Рік написання: 2015

Нові генетичні дослідження дикоживучих бджіл дають нам розуміння того, як популяція диких бджіл адаптувалася до співжиття з кліщами. Нові відкриття допоможуть пасічникам зберегти бджіл від загибелі в майбутньому.

«Дослідження є унікальним і переконливим для розуміння того, як медоносні бджоли, що зазнали впливу кліщів і залишені напризволяще, можуть розвинути в собі резистентність до смертельного паразита», - говорить Томас Сілі, професор біології Корнельського університету, співавтор дослідження.

Дослідження також демонструє важливість музейних колекцій, зокрема, і диких зразків комах.

В 1970-х роках Томас Сілі, досліджуючи диких бджіл, виявив, що в лісах Арнот щільність (густота) розселення бджіл складала 2,5 бджолосім’ї на одну квадратну милю. На початку 1990-х кліщ варроа деструктор поширився штатами і досяг штату Нью-Йорк, знищивши переважну більшість сімей диких бджіл.

Проте, в 2002 р. Сілі, повторно інспектуючи ліси поблизу університету, виявив таку ж саму густоту розселення бджолосімей, як і в кінці 1970-х (коли в США кліща не було). Це може свідчити, що популяція диких бджіл відновилася, як через рої з пасік, так і через виникнення хорошої резистентності проти кліща способом строгого природного відбору.

Протягом 2010 року були проаналізовані ДНК бджіл музейних і сучасних зразків. Результати аналізу показали величезні втрати в різноманітності мітохондріальної ДНК. Гени мітохондріальної ДНК передаються від покоління до покоління, як відомо, лише по лінії матері - самки (матки у бджіл). Саме це свідчить про генетичний ефект горловини пляшки, через яку пройшла популяція диких бджіл. Такий ефект виникає, коли мало індивідуумів бере участь у репродукції, зменшуючи загальний пул генів. «Можливо, тільки 4 чи 5 маток на весь ліс вижили після появи кліща, і саме вони відновили чисельність лісової популяції диких бджіл», - говорить Сілі.

За матеріалами газети - American Bee Journal Extra.