Післямова до зустрічі на «Точку» в Умані

Рік написання: 2014

Українське бджільництво буває дуже різноманітним. Як і спілкування пасічників. У нашому бджільництві відбувається чимало заходів, графік яких настільки насичений, що не уявляється можливим навіть всі їх відвідувати. В барвистому намисті українського бджільництва яскравим діамантом сяє інтернет-спільнота «Точок». 6 – 7 вересня в Умані, на базі університету садівництва, відбулася вже друга зустріч користувачів найпопулярнішого в Україні форуму «Точок». Чим примітною була зустріч в Умані? Потрібно сказати, що більшість учасників форуму «Точок» мені відомі лише під інтернет-іменами. Це, в основному, молоді пасічники, які, як виявилося, досить плідно працюють на ниві нашого бджільництва. Кілька активних форумчан не змогли бути на зустрічі, оскільки перебувають в діючій армії на сході країни. Організатором зустрічі в Умані був отець Артемій (Майстерчук, на форумі Паланочка) – пасічник із села Паланочка, поблизу Умані. На відміну від першої зустрічі в Черкасах, зустріч в Умані мала певне тематичне спрямування, а саме - селекція бджіл і інструментальне запліднення маток, тобто це був не просто тусовочний захід, де говорять про все і ні про що. 

З’ясувалося, що в нас є такий напрям, як інструментальне запліднення маток. Цілком змістовну доповідь на цю тему прочитав Паланочка. Темі лінійного розведення бджіл була присвячена інша доповідь (Приз). В процесі спілкування з’ясувалося і інше. Молоді пасічники надмірну увагу приділяють походженню матки і лінійному розведенню. Але такий підхід навряд чи сприяє підвищенню продуктивності бджіл. Справа в тому, що спадковість по лінії матки у бджіл передається слабо і швидко затухає (це тема іншої розмови). В цьому плані поширення таких екзотичних «порід» бджіл, як бакфаст, швидше данина моді, ніж реальне підвищення продуктивності наших пасік. Сам я себе відношу до старшого покоління пасічників, оскільки в бджільництві вже 43 роки. У мене склалося враження, що молоді пасічники іноді повторюють помилки, які в свій час робили ми, коли були молодшими. Так, ряд пасічників вважають за можливе, як щось само собою допустиме, завозити і використовувати маток інших рас, навіть найекзотичніших. Хотів би застерегти від цього. Так, бджоли більшості рас у наших умовах просто не виживають, не є продуктивними або схильні до хвороб. Кілька прикладів із того досвіду, який відомий мені. У різні часи до нас пробували завозити середньоросійських бджіл. Але ви ніде не прочитаєте про позитивні результати такого їх використання. Чому? Середньоросійські бджоли, будучи завезеними в степ, гинуть в перший же рік, найчастіше влітку, не доживаючи навіть до зими. На мою думку, тому, що бджола ця темна, і в умовах відкритого простору вона просто перегрівається на сонці. При цьому порушується процес збору і переробки нектару. Середньоросійська бджола (правильніще сказати – європейська бджола)  може жити лише в природних умовах реліктового лісу – бір, діброва, в інших умовах вона не живе. Інший приклад – італійська бджола. У нас уже були поодинокі спроби завозити і використовувати італійських бджіл. З італійською бджолою в наших умовах інша проблема. Вона безперервно виводить розплід і зовсім не вміє економити корми. Матки італійських бджіл відкладають яйця безперервно протягом сезону. Ця раса бджіл була хороша в умовах високих медозборів, і вона не мала рівних собі по продуктивності. В наших умовах, коли є великі перерви в надходженні нектару і особливо пилку, сім’ї італійських бджіл часто гинуть від голоду, особливо взимку. Досвіду позитивного утримання італійських бджіл в Україні ми не знаємо. Тому немає ніяких підстав завозити, наприклад, італійських маток в Україну. Тепер в світі більше поширена країнська бджола. Пов’язано це з тим, що в ряді країн світу плата за запилення вже переважає прибуток від реалізації меду. А країнські бджоли на запиленні працюють краще від італійських завдяки таким своїм рисам, як швидкий весняний розвиток, можливість працювати на запиленні при нижчих температурах.

Викликає сумнів бакфастська порода бджіл. В світі немає природних ареалів такої раси бджіл. По лінії матки, витримувати ознаки породи неможливо протягом довгого періоду, тому що спадковість по лінії матки передається слабо. Питання: де в світі в чистоті зберігаються продуктивні риси бакфастських бджіл? Очевидно такої місцевості немає і бути не може. Звідси і відповідь на питання: що таке бакфастські бджоли. Втім, якщо є попит на який-небудь товар, то завжди знайдуться люди готові такий попит задовольнити за відповідну ціну. В цьому, на мою думку, весь секрет бакфастських бджіл. 

При завезенні маток інших рас пасічник повинен відповісти собі на два питання: чи будуть бджоли завезеної раси виживати в умовах України, і чи будуть вони продуктивніші від місцевих бджіл? Теоретично можливі чотири варіанти відповіді. Відповідь на перше питання однозначна. Бджоли жодної із тих рас, що завозилися в Україну (кавказька, італійська, бакфаст, європейська і далі по списку), не можуть довго виживати в умовах українського степу. Інакше в нас вже були б масиви бджіл цих рас. В смислі виживання в степу українська бджола володіє унікальними можливостями: вона може переживати холодну зиму і може протистояти засухам, які бувають в степу майже кожен рік. Є раси бджіл, пристосовані до засух краще українських бджіл. Можливо, але не факт, що європейська бджола більш холодостійка, ніж українська. Але в протистоянні обом цим факторам на території степу рівних українці немає. В цьому плані згадується досвід Ізраїлю. Тут для потреб медозбору розводять переважно італійських бджіл. Але, якщо залишити пасіку розвиватися «в собі», то через пару років всі бджоли на пасіці стають сирійськими. Це тому, що в умовах пустелі бджоли жодної із завезених рас виживати не можуть. 

Найпродуктивніші бджоли завжди місцеві. Але в селекції нерідкі випадки, коли сім’ї з придбаними матками бувають продуктивніші місцевих. Пояснення цього явища виходить за рамки даної статті, але кілька слів можна сказати. Справа в тому, що чимало пасічників не займаються розведенням бджіл, і бджоли на їх пасіках стають близькоспорідненими, особливо, якщо обмежується роїння і розліт роїв. Тоді завезені бджоли, виведені на великих пасіках, можуть бути продуктивнішими, але лише в одному поколінні або в гібридах першого покоління.  Але потомство від завезених маток по продуктивності поступається місцевим бджолам, майже завжди.

І взагалі, схильність перебирати раси бджіл і завозити їх, як пошук «кращих» бджіл, прийшла до нас із Нового світу (Америка) чи Східної Азії (Китай, Індія, Корея, Японія, В’єтнам). Там, де ніколи бджоли не жили в природі, подібні дії справді мають сенс. Років 150 - 200 тому чи не всі раси бджіл випробували в себе США. Класичний приклад подібних дій – Бразилія. Тут довго вибирали расу бджіл, яка підходить для умов місцевих тропіків, поки не вибрали расу – A. m. Scutellata. Інші тут просто не можуть виживати. Можна було б сказати, що завезені африканські бджоли і продуктивніші від місцевих і життєздатніші. Але місцевих бджіл в Бразилії не було! Тому тут операції з завезенням бджіл різних рас мали сенс.

Втім, обговорення проблем селекції корисне. Справа в тому, що рекомендовані нам методи селекції: розведення по лініях, масова селекція взагалі-то не ведуть до підвищення продуктивності наших пасік, як показали результати таких методів селекції в 20-му столітті. Тому обговорення проблем селекції актуальне. Саме тому зустріч в Умані виявилася і корисною і цікавою.

Умань колись була одним із центрів українського бджільництва. Тут більше як піввіку на кафедрі бджільництва місцевого інституту бджільництва працював славетний Корабльов – один із творців сучасного бджільництва України. Тепер тут є музей Корабльова. Колишня слава Умані, як бджолярської столиці України, в минулому. Тепер Умань – поза увагою нашої пасічної спільноти. Можливо подібні зустрічі повернуть колишнє значення Умані в нашому бджільництві. На мою пропозицію зробити зустріч в Умані традиційним заходом, організатор зустрічі (Паланочка) відповів, що ідея зустрічей форумчан в тому, що зустрічі мають відбуватися щораз в новому місці, щоб пасічники могли знайомитися з різними куточками України.

Крім виступів на тему селекції бджіл, в обговоренні були і інші теми.

Веред Л. І., голова СПУ, поділився своїми враженнями від поїздки в Польщу. Галатюк О. Є., директор інституту бджільництва, свій виступ присвятив проблемі боротьби з хворобами бджіл. Гуслій Ю. (кооператив ПАВІК) продемонстрував свою сушарку, яка викликала великий інтерес у присутніх. Григорчук І. поділився досвідом використання роїння. Піднебесний Д. Д. розповів про отримання трутневого гомогенату, Соломка – про вулик Прокоповича, гість із Білорусії Сабуров С. – про боротьбу з кліщем.

На зустрічі було більше 50 учасників, чимало - пасічники із Умані. Для місцевих пасічників наслідком такого заходу стало створення місцевого осередку Спілки пасічників України. Цьому посприяли  Веред Л., голова СПУ, і директор інституту бджільництва - Галатюк О., які теж брали участь у зустрічі форумчан, що свідчить про рівень заходу.

Дякую організаторам зустрічі за хорошу організацію і високий рівень доповідей на конференції. Кілька слів про місце проведення заходу. Університет садівництва досить відомий і престижний, оскільки чимало його студентів і випускників працюють за кордоном. Студентська їдальня завжди відрізнялася високою якістю страв. Нам було приємно за обідом пересвідчитися, що ця традиція не зникла. Є в Умані, цій степовій столиці України, відомий парк – «Софіївка». В програмі зустрічі було відвідання Софіївки. Правда, парк відвідали лише 17 чоловік, які залишилися на другий день. Можливо це тому, що більшість наших пасічників вже бували тут і не один раз, в тому числі і автор статті. 

І насамкінець, для тих пасічників, хто бажає долучитися до інтернет-спілкування, досить набрати в пошуковику слово «Точок» і зареєструватися на сайті. Форум «Точок» залишається найпопулярнішим ресурсом пасічників України.

Коментарі (0):