Особливості медозбору в 2009 році

Рік написання: 2009

Соняшник продовжує залишатися основною медоносною культурою України. В поточному році ним були засіяні площі понад 4,2 млн. га. Очікуваний урожай – 6 млн. т. Не менше третини врожаю отримано завдяки бджолозапиленню, але пасічники за це не отримають ні копійки. Медозбір із соняшнику в цьому році оцінюється як середній. Будемо відверті – соняшник нас здорово виручає з медом. В цьому році спостерігалася сильна засуха на півдні і сході країни, були побоювання, що меду не буде взагалі, але соняшник дав мед. Медозбір у нас тривав приблизно з 10 липня і до початку вересня, незвичайно довго.

Ріпак має всі потенційні можливості стати другою за значенням медоносною культурою країни, оскільки в поточному році був висіяний на площі понад 3 млн. га. Із них 238 тис. га загинули від морозів у квітні, переважно на півдні і сході, що складає 14% від засіяного. На нашу думку, посівів загинуло більше. Такі втрати не вважаються великими, допускається втрата до 20% посівів, що є нормою для нашого клімату. Втрачені посіви були замінені в основному соняшником, місцями - гречкою. 2009 рік – перший рік, коли ріпаком було засіяно менше площ, ніж у минулому році, до цього площі посівів подвоювалися кожен рік. Отриманий врожай насіння із ріпаку – нижче середнього, все-таки ріпак підмерз майже на всій території країни.  З цієї ж причини медозбір із ріпаку був незначним. Отже, ріпак не став другим за значенням медоносом. Ось і в цьому році незвичайно теплі і сухі серпень і вересень стали причиною того, що ріпак не було можливості посіяти на значних площах. Оптимальний термін посіву для центру країни – 10 серпня, тоді рослина до осіннього припинення вегетації виростає товщиною в палець, що вважається оптимальним. Але ріпак дуже вологолюбний, як капуста, адже обидві рослини належать до одного біологічного роду.  Оптимальні умови для вирощування ріпаку є хіба що на Вінниччині або Тернопільщині. Решта території країни для цієї культури або надто суха, або надто холодна, тому і отримують з неї врожаї далекі від потенціальних - 45 – 50 ц/га. В цьому році було надто сухо в серпні і вересні, і ріпак висіяти, щоб він задовільно зійшов, не було можливості. Це означає, що в наступному році медозбором з ріпаку наші бджілки нас не порадують.

На тлі проблем з ріпаком озимим, заслуговують на увагу деякі інші споріднені з ним культури. Так, В Баришівському і Бориспільському районах Київщини було висіяно більше 3 тис. га гірчиці, з якої тут отримано медозбір, раніше не бачений.

На Чернігівщині деяке поширення дістав ріпак ярий, який теж дає хороший медозбір після акації. Медозбір з ріпака ярого значно надійніший, ніж з озимого ріпаку, але його можна вирощувати лише на півночі країни, в умовах доброго зволоження.

Гречка продовжує залишатися важливою культурою для бджільництва. В цьому році під нею було 280 тис. га (в минулому – 290 тис. га). Це в 15 разів менше, ніж соняшнику в Україні. Гречка – культура місцева і другорядна, в порівнянні з соняшником і ріпаком. Це культура переважно центру, заходу і півночі країни. На сході і півдні її майже не вирощують. Розмір площ під гречкою залежить в основному від цін на крупу гречки. В цьому році ціни на гречку знизилися, тому зменшилися і площі під гречкою.  Але на півдні – інша проблема, тут стало надто сухо, тому майже зовсім перестали вирощувати гречку в Миколаївській області. Як на нинішній клімат, гречка - культура примхлива. Оптимальна температура нектаровиділення - 19°С, при хорошій вологості як ґрунту, так і повітря. В цьому сезоні гречка довго не медувала, називалися різні причини: і самозапильні сорти, які не виділяють нектару, і надмірне застосування аміачних добрив. Тепер все більше пасічників схиляються до думки, що через засуху. Приблизно з 10 липня пройшли дощі по всій країні, ночі стали теплими, і почався медозбір з гречки, який був особливо хорошим на Київщині. На Кіровоградщині медозбору з гречки майже не було. Дощів тут випало недостатньо, але, що цікаво, посіви гречки тут були в задовільному стані, і бджоли збирали з гречки пилок, але не нектар.

Липа, як медонос, перебуває в нас в досить дивному становищі. З одного боку, цей медонос забезпечує нас найкращим в Україні медом, з іншого, посадками липи в нас ніхто не опікується, навіть міністерство лісового господарства. Для потреб бджільництва найбільше підходять старі липи, як найбільш нектароносні, для потреб галузі - так звана зріла деревина віком дерев 70 – 80 років, не більше. От і нищиться липа ще в молодому, як для бджільництва  віці. Значні масиви липи були вирубані в цьому році на Київщині. Лісозаготовки липи мають місце навіть в Києві.  Тому й не дивно, що масиви липи в країні поступово зменшуються. Як пожартував наш відомий пасічник Рибаков, у країні немає липи, але є липовий мед. Досить сумний жарт.

Наш журнал вже писав про важливість лісу для бджільництва. В вересні ця проблема розглядалась на засіданні уряду, де вирішено наступного року під ліс засадити 460 тис. га. Чи був на засіданні хто-небудь із наших чільників бджільництва? Було б непогано, якби 30 тис. га було виділено під посадку медоносних дерев.

В цьому році мало місце поширення деяких маловідомих у нас медоносів. 

Золотушник (золотарник) – це медонос півночі і заходу України. В передгір’ях Карпат, в долині верхньої течії Дністра, поблизу Самбора значні площі лугів, до 20 тисяч га, вкриті золотушником. Медопродуктивність – 40 – 45 кг/га. Щороку сюди, за даними Лецина К., підвозять до 2-х тисяч бджолосімей на медозбір із золотушника.  Цвіте він в другій половині сезону, з кінця липня до вересня, цінується, як пізній медонос. Мед золотисто-жовтого кольору, з неперевершеними смаковими якостями. Рослина відносно вологолюбива, засуха припиняє цвітіння. На жаль, у нас вона недостатньо поширена. Але 2009 рік – це рік золотушнику на Київщині, повідомляє Ліхітський В. Цей маловідомий у нас медонос незвичайно поширився також на Волині (Приймак В.) і на Львівщині (Батіг В.), забезпечуючи бджіл пізнім взятком.

Несподівано спливла тема такого медоносу, як борщівник Соcновського.  Це дворічна рослина родини зонтичних, цвіте в червні – серпні. На одній рослині розвивається до 15 000 квіток, висота рослини може перевищувати 3 метри. Рослина викликає тяжкі опіки і алергійні реакції у кожного, хто до неї доторкнеться, особливо небезпечна для дітей. Це багаторічна кормова і медоносна культура, яка дає до тисячі центнерів зеленої маси з гектара, медопродуктивність - 100 – 300 кг/га. Борщівник ще зі сталінських часів вирощували на колгоспних полях як кормову культуру. Згодом виявилося, що молоко після борщівника набуває гіркого присмаку, посипалися нарікання на отримані опіки під час косіння, перевезення чи закладки силосу. Тому поступово від вирощування борщівника відмовилися. Але «вигнанець» не залишив нашої землі, освоївшись у прилеглих до полів вологих закутках. Оскільки у минулі роки необроблюваних і занедбаних земель було багато, то борщівник успішно акліматизувався на Волині і прилеглих областях і взяв гору над бур’янами.  З огляду на те, що рослина не має природних ворогів і шкідників, вона напрочуд швидко поширюється, займаючи все нові території. Ситуація набрала загрозливих масштабів у Волинській і ряді західних областей країни, якщо борщівник проникне на посіви сільгоспкультур, вивести його буде практично неможливо. Тому стоїть питання навіть про розробку національної програми боротьби з борщівником. Але вивести його буде нелегко. Хімічними методами боротися з ним неможливо, залишається єдиний засіб – скошувати вручну дикоростучі посіви до появи цвіту, щоб перервати утворення насіння.

Приходиться пошкодувати, що у нас зник такий медонос, як еспарцет. Зникнення цього медоносу напряму пов’язане із занепадом тваринництва. Але навіть підйом цієї галузі вже не допоможе еспарцету. Вважається (за даними Руденка Є.), що посіви еспарцету забруднюються чорнокоренем, який є отрутою для худоби, тому його не рекомендовано використовувати як кормову культуру.

Деякі пасічники самотужки займаються вирощуванням медоносів для своїх бджіл. Серед видів, що заслуговують на увагу – фацелія. Цей медонос виділяє нектар, у якому переважають глюкоза і фруктоза і майже немає сахарози, тому бджоли майже не витрачають зусиль на переробку такого нектару в мед. Фацелія таким чином є незамінним підтримуючим медоносом навіть для слабких сімей і нуклеусів. Навіть невелика ділянка, засіяна фацелією, може вирішити проблему голодування бджіл протягом безвзяткового періоду.

Каштан останнім часом хворіє, дерево вражає каліфорнійський метелик або каштанова міль. В Києві, наприклад, 2 млн. дерев каштану. Дерево стало навіть символом міста. Але 70% із них вже вражені міллю. В минулому році в Києві вже спиляли 10 тисяч сухих каштанів. Лікування одного дерева коштує 30 доларів. Отже, каштановий гай країни приречений. Повна загибель популяції каштанів – справа часу. Каштан не належить до числа важливих продуктивних медоносів, але в деяких місцевостях з нього мали і товарний мед. Каштан був важливим підтримуючим медоносом, забезпечуючи бджіл нектаром і пилком в кінці весни, коли інших джерел пилку і нектару обмаль майже скрізь по країні. В цьому сенсі очікувана загибель каштанів – безперечно втрата. Адже в нас набір медоносних і пилконосних  видів і так обмежений. З’являється проблема збалансованого білкового харчування бджіл.

Коментарі (0):