Народна творчість і література про можливе гніздування українських бджіл (чому бджолу назвали коровою)

Рік написання: 2010

Використання народної  творчості  для обґрунтування  нашої  гіпотези (гіпотези про природне гніздування українських бджіл) обмежене  з  кількох причин.  Степові кочові  народи - кіммерійці,  скіфи,  сармати і інші,  які  жили на півдні  України  в минулі  епохи,  не залишили нам ні усних, ні  писемних джерел,  тому що,  ймовірно, не мали власної  писемності.  Втім,  один дивний переказ дійшов до нас. З  різних  джерел дійшли  до  нас повір'я древніх  про  те, що  бджоли  нібито можуть  народжуватися  із трупів  вбитих  тварин. 

Вергілій (Вікіпедія). Скульптура античних часів.

 Ось як писав про це  Вергілій  дві тисячі років  тому в поемі  “Георгіки”,  присвяченій бджолам:

      Якщо ж хто-небудь раптом  весь рід  повністю втратить,

      Бджіл взяти  ніде  йому  і  нове  вивести плем'я,

      Я для нього  передам  пастуха-аккардійця  відкриття.

      Як із  убитих  тельців із  тухлої  крові

      Бджоли при  ньому  родилися. Отже  я  цей переказ

      Перекажу, повторивши  його  від початку  і  по порядку.

      Там, де щасливий народ проживає  в  Канопі Паллійському, 

      Поблизу Нілу, де  степ  затопляє в пору  розливу,

      Там, де  селян  на поля  доставляють  розмальовані човни,

      Де постійно  загрожує стрілоносного  парфа  сусідство

      Там, де, чорним піском здобривши зелений Єгипет,

      На сім рукавів, повільно плине до моря

      Потужна ця річка, у індів смуглих почавшись, -

      Спосіб цей прийнятий скрізь, і завжди приносить удачу.

      Невелике найперше, якраз,  що підходить до справи

      Місце знаходять, його огороджують черепицею

      Низької стріхи, а стіни, в яких лиш чотири, 

      До сонця нахилених вікон, на чотири сторони світу.

      Потім тельця беруть, чий вже вигнувся не менш, як двохрічний

      Ріг. Противиться він з усіх сил, але йому затикають 

      Ніздрі, щоб він не дихав. Під ударами він помирає.

      Шкура ціла, але всередині гниють відбиті частини.

      Труп залишають, двері закривши; під боки підстилають

      Всяких зелених гілок, і чобру й лаванди.

      Роблять це, як тільки Зефір лиш заграє хвилями, 

      Раніше, ніж луг молодий вкриє килим квітчастий, й раніше,

      Ніж до балки гніздо говірлива підвісить касатка.

      В рідкому стані кісток, що зробились м¢якими, тим часом укріпне

      Жар, аж раптом істоти - побачити їх так дивно! -

      Спершу без лап, та вже шум від їх крил можна почути

      Купа суцільна, що не мить, то все більше повітря вбирають

      І ось нарешті, як дощ, що з грозової проливається хмари, 

      Геть вилітають вони, як із тятиви пружної стріли

      В час, коли на рівнині бій починають швидкі парфяни. 

   Приведемо ще два приклади. “Бджоли народжуються частково від бджіл, частково із гнилих трупів биків” - Варрон (116 - 27 роки до н. е.). “Бджоли - бродячі діти мертвої корови” - Архелай.

    Ці  перекази  мали значне поширення в  античному світі. Про  це  писали Аристотель, Вергілій,  Варрон, Колумелла,  Катон,  а також Візантійська  енциклопедія 10-го  століття. Ми зустрічаємо  їх у  німецьких настановах  по  бджільництву ще в 16-му столітті.  В стародавньому світі про це писали всі (!) автори, які писали про бджіл, твори яких дійшли до наших часів.

  Протягом кількох тисяч років серед різних народів світу був поширений міф, що нібито бджоли можуть народжуватися із трупа мертвої корови. Переконання це було загальнопоширеним.  Наприклад, древні греки вірили, що бджіл створив Арістей із м'яса бика, древні єгиптяни вважали, що бджоли народжуються із мертвих тельців, тому вони є символом безсмертя.  Апіс - священний бик у єгиптян, а римляни назвали бджолу латиною теж словом «апіс», тобто бджола латиною означає «бик», або те, що породжено биком. Нарешті Карл Лінней, створюючи систематику тваринного світу, назвав бджолу Apis mellifera, дослівно - бик, що приносить мед. 

Апіс – священний бик в древньоєгипетській міфології (Вікіпедія). Скульптура античних часів.
Не оминули даної теми і автори Біблії. Ось як про це пише Книга суддів розділ 14.8: “... і звернув (Самсон) із дороги побачити падло лева, - аж ось рій бджіл у тілі того лева та мед.” Слід вважати біблійну легенду про рій бджіл, який поселився в кістяку лева, переспівом більш древніх єгипетських і грецьких книг про зародження бджіл із мертвого тільця. Непрямо про єдність бджіл і корів говорить і відомий біблійний вислів про Палестину, як про землю, яка тече молоком і медом. Слова ці зустрічаються в Біблії кілька разів.

     Ось стоїмо ми перед уламками древніх знань і вірувань і не в силі зрозуміти, а що мали на увазі автори цієї легенди. Можливо, древні автори не знали біології бджіл, коли говорили, що бджоли народжуються із тіла мертвої корови?  Але таке припущення варто відкинути. До речі, деякі древні автори сумнівалися, що бджоли можуть народжуватися саме так, але саму легенду все-таки не відкидали.

      Ми  ні  на хвилину не сумніваємося  в  кваліфікації древніх  авторів.  Адже якщо Аристотель писав, що бджоли народжуються із тіла мертвих корів, то так і було, не будемо ж ми сумніватися в його кваліфікації, як знавця біології бджіл. Зрозуміло, що бджоли  не могли  буквально народжуватися із  трупів  забитих тварин.  Але,  якщо подібні  уявлення  про нібито зародження  бджіл  із трупів  тварин   виникли і набули такого поширення, зрозуміло, що для  цього  були якісь  вагомі  причини і підстави.  Прослідкуємо, як же виникли  подібні  легенди?

   Звернемо увагу на  деталі у  розповіді Вергілія.  Вергілій ділиться  не  власними знаннями  про бджіл в цьому  конкретному випадку,  а  подає переказ людини з іншої  країни.  Людина ця  - пастух із Єгипту. Це характерна деталь усіх творів, де зустрічається дана легенда, тобто автори розповідають не про власний досвід, а передають чужі знання. Очевидно, ці знання виникли задовго до того, як про них писали древні автори.  Тобто ці знання були вже дуже древніми і для античних авторів. Ми не можемо відкидати припущення, що це описане життя бджіл в природі ще в доісторичні часи.

   Далі -  літературні твори в античні часи писалися за певними канонами, які відрізняються від сучасних. Так, автор, висвітлюючи тему, повинен був написати все те, що писалося до нього по даній темі іншими авторами, навіть якщо написане і суперечить поглядам самого автора. Інакше твір не міг вважатися авторитетним і таким, що заслуговує на довіру. Тому деякі знання просто механічно переносилися із древніших творів.

  Наступний крок - не варто розуміти буквально написане. Початково це міг бути опис древньої містерії, ритуалу жертвоприношення або релігійного обряду. Не варто відкидати і алегорію, як поширений прийом у древніх літераторів.

    Зрозуміло, що за легендою приховані реальні факти і явища - наша мета розшифрувати їх. Загальновідомо, що в тушах мертвих корів могли виводитися личинки мух. Личинки мух і личинки бджіл схожі між собою. На основі цього у древніх спостерігачів могли виникнути уявлення, що із мертвих тельців зароджуються бджоли. Є і така гіпотеза. Але це поверховий погляд у розумінні легенди. Личинки мух заводяться у будь-якому гнилому м¢ясі. Легенда чітко говорить, що бджоли зароджуються тільки із мертвих тельців, тобто корів. Ніхто не писав, що бджоли народжуються із мертвих коней, наприклад. Продовжимо наш аналіз. 

    Як розуміти дану легенду із точки зору сучасних уявлень. Зрозуміло, мова йде про щось дуже важливе в житті бджіл, можливо, в їх еволюції, оскільки знання ці були дуже поширеними. Зрозуміло, легенда дуже давня, тому що вона відома в найдавніших цивілізаціях Єгипту і Вавілону. Можливо, мова  йде про епоху Тельця (4 –2 тисячі років до нашої ери). Цікаво, що легенда була поширена переважно в степових чи пустельних країнах древнього світу. В країнах, що були розміщені в зоні лісу, легенди про зародження бджіл були інші. Наприклад, в Тракії чи Русі таких легенд не було. Це і зрозуміло, тому що стада корів в дикому стані жили в степах і до лісу ніякого відношення не мали, отже в зоні лісу їх шляхи не могли перетинатися.

    На нашу думку, легенда описує природний спосіб гніздування бджіл в древньому степу, ще до того, як там виникло землеробство. Спробуємо обґрунтувати таку точку зору.

   Етологія (наука про поведінку) бджіл говорить нам, що бджоли живуть там, де є ресурси медоносних рослин, і в пошуках корму можуть відлітати від гнізда лише на кілька км. Степ є найкращим джерелом медозбору із усіх природно-кліматичних зон, відповідно і бджіл тут найбільше. Але степ, маючи найкращу медоносну базу, на перший погляд, не має місць для природного гніздування медоносних бджіл. Бджоли будують гнізда там, де є дупла дерев, або, принаймні, ніші, які можуть служити каркасом для гнізда.

   Кинемо погляд на інших мешканців степу: серед іншого, - це стада жвачних жуйних  тварин: корів, турів, оленів і близьких до них - коней, слонів, мамонтів, носорогів і інших. Всі названі тварини в минулі  епохи жили і в українському реліктовому степу у дуже великій кількості. Степові трави були висотою вище людини і забезпечували кормом численні стада мешканців степу протягом року. Але куди зникали особини названих видів, відживши свій вік? Тварини гинули від хвороб, старості, голоду в критичні періоди і  були кормом для хижаків, теж досить численних. Після загибелі тварин, навіть, якщо останні поїдалися хижаками, залишалися скелети. Скелет тварини після її загибелі у малозаселеному людиною дикому степу мав би жити самостійним життям і досить тривалим, можливо довшим, ніж самі власники цих скелетів. Очевидно, скелет міг існувати десятиліттями в степу без будь-яких змін. Як наслідок, степ був вкритий скелетами і кістками мертвих тварин. Геродот в своїй «Історії» пише, що скіфи підтримували багаття, підкладаючи туди кістки, а не дрова, яких в степу не було. Із кісток мамонтів, наприклад, древні люди на території України будували собі житло, як про це свідчать археологічні знахідки.

   Скелет мертвої тварини міг бути місцем, де степові бджоли будували собі гніздо. Нічого неймовірного у такому припущенні немає.  Навіть сучасна практика дає нам приклади, коли бджоли будують свої гнізда будь-де, де можна прикріпити щільники. Скелетів у степу могло бути дуже багато, не менше, ніж дерев з дуплами у лісі. Напрошується навіть певна аналогія: дерево з дуплом - це дерево, що вмирає, скелет (кістяк) - це рештки тварини, що вже вмерла.

   Чому саме скелет корови (згадаймо легенду - бджоли народжуються із мертвих тельців), а не скажімо - мамонта чи коня. Скелет коня складався із тонких і м¢яких кісток,  очевидно, хижаки, вполювавши коня, з¢їдали його разом  з  частиною легших і тонших кісток, ребер, наприклад, так що бджолам вже не було куди прикріпити гніздо. Щодо скелету мамонта, то він очевидно був завеликий для розміщення в ньому гнізда бджіл. Скелет корови складається із досить міцних кісток, а розміри грудної клітки корови співмірні з розмірами гнізда степових бджіл, і він, на нашу думку, найбільше підходив для  гніздування бджіл.

    Як народилася легенда? Припустимо неймовірне, що бджоли і справді народжуються із мертвих тельців на протязі 21 дня, як про це і писали древні. Що буде потім? Від мертвої тварини згодом залишиться тільки скелет і рештки шкури. Випадковий спостерігач чи пастух міг бачити в такому скелеті гніздо бджіл, яке там нібито вивелось чи зародилось, а насправді рій бджіл поселився в кістяку вже мертвої  тварини і відбудував гніздо.

 Кормова база степу давала корм і бджолам і численним стадам тварин. Їх відносини з бджолами не завжди були мирними. Очевидно, тварини типу коней і корів часто зажалювалися бджолами, якщо мали необережність появитися  близько біля бджолиних гнізд. Як показує сучасна практика, в Африці, в національних парках, навіть слони стараються уникати сусідства бджіл. 

 Виникнення легенди  просто  пояснити, якщо  стати  на нашу  точку  зору, що  південні  бджоли взагалі  і  українські зокрема гніздувалися  в  дикому стані,  в  траві, при  землі. Очевидно  були місцевості,  особливо сприятливі  для  гніздування. Це  яри, балки,  долини річок,  де гнізд  могло  бути особливо  багато. 

Але можливий варіант, коли бджоли для гніздування використовували не тільки скелети вже мертвих тварин. По дикому  степу бродили  численні стада  диких  корів і  табуни  коней, інших  диких  тварин, які до  певної  міри могли  бути  конкурентами бджіл  за  кормові угіддя. 

Що могло б  трапитися,  якби біля  скупчення  бджолиних гнізд випадково  з¢явилися  стадо  корів чи табун диких  коней?  Бджоли, захищаючись  від витоптування,  могли б жалити  прибульців.  Згадаймо слова Геродота, що в місцевості за Істром  (Дунаєм) бджіл так багато, що через бджіл не можна пройти. При цьому, кілька тварин могли б  загинути  і залишитися  тут же.  Така ситуація  могла б  повторюватися регулярно. 

Пастухи-кочівники  могли б помічати  трупи тварин і  бджіл,  які літають  навкруги.  Бджоли - причина,  а трупи  тварин - наслідок,  але це не  очевидно  для стороннього,  випадкового  спостерігача. Подібні  розповіді могли поширюватися  і доходити до інших  країн.  Спочатку, як  розповіді  про курйозні  випадки: ні газет,  ні телебачення, ні інтернету  у  древньому світі  не  було. При цьому  причина і  наслідок могли  мінятися  місцями, причому неодноразово,  як  це і буває часто  при  народженні легенди  чи  міфу. Відбувалася  підміна понять,  адже  трупи тварин  - крупніша  деталь, її  помічають  в першу чергу. Розповідь  уже  могла мати  таку форму:  в дикому степу,  там де  є мертві  корови, там  живе багато  бджіл,  очевидно, вони  народжуються  з мертвих тельців. 

Цілком можлива ситуація, коли в зонах степу, пустелі і савани гнізда бджіл у скелетах тварин були поширеним явищем. Так, на нашу думку,  виникла  ця дивна  легенда, яка  набула значного  поширення  в древньому  світі.  Пізніше з¢явився її  літературний  варіант, потім  античні  автори вважали  за потрібне  переписувати  її, посилаючись  на  своїх попередників,  часто  авторитетних, адже тоді був звичай, описуючи яку-небудь тему, автор повинен був описати все, що писали на цю ж тему його авторитетні попередники, навіть, якщо він не був згодний з тим, що вони писали.

 В чому смисл подібної гіпотези з точки зору сучасних потреб наших пасічників? Вважається, що бджоли в природі жили в дуплах дерев. Вважається навіть, що дупло - це ідеальне житло для бджіл. Тільки ось незадача: в степу, де медоносна база принаймні на порядок краща, ніж в зоні лісу, немає дерев з дуплами, зате - багато бджіл. В зоні лісу, де багато дерев з дуплами, бджіл і медоносів мало. Інша нестиковка: всі сучасні вулики – лежаки. Навіть вулик Лагнтрота має плоске гніздо висотою 240 мм. Під гніздом може бути і два корпуси, але матка все одно засіває гніздо по одному корпусу. Занос має бути висотою 22 см – це у Прокоповича.  Кілька століть напруженої роботи винахідників по створенню вулика, який би нагадував дупло, мали нульовий ефект. Бджоли не хотіли жити в таких вуликах і не збирали багато меду. Всі сучасні вулики, більш-менш підходящі для збору меду, на дупло не схожі. Навіть близько. Отже, концепція щодо дупла, як ідеального житла для бджіл, – хибна. Сказати, що бджоли не жили в дуплах дерев зовсім – невірно. Жили, але тільки в зоні лісу і тільки один підвид бджіл (із 24). Маються на увазі європейські бджоли (місцева назва в Росії – середньоросійські). Інші раси бджіл будували гнізда не в дуплах дерев. Вищеописана гіпотеза – спроба пояснити, як могли будувати гніздо українські бджоли в природних умовах степу, не маючи дерев з дуплами. Така гіпотеза дозволяє зрозуміти, чому в нас поширилися тільки горизонтального типу вулики з плоским гніздом, і чому жде невдача кожного, хто спробує поселити українських бджіл у вулик, який нагадує дупло. У таких гніздах вони просто ніколи не жили і жити не будуть, оскільки це суперечить їх природі.

Коментарі (0):