” (Катеринослав), “Листок пчеловода” (Київ), “Листок пчеловода” (Одеса), “Пчеловодний мир” (Київ), “Українське пасічництво” (Київ), “Бартнік постемпови” (Львів) і інші. Більшість журналів виходить втім не українською мовою. Варто згадати Палейчука - губернського інструктора бджільництва Волині, який готував до друку журнал “Матка - душа улья” - перший у світі журнал по матководству. Але здійснити цей проект не судилося. Вихід першого номера журналу планувався на другу половину 1914 року. Почалася перша світова війна, і випуск журналу виявився неможливим.

Після жовтневого перевороту, під час громадянської війни в результаті політики воєнного комунізму було вчинено розгром українського бджільництва і бджільницької періодики. Всі (!) журнали по бджільництву припинили своє існування. На західних землях України починає виходити журнал “Український пасічник” - спочатку в Тернополі, потім у Львові.

Деяке відродження української преси в Україні спостерігаємо в часи непу, починаючи з 1925 року. Починає виходити журнал “Пасічник”, спочатку в Прилуках, потім у Харкові. Але відродження тривало недовго. З початком колективізації всі бджільницькі журнали були закриті, більшість пасічників і журналістів, які писали на теми бджільництва, було репресовано. Згодом було організовано видання державного журналу “Колгоспне бджільництво”, який мав обслуговувати інтереси колгоспних пасічників, але незабаром і його закрили. Чому так сталося? Бджільництво в Україні - це частина культури українського народу. А з українською культурою радянська влада вела нещадну боротьбу. Наслідком такої боротьби і стала заборона видавати журнали по бджільництву. На довгих 50 років в Україні діяла заборона на видання бджолярської преси. Власне більшу частину 20-го століття журнали по бджільництву в Україні не видавалися. Тому протягом радянського періоду історії українські пасічники читали російський журнал “Пчеловодство”. В період, коли редактором “Пчеловодства” була Таісія Губіна, коли, на мою думку, журнал “Пчеловодство” був найкращим, число підписників “Пчеловодства” в Україні сягало ста тисяч осіб.

Новий етап розвитку бджолярської преси в Україні починається з 1990 року, зі здобуттям Україною незалежності. Не можна сказати, що почалося відродження бджолярської преси в Україні, правильніше сказати - почалося її створення. Попередній досвід подібної справи виявився повністю забутим, надто багато часу пройшло, перервався зв’язок поколінь.

Справа створення української бджолярської періодики проходила в нелегких умовах, адже боротьба з українською культурою продовжується і в нових умовах. Але вже пройшли роки, і ми можемо підвести деякі підсумки.

Першими були створені журнали “Український пасічник” у Львові і “Пасіка” у Києві. Пізніше до них додалися ще два видання: газета “Пасека, пчела, здоровье” (Харків) і журнал “Пасічник” (Хмельницький). Слід віддати належне нашим журналам. Незважаючи на труднощі, передусім фінансові, журнали продовжують виходити. Частина наших пасічників не мислить своєї роботи без названих видань. Деякі наші пасічники виписують усі чотири названі видання (автор даної статті теж).

Загальний тираж журналів складає приблизно 36 тис. примірників („Пасіка” – 15 тис., „УП” – 7, „Пасека, пчела, здорове” – 11,2, „Пасічник” – 3). Пасічників же в Україні за різними оцінками нараховують від 300 до 500 тис. чоловік. Отже, ми бачимо, що лише кожний десятий пасічник в Україні виписує один із журналів. Якщо ми спробуємо підрахувати читачів по окремих журналах, то відсоток буде ще менший. Це означає, що наш досвід дуже відстає від зарубіжного, де вважається, що кожний пасічник повинен виписувати і читати хоча би один журнал. Відстаємо ми і від радянського досвіду, коли майже кожен пасічник виписував журнал „Пчеловодство”.

Чому жоден із українських журналів не став по справжньому масовим, не став настільною книгою для кожного пасічника? Однозначної відповіді на поставлене питання не існує. Але до такого ідеалу ми повинні йти у своїй роботі. Не випадково в 2007 зареєстровано відразу кілька проектів, які передбачають випуск нових журналів по бджільництву у різних містах України. Це може означати, що існує певне незадоволення нинішнім станом бджолярської преси в Україні, як серед рядових пасічників, так і серед спеціалістів. Не претендуючи на повний аналіз, назву, втім, кілька тем, які в наших журналах висвітлюються недостатньо. Це новини науки, як нашої, так і закордонної, мало аналітичних матеріалів, новинок технології, інвентаря. Матеріали, що друкуються, - іноді це передрук із Інтернету, причому без будь-яких посилань на джерело, інформаційна цінність таких матеріалів невисока.

Звичайно невірно вважати, що наш журнал прийшов, як заперечення уже існуючих. Серед потенційної маси читачів бджільницьких журналів, а їх мінімум 300 тис. пасічників, ми спробуємо знайти свою нішу, свого читача, не зачіпаючи інтересів інших шанованих журналів. По суті всі наші журнали досить різні і не є конкурентами один одному. Спробуємо аргументувати свою точку зору. Харківське видання „Пасека, пчела, здоровье” – це по суті газета, яка виходить двічі на місяць, це найоперативніше наше видання, інші журнали такою оперативністю похвалитися не можуть. „Пасіка” – журнал, який, як можна зрозуміти, набув нової якості, ставши офіційним журналом ННЦ „Інститут бджільництва” ім. П. І. Прокоповича. Це наймасовіший щомісячник, який планує стати ВАКівським, де будуть публікуватися серйозні наукові матеріали. Ми вітаємо журнал «Пасіка» з набуттям нового статусу! ”УП” представляє західний регіон держави, будучи в той же час загальноукраїнським виданням. На мою думку, це найбільш фаховий наш журнал по бджільництву. „Пасічник” із Хмельницького, як і наше видання, ще не знайшов свого місця серед інших журналів, цей часопис проходить процес становлення. Яке місце в ряду цих видань займе журнал „Бджолярський круг”? Як мені уявляється, це буде видання типу альманаху, щоквартальник, який буде швидше доповнювати уже існуючі поважні видання, ніж конкурувати з ними. Втім, деякі члени редакції вважають, що конкуренція між виданнями все-таки буде. Але знову ж таки можливо це той випадок, коли конкуренція приносить користь? Вважаємо - читач має потребу саме в такому виданні, як наше, типу бібліотеки пасічника, де можна буде подавати матеріали в більш розгорнутому вигляді, ніж це можуть собі дозволити щомісячні журнали.

Час і наша робота покажуть наскільки виправданим був наш проект.