Еволюція соняшника

Рік написання: 2010

Хто буде сперечатися, що соняшник - головна медоносна культура України? Площі під нею займають більше 4 млн. га, валовий збір насіння – більше 6 млн. га. 70 – 80% меду, що виробляється в Україні, соняшниковий. В окремі роки Україна виходить  на перше місце в світі: то по площах під соняшником, то по збору насіння, то по виробництву олії, отже, є  світовим  лідером по вирощуванню цієї культури.

 Між тим, так було не завжди. Батьківщина соняшника – американський континент. На території США індійці вирощували соняшник ще 5000 років тому. Серед археологів є навіть думка, що в культуру він був введений людиною раніше пшениці. В Європу соняшник попав в 1510-му році, куди його завезли іспанці, в Російську імперію – в 18-му столітті із Нідерландів. В 1829 р. вперше в світі, в Воронезькій губернії була отримана олія із соняшника з допомогою ручного преса. На наших же ланах вирощують соняшник не більше ста років. Почався цей процес незадовго до революції. Тоді переважали зернові в структурі посівів, зокрема, пшениця і жито. І в колгоспні часи посіви були незначними. Три показника  – зерно, м’ясо, молоко, за невиконання плану по яких в голови колгоспу могли відібрати партійний квиток, соняшник не входив до їх числа, тому і був культурою другорядною. Крім того панувала 11-річна сівозміна, згідно якої протягом цього періоду одну культуру двічі сіяли рідко. Вважалося, що соняшник виснажує ґрунт найбільше із числа тих культур, що тоді вирощували, другим, до речі, був ячмінь. Допускалося сіяти соняшник не частіше, ніж раз в 5 – 7 років, якщо частіше – ґрунт під соняшником не встигав відновити свої ресурси родючості. Тільки  по запасам вологи ґрунт після соняшника відновлювався не менше, ніж за чотири роки. Тому в нормі була ситуація, коли степовий колгосп, що мав три – чотири тис. га ріллі, вирощував 30 – 40 га соняшника, тобто не більше 1% своїх посівних площ. Важко собі уявити таке, але соняшник тоді не був основним медоносом в більшості областей. Але попит на олію зростав, за насіння завжди платили добрі гроші, тому тенденція до збільшення площ під ним почалася ще в ті колгоспні часи. Але мали місце і інші тенденції – це зниження його врожайності. Ще сто років тому, коли його починали вирощувати, врожайність була вищою 30 ц/га. В 50-60-ті роки нормою був збір насіння 20 ц/га. Під кінець колгоспного ладу – 10 ц/га. Нарешті, на початку фермерського руху, врожай 7-8 ц/га вважався цілком прийнятним.

Значне збільшення площ під соняшником мало місце вже після розпаду колгоспів, коли наше сільське господарство стало керуватися економічними критеріями, а не ідеологічними. Площі під соняшником зросли в 10 – 20 разів. В Запорізькій області, наприклад,  вони складають 583 тис. га. Але разом з колгоспами канула в лету і 11-річна сівозміна. Всупереч рекомендаціям директивних органів і здоровому глузду, сівозмін перестали дотримуватися всі, хто господарював тоді на селі. Сам бачив поле, на якому три роки підряд вирощувався соняшник. Про родючість ґрунтів ніхто не дбає, в сучасному агросекторі просто немає структур, які що-небудь реально планували би дальше, ніж на рік. Тому реально мало кого цікавить, що буде з ґрунтами, скажімо, через 5 років. Все б добре, але почала падати врожайність, причому її падіння відбувалося в геометричній прогресії. Основним вирішенням цієї проблеми вибрали селекцію і насінництво соняшника, а не повернення до перевірених сівозмін. Це було і в руслі світових тенденцій, адже чорноземів, таких як в Україні, мало де можна знайти ще в світі, а соняшник почали вирощувати скрізь у світі.

В світі спостерігається чітка тенденція до збільшення вживання рослинної олії і зменшення вживання тваринних жирів. Пояснюють це бажанням людей зменшити вживання холестерину, який входить до тваринних жирів і є причиною серцево-судинних захворювань. Саме збільшення попиту на олію і обумовили ріст цін на насіння соняшника і стійку тенденцію до росту його виробництва. 

Але застосування соняшника значно розширилося. Частину олії з нього переробляють на екологічно чисте пальне. Виник новий напрям – кондитерський соняшник, який відрізняється від олійного. Поки що кондитерський соняшник у нас не вирощується, але ситуація може змінитися. Нарешті, жмих чи макуха є незамінним кормом в тваринництві, попит на який ще більший, ніж на олію.

Поточні проблеми вирощування соняшника спробували вирішити з допомогою спеціальної державної програми, затвердженої Президентом в 2003-му році. Будемо відверті, програма ця пройшла повз увагу нашої пасічницької спільноти. Програма передбачає створення нових сортів і гібридів соняшника, які будуть мати багатоцільове використання. Було вирішено: проблеми падіння врожайності, якості сировини і олії і чимало інших проблем соняшника вирішувати по лінії селекції і створення нових сортів і гібридів. Що там у Програмі написано про роль бджіл у цьому процесі – нам невідомо. Очевидно, речі для нас не зовсім приємні, але про це згодом. Згадаймо, що і при прийнятті державної програми по вирощуванню ріпаку про бджільництво забули, про запилення чи про нектаровиділення там ні слова. 

Важливість соняшника в тому, що соняшникова олія по калорійності (1г – 39Кдж), по засвоюванню організмом людини (86 – 91%)  переважає всі інші олії, і наближається до маслинової.  До складу олії входять тригліцериди чотирьох жирних кислот: олеїнової, лінолевої, пальмітинової і стеаринової, причому перші дві – до 90%. Підвищений вміст олеїнової кислоти попереджає виникнення токсинів в олії при її зберіганні і використанні. Тому селекція соняшника розвивається по шляху збільшення вмісту олеїнової кислоти. Нові сорти і гібриди містять її уже до 90%. Проблема поліпшення якості олії була вирішена в 1976 р., коли в Краснодарі був створений високоолеїновий сорт соняшника – Первісток. Всі сучасні сорти і гібриди, американські в тому числі, мають його в своєму генотипі.

Слід розуміти, що соняшник в першу чергу - олійно-білкова рослина, тому селекція працює в напрямку отримання максимального врожаю з одиниці площі. Високоврожайні, високоолеїнові сорти – пріоритет сучасної селекції. В останні років 15 виробники соняшника перевагу надають гібридам, а не сортам. В порівнянні з сортами, гібриди відрізняються прискореним розвитком, дружним, але коротким періодом цвітіння, меншою висотою, морфологічною рівністю, одночасністю дозрівання. Вегетаційний період вдалося зменшити для деяких гібридів до 90 днів. Якщо раніше соняшник висівали на початку травня, а збирали в листопаді, то тепер його можна збирати мало не слідом за озимою пшеницею. Один із наслідків таких успіхів у селекції – поширення вирощування соняшника у всіх областях України, навіть у Волинській, де про його вирощування донедавна не могло бути й мови, а в Тернопільській він стає основним медоносом. 

Офіційна врожайність у нас тепер - 15 ц/га, насправді вона більша, але виробники зацікавлені приховувати реальні цифри врожайності. Тепер створені сорти і гібриди з генетичним потенціалом врожаю 30 – 50 ц/га. Наука працює над створенням  сортів з потенціалом 50 – 70 ц/га. 

Яке місце в цих процесах відводиться бджільництву? Ситуація неоднозначна. Виробник зацікавлений у збільшенні врожайності і вмісту олії в насінні, над цим працює селекція. Мед із соняшника його виробник (фермер)  не отримує, тому нектаропродуктивність до числа пріоритетів селекції соняшника не належить. При ціні за насіння 2 000 грн./т, фермер отримує до 3000 грн/га посівів, причому його чистий прибуток складає половину цієї суми (1500 грн.), решта - затрати на насіння, пальне, вирощування і т. д. Але якщо порахувати збір меду (60 – 130 кг/га  соняшника для кращих по нектаровиділенню сортів), вартість меду (від 15 грн./кг опт., до 30 грн./кг – роздріб.), то вийде, що мед, який можна зібрати з певної площі, по вартості може зрівнятися з чистим прибутком фермера від продажу насіння соняшника з цієї ж площі. Це тільки по меду, без урахування прибавки врожаю за рахунок запилення. І що важливо, щоб отримати такий додатковий прибуток від соняшника, затрати зі сторони держави чи суспільства мають бути мінімальні – невелика увага до селекції по нектаропродуктивності, зовсім невеликі (в порівнянні з прибавкою врожаю) затрати по оплаті за запилення, що з лихвою окупається прибавкою врожаю. Тому, проводячи таку економічно неграмотну політику по створенню сортів, які не виділяють нектару, держава в цілому втрачає до половини коштів, які можна було б отримати від вирощування соняшника.  Було б непогано, якби інтереси нашого бджільництва були враховані при розробці державної програми по вирощуванню соняшника, але хто буде відстоювати інтереси бджільництва при створенні подібних програм? Таких структур немає. З іншого боку, інтереси пасічників повинні враховуватися ніби автоматично. Бджолозапилення підвищує врожай соняшника на 30 – 40% за даними Інституту бджільництва (Рибноє), а за деякими даними виробників гібридного насіння -  в два рази. Але в нас більше 4 млн. га під соняшником. Не важко підрахувати, що для нормального запилення потрібно не менше 8 млн. бджолосімей (по 2 на га). Допускаю, що в державі хто-небудь із учених мужів, від бджільництва далеких, подібні розрахунки робив. І зробив невтішний для нас, пасічників, висновок, що такої кількості бджіл у нас немає, ніколи не буде, отже покладатися на бджіл, як на фактор підвищення врожайності соняшника, не варто. Тому, ймовірно, і був зроблений висновок, що селекцію соняшника слід вести по лінії самозапильних гібридів, де бджоли непотрібні. Такий напрям розвитку селекції соняшника цілком в руслі світових тенденцій. І на шляху до такої мети наука вже досягла чималих успіхів. За даними деяких українських експортерів меду, через 4 – 5 років на полях будуть лише самозапильні гібриди соняшника, які зовсім не виділяють нектару. Ви собі можете уявити українське бджільництво без соняшникового меду? Я - ні. Ситуація, що нас пасічників чекає в найближчому майбутньому, виглядає катастрофічною.  Якщо не буде медозбору із соняшника, то збір меду у нас впаде в 4 – 5 разів. Це буде означати кінець українського бджільництва в тому вигляді, як воно існує тепер. Серйозно постраждає добробут наших пасічників, яких у нас разом з членами родин набереться до одного мільйона.  Але кого це цікавить. Я не вважаю, що державні структури будуть рятувати нашу галузь. Адже чимало галузей сільського господарства у нас вже зникло, ніхто і пальцем не повів, щоб їх врятувати. Чому бджільництво має бути винятком у цьому довгому переліку?  Ось у нас кількість корів впала за роки незалежності у 5 – 6 разів, і серйозно постраждав добробут селян, але ніхто в державі і пальцем не поворухнув, щоб ситуацію поправити. 

Перспективи настільки невтішні, що робити що-небудь потрібно вже тепер. Серед заходів і рішень, які необхідно прийняти для порятунку бджільництва, переважають ті, які ні від самих пасічників, ні від їх громадських організацій уже не залежать. Зрозуміло одне, які б рішення не були прийняті в найближчі роки, вони стануть доленосними для нашого бджільництва.

Коментарі (0):