Гадяч – пасічна столиця України

Рік написання: 2009

З інтересом прочитав статтю Вашого постійного колективу авторів – В. Хижа, А. Кора, С. Ясько про Гадяч – бджолярську столицю України. В цілому погоджуючись з положеннями статті і її висновками, хотілося б висловити пару ідей, читанням даної статті викликаних. Мені довелося бути в Гадячі  на Станції лише один раз, років зо двадцять тому. Але я багато чув і читав про цей науковий заклад. 

На дослідній станції працювали видатні вчені: Бабич І. – розведення і утримання бджіл, Волосевич А., яка винайшла двократне щеплення личинок на маточне виховання, Малишенко, Давиденко І., Черкасова А. і багато інших. Імена їх до цих пір продовжують цитуватися в англомовній літературі по бджільництву. Сучасне покоління дослідників продовжує славні традиції своїх попередників. Так, філіал Інституту бджільництва є, наприклад, лідером у дослідженні такого продукту бджільництва, як трутневий гомогенат. 

Але є і певні проблеми. Робота Філіалу в Гадячі не дуже то висвітлюється в пресі, пасічники України дуже слабо поінформовані про те, чим живе пасічна столиця тепер. В зв’язку з цим – перша пропозиція: чому б не проводити в Гадячі щорічну наукову конференцію по результатах роботи за рік, що-небудь на зразок наукових читань по бджільництву. Це було би гідним вшануванням, як нинішнього покоління науковців, так і їх славних попередників. Такий захід варто планувати на зимовий період, запросити всіх провідних спеціалістів України. Якщо в Гадячі колись проводилися всесоюзні наради, то що заважає провести тепер, скажімо,  Всеукраїнські наукові читання по бджільництву? В статті пропонується спорудити пам’ятник бджолі. Пам’ятник – це добре, але пам’ятник - це як увіковічення чогось, чого вже немає, чи підведення підсумків; наукова ж конференція – це саме життя, це спілкування, якого нам, пасічникам, так не вистачає. Тим більше, що до подібних заходів у Києві якось руки не доходять.

Із статті авторів ми дізнаємось, що Філіал інституту має «найбільшу в Україні галузеву бібліотеку». Це наводить на певні роздуми. Навіть малих бібліотек по бджільництву у нас на пальцях однієї руки перерахувати можна, а тут - найбільша. Що можна сказати з цього приводу? Більшість пасічників України книг із цієї бібліотеки не прочитають. Немає такої фізичної можливості. А жаль. Тим більше, що наше покоління пасічників не розбещене різноманітністю бджолярської літератури. Доречно згадати тут, що і Твори Прокоповича у нас так і не видані, не склалося, в державі, як нам відомо, не вистачає для цього коштів. Не більше повезло іншим авторам. Ми ніяк не прочитаємо українською мовою книг Юшкова, Корженевського, Шимановського, Кондратенка, Цесельського, Вітвицького і багатьох інших. Не в кращому становищі і сучасні автори. Але і ті книги, яким пощастило бути надрукованими, стають бібліографічною рідкістю, більшості пасічникам недоступною.  Прямо таки в катастрофічній ситуації перебувають молоді пасічники, які тільки що прийшли у бджільництво, і яким поповнювати свої знання просто немає де і чим. 

В зв’язку зі сказаним, у мене до керівництва Філіалу наступна пропозиція. Чому б не оцифрувати книги із бібліотеки Філіалу і не видати їх у вигляді лазерних дисків. Можна створити кілька окремих дисків по окремих темах: розведення і утримання, біологія бджіл, селекція бджіл, медоносна база і т. д. Від такого проекту виграли б всі – і пасічники, які отримають нове джерело інформації, і Філіал інституту бджільництва, який, налагодивши випуск дисків і їх реалізацію, міг би заробити зайву копійку, яка в нинішніх кризових умовах не була би зайвою. Зароблені кошти можна було би витратити будь-яким чином – навіть збудувати на них пам’ятник бджолі у Гадячі.

Коментарі (0):