Рік написання: 2026

При аналізі історії створення розбірного вулика важливо відслідкувати послідовність окремих кроків цього процесу. В еволюції вулика важливі дати і послідовність подій.

Строго кажучи, перший розбірний вулик був відомий ще в античній Греції більше двох тисяч років тому. Мається на увазі лінійковий вулик, зі скошеними стінками у корпусі, сплетеному із соломи, в якому щільники бджоли кріпили до верхніх планок. Кожний щільник можна було виймати з гнізда разом з лінійкою, до якої він був прикріплений бджолами.

Ідея помістити щільник у рамку із дерев’яних рейок належить Губеру, який запропонував так званий книжковий вулик у 1789 році. Але книжковий вулик Губера — це, швидше, пропозиція на рівні теорії, на практиці його вулик був спостережним, сам Губер ставив досліди, коли вивчав біологію бджоли. Наскільки нам відомо, у таких вуликах ніхто бджіл не утримував.

Перший розбірний вулик, як відомо, створив Прокопович в 1814 році. Але в ту епоху не було штучної вощини і медогонки, тому з вулика отримували самотічний і/або щільниковий мед. Гніздо у вулику Прокоповича було нерозбірним і без рамок. Рамки використовувалися лише для отримання щільникового меду.

Далі еволюція вулика в Європі і Америці йшли різними шляхами.

Наступним кроком в еволюції вулика був вулик Лангстрота, створений у 1852 році на основі відкритого ним фундаментального закону про бджолиний простір. Гніздо і корпус для щільникового меду у вулику Лангстрота вже складалися із рамок. Але штучна вощина і медогонка ще не були відомі, тому у вулику Лангстрота рамка посередині мала вертикальну планку, що направляло бджіл при відбудові щільника і робило його міцнішим. Розмір рамки у вулику Лангстрота початково був 420 х 210 мм. Корпус вулика містив 10 рамок, а сам вулик складався із двох корпусів: гнізда і надставки для щільникового меду. Розбірний вулик Лангстрота протягом кількох десятиліть використовували саме для отримання щільникового меду.

Відразу ж після появи вулика Лангстрота появилися кілька конструкцій вуликів, які використали його ідеї, але автори яких спробували вдосконалити форму рамки. Появилися вулики, як з низько-широкими рамками, так і з квадратними, але подібні конструкції врешті не витримали конкуренції з вуликом Лангстрота.

Мойсей Квінбі, редактор бджолярського журналу, порахував, що така рамка Ланстрота замала і вдосконалив вулик Лангстрота таким чином, що збільшив розмір рамки до 470х270 мм, але у корпусі залишив лише 8 рамок.

Наступний крок у вдосконаленні вулика зробив Дадан. Історія Дадана починається з 1863 року, коли він переїхав до США із Франції і поселився в м. Гамільтон, штат Іллінойс. Спочатку він займався виноградарством, але потім перейшов до утримання бджіл. В 1885 році Лангстрот, здоров’я якого вже погіршилося, передав Дадану права на видання і редагування своєї книжки «Бджола і вулик». В 1912 році його син стає редактором Американського бджолярського журналу і переводить редакцію до Гамільтона, де вона знаходиться і в наш час. Дадан видає книжку Лангстрота у перекладі на французьку мову, а згодом появляються переклади на італійській, іспанській, російській і польській мовах, що робить ім’я Лангстрота, його ідеї і його вулик широко відомими у світі. До наших днів в США діє фірма Дадана, яка виготовляє вощину і інвентар, видає журнал і перевидає книжку “Бджола і вулик” ось уже більше 150 років. Керує фірмою вже п’яте покоління сім’ї Даданів. 

Для свого вулика Дадан взяв розмір рамки Квінбі (470х270мм), але в корпус помістив 11 рамок Квінбі. Крім того, він збільшив ширину міжрамкового простору для кращої вентиляції гнізда. Дещо пізніше внук Шарля Дадана запровадив армування штучної вощини дротом. Після такого винаходу Дадана з його вуликами можна було кочувати на медозбір без ризику, що щільники можуть обірватися при перевезенні. Зауважимо, що в ту епоху рамки армували дротом, натягуючи дріт вертикально. Що більш правильно, ніж це роблять тепер, натягуючи дріт горизонтально, адже вертикальні дроти не провисають. Вулик Дадана в такому вигляді появився в результаті інтенсивних тестів на його пасіках і в результаті обговорення конструкції з іншими пасічниками. Наскільки мені відомо, Дадан не ставив дослідів по визначенню оптимальних розмірів рамки. Він скористався тим, що вже було, а саме – рамкою Квінбі. Згодом корпус вулика і магазин для меду стали містити 10 рамок, тому що 11 рамок були надто важкими і менш зручними.

По суті, рамка Лангстрота майже відразу після появи стала стандартною. Натомість Дадан займався інноваціями і діяв скоріше, як бізнесмен і інженер, а не як дослідник. Він налагодив виробництво штучної вощини в США і став згодом найбільшим її виробником. 

Ідея рамкового вулика в Європі втілювалася в життя дещо іншим шляхом. Ідея формалізувати щільник у вигляді дерев’яної рамки належить Губеру. Прокопович створив на основі цієї ідеї перший практичний розбірний вулик. Але зі створенням розбірного гнізда тут виникли певні проблеми. Причиною цього були і консерватизм європейського бджільництва, і особливості місцевої раси бджіл. На більшій частині території Європи жили темні лісові бджоли, природним гніздуванням для яких були дупла дерев у реліктових лісах Європи. Спроби переселити таких бджіл у вулики вдавалися з труднощами. Ця раса бджіл не бажала жити у вуликах на пасіках. Для цих бджіл були важливі не лише форма вулика, але і мікроклімат реліктового лісу (бір, діброва), який було неможливо відтворити у вулику, незалежно від його конструкції. Проблема вирішувалася так, що європейські пасічники шукали кращий (ідеальний) вулик для бджіл. За деякими даними в процесі таких пошуків в європейських країнах було створено близько 600 конструкцій різних вуликів, але ідеального вулика так і не було знайдено. Ми звернемо увагу лише на деякі конструкції вуликів. Наприклад, одним із перших був створений вулик Долиновського (1854 р.). Це лежак з рамками вертикальної форми. Три планки рамки - верхня і бокові змикалися між собою. По суті, рамка у цьому вулику повторювала форму рамки Губера. В таких вуликах починав утримувати бджіл Корженевський в Києві.

Темна лісова бджола не бажала жити в розбірному вулику. Певний період панувала тенденція, що вулик має бути по формі схожим на дупло дерева, як ідеального житла для бджіл. На перших порах в Європі виникли багато конструкцій вуликів вертикального типу. Але це не допомогло. Проблема вирішилася таким чином, що європейську бджолу замінили карнікою у більшості європейських країн, яку виявилося простіше утримувати у вуликах на пасіках, ніж темну лісову. Для більш південних рас бджіл форма рамки вулика виявилася не такою критичною.

Якщо з конструкцією рамки європейські пасічники впоралися, то зі створенням розбірного гнізда виникли певні проблеми. Наприклад, вулик Джерзона (1864 р.) відкривався збоку і нагадував по формі дупло. Щоб оглянути гніздо в такому вулику потрібно було витягати рамки за допомогою спеціальних щипців. Це було дуже незручно, тому і не дивно, що від подібних конструкцій згодом відмовилися.

Поступово в європейських конструкціях вуликів почали застосовувати принципи, запропоновані Лангстротом, не відмовляючись при цьому від вже створених форм вуликів.

Однією з характерних рис європейських вуликів були рамки, що змикаються боковими і/або верхніми планками. В деякій мірі ця риса збережена в конструкції сучасних рамок – маються на увазі рамки з роздільниками Гофмана, які змикаються боковими планками.

Від появи перших рамкових вуликів, починаючи з вулика Прокоповича, до появи медогонки пройшло приблизно півстоліття. Тому перші конструкції рамкових вуликів були орієнтовані на збір щільникового меду. І лише в кінці 19-го століття, коли появилися медогонки на пасіках, в конструкції вуликів були внесені зміни такого плану, що появилися надставки з рамками, які призначалися для відкачування меду. Ера щільникового меду закінчилася.

Після появи вулика Дадана в Європі місцеві пасічники зауважили, що рамка Квінбі заширока для медозбірних умов Європи, частину її бджоли не обсиджували більшу частину сезону. Тому німецький пасічник Блатт дещо змінив її розміри, а саме ввів знайомий нам розмір 435х300 мм. А число рамок збільшили до 12. Корпус вулика в Європі на 12 рамок Дадана-Блатта мав внутрішні розміри 450х450 мм, тобто був квадратним, що дозволяло ставити його на дно на теплий або холодний занос, за бажанням. Вулик Дадана на 12 рамок був заважкий, щоб маніпулювати ним. Крім того, згодом виникла необхідність узгодити його розміри з вуликом Лангстрота, тому в наші часи найпоширенішим варіантом вулика Дадана-Блатта є корпус на 10 рамок.

Втім, бджільництво – заняття консервативне, тому, як результат пошуків кращого вулика у європейських країнах і дотепер поширені національні конструкції вуликів, але зі значним впливом на ці конструкції ідей американських винахідників: Лангстрота і Дадана. Наприклад, це вулик Боцонаді в Угорщині або вулик Бурки-Йекера в Швейцарії, вулик великопольський або британський стандарт, і ще багато інших. Можна зауважити, що загальноєвропейські стандарти на вулики так і не виникли.

В російській імперії на початку 20-го століття в процесі переходу від нерозбірних вуликів до рамкових у вжитку було близько сотні різних конструкцій вуликів. Це було дуже незручно, адже при такому розмаїтті конструкцій не можна було ні стандартної вощини виготовляти, ні медогонки. Всі розуміли, що потрібна була стандартизація вулика. Задача полягала в тому, щоб вибрати один ідеальний і універсальний вулик, який би замінив сотню вже існуючих конструкцій і був придатний для використання всіх відомих на той час методів утримання бджіл. Вирішити цю проблему ніяк не вдавалося. Проходили з’їзди пасічників в різних містах, які проголошували стандартним вуликом то вулик Лайянса, то Дадана, то Лангстрота, але це ніяк не зрушувало питання з місця. Знайти єдину форму вулика, яка задовольняла би всіх пасічників і виробників інвентарю, ніяк не вдавалося.

Спосіб вирішення проблеми стандартизації вулика знайшов Шимановський. На всеукраїнському з’їзді пасічників у Києві в 1918 році він прочитав доповідь, де запропонував використовувати не одну конструкцію вулика, як стандартну, а декілька таких. Наступною ідеєю Шимановського була пропозиція ввести стандарт не на вулики, а на рамки. Так на з’їзді були прийняті як стандартні чотири типи рамок: Дадана (435х300мм), Лангстрота (435х230мм), українська (обернений Дадан – 300х435мм) і піврамка Дадана (435х145 мм). Зокрема, це були вулики Лангстрота, Дадана і лежак на рамку Дадана. На пропозицію Корабльова цей список доповнили українським вуликом (обернений Дадан). Набір із цих чотирьох рамок і вуликів є функціонально повним. Що означає, що з цими вуликами можна працювати з усіма відомими на той час методами і використовувати всі можливі типи взятків. Рішення всеукраїнського з’їзду в Києві в 1918 році виявилися дуже вдалими, поступово всі пасічники і виробники інвентарю перейшли на утримання бджіл лише в названих системах вуликів. Згодом ці вулики були визнані стандартними і для всієї радянської імперії. 

Ми і тепер дотримуємося рішень київського з’їду пасічників 1918 року. Подальші конструктивні зміни вуликів відбувалися вже в межах цього стандарту. Наприклад, в наш час появився вулик на піврамку Дадана. Або вулик Лангстрота існує у варіантах на 8, 10 або 12 рамок. Тобто є деяка тенденція у пошуках кращих форм вуликів, але стандарти рамок залишаються незмінними. Всього чотири типи рамок: Лангстрота, Дадана-Блатта, українська (оберенений Дадан) і піврамка Дадана. Так і вийшло, що у нас прийнята лише американська система рамок і вуликів. Це досить парадоксальна ситуація, адже в нас були хороші власні конструкції вуликів. Можна пошкодувати, що в нас не був створений розбірний рамковий вулик на основі знаменитої української дуплянки. Так само, в нашому бджільництві не був осучаснений вулик Прокоповича.

Звичайно, були хороші конструкції вуликів і в Європі. Наприклад, лежак Лайянса з рамкою розміром 330х410 мм. Досить вдала конструкція рамки. Але в нас він чомусь не пішов.

Щодо ситуації з вуликами в США і Канаді. В наші дні тут найпоширенішим є вулик Лангстрота на 10 рамок, таких більше 90% від всіх вуликів. Для виводу маток у США використовуються нуклеусні вулики на повну рамку. Варіанти: 3 рамки Ланстрота або 5 рамок Дадана. Стандартний корпус вулика Лангстрота тепер має такі внутрішні розміри: висота – 228,6 мм, ширина – 374,7 мм, довжина – 466,7 мм. Такі дещо дивні цифри через те, що в США розміри вулика виражаються в дюймах, там не застосовується метрична система. Нуклеусні вулики на зменшену рамку в США майже не використовуються. Це пов’язано з тим, що плідні матки тут реалізують через 21 день відкладання яєць нею в нуклеусі. Матки з таким статусом краще приймаються при підсадці. Крім того, такі вулики вимагають менше роботи з ними. В США робота цінується дорого. Що таке статус матки можна прочитати в одній із моїх статей.

В історії вулика є одне непорозуміння. Мова йде про вулик Рута. Насправді такого вулика не існує в природі. Є легенда, як виникла ця назва, за достовірність інформації не ручаюсь, але поділюся нею. Отже, після того як Лангстрот створив свій вулик, він його запатентував на 5 років. За цей час ніхто з пасічників не поцікавився патентом на його вулик. Початково вулик Ланстрота був досить складним. Наприклад, там була ловушка для павуків, ловушка для молі і ще багато різних пристосувань, які мали би полегшити пасічнику роботу з вуликом. Коли дія патенту закінчилася, Рут взяв конструкцію Лангстрота і спростив її, оскільки більшість додаткових деталей виявилися зайвими. Спрощений вулик Лангстрота Рут назвав «Сімплісіті», тобто простота. Хоча формально Рут не порушив юридичних норм щодо авторських прав, він порушив деякі етичні правила, що в демократичному світі недопустимо. Можливо тому в англомовній літературі ми не зустрінемо такого поняття, як вулик Рута. Навіть в енциклопедії Рута за 1925 рік немає такого поняття як вулик Рута. Є вулик Лангстрота і тільки. Бажано нашим авторам звернути увагу на цю обставину.

Ще одне зауваження щодо конструкції вулика. Серед частини наших пасічників поширена думка, що ідеальне житло для бджіл - це дупло дерева. Отже, таким чином, ідеальний вулик також має бути вертикальним і в деяких рисах повторювати форму дупла. Практика бджільництва демонструє нам дещо зовсім протилежне. Всі сучасні конструкції вуликів мають переважно плоске і горизонтальне гніздо, що і близько не схоже на дупло. Стосується це вуликів Лангстрота, Дадана, лежаків, а також примітивніших лінійкових вуликів для Африки типу кенійського чи танзанійського. В світі поширені переважно тільки такі форми вуликів – горизонтальні і з низько-широким гніздом. Звичайно, бджоли у вертикальному українському вулику зимують краще. Але організувати хорошу зимівлю в горизонтальному вулику для пасічника теж не проблема. Чому поширені вулики з горизонтальним гніздом? Вся справа в тому, що в природі в дуплах дерев жили лише окремі раси бджіл північної Європи. Більшість степових і пустельних рас бджіл в дуплах дерев ніколи не жили, тому для них і не потрібні вертикальні вулики, які нагадують дупло.

Серед частини молодих пасічників поширена ідея конструювання нових вуликів, кращих на їх думку від вже існуючих. Можна сказати, що існуючі конструкції вуликів пройшли перевірку часом і практикою. Варто нагадати, що Лангстрот відкрив фундаментальний закон про бджолиний простір і на основі цього відкриття створив свій вулик. Отже порада: спочатку відкрийте який-небудь закон в біології бджіл, потім на його основі можна створювати власну конструкцію вулика.