Деякі актуальні проблеми українського бджільництва

Рік написання: 2008

В останні два роки значно активізувалася діяльність громадських організацій в нашому бджільництві, в першу чергу, Братства Бджолярів України і Спілки Пасічників України. Проводяться з`їзди, семінари, виставки. Буваючи на подібних заходах, слухаючи виступи, спілкуючись з людьми, зі здивуванням відмітив одну незвичайну річ – проблеми нашого бджільництва розглядаються по-різному, в залежності від того, яке  місце займає та чи інша особа в системі нашого бджільництва, або яку структуру вона представляє. Одну і ту ж ситуацію можна вважати важкою проблемою, великою перевагою  чи нормальним станом речей. Наприклад, низькі закупівельні оптові ціни на мед для пасічників – це велика проблема, для фасувальників – цілком сприятлива ситуація, а для людей, які керують бджільництвом – нормальний стан речей, адже в нас ринок, а він все регулює і нормалізує.

Але не секрет, що з точки зору пасічників, наше бджільництво перебуває в клубку проблем, виходу з якого не видно. Деякі проблеми існують десятиліттями, деякі настільки старі, що вже і проблемами не вважаються, інші – настільки нестерпні, що вимагають негайного вирішення. Якою б складною не була ситуація, перший крок на шляху подолання труднощів – усвідомлення і аналіз того стану речей, в яких ти знаходишся. Тому виникла ідея сформулювати наші проблеми у вигляді кількох пунктів, щоб формалізувати і обговорити ці проблеми і намітити шляхи їх вирішення. Автор розглядає проблеми нашого бджільництва з точки зору рядового пасічника. Звичайно, погляд автора суб`єктивний, у читачів можуть бути інші думки з приводу порушених тут проблем.

Проблематику ми подамо у вигляді  пунктів, в порядку важливості, виокремити окремі проблеми не просто, адже вони переплітаються, зачіпають одна одну.

1. Збут меду. З медом у пасічника дві проблеми: коли меду немає, і коли мед є. Якщо меду немає, нічого продавати, немає грошей. Якщо мед є, то він є у всіх, ціни падають і продавати його не вигідно. Якщо серйозно, то від проблеми збуту меду всі вже втомилися. Для пасічників вона виражається в низьких закупочних оптових цінах на мед. Оптом ми реалізуємо мед по ціні собівартості або нижче собівартості, а для нормального розвитку виробництва потрібно реалізувати мед по ціні, яка раза в півтора вища собівартості. На нинішньому етапі – це близько 10 грн. за кг. Весною 2008р. так і буде, але це із-за засухи і низького врожаю 2007р.

Коли виникла ця проблема? Порівняно недавно, а саме, з ліквідацією колгоспів,  коли було знищено громадське тваринництво, були переорані поля еспарцету, а сівозміну замінили монокультурою соняшнику, ячменю і пшениці. Країну заполонив мед із соняшника, він і став причиною падіння оптових цін на мед. Елітні сорти меду: гречаний, акацієвий, липовий, із різнотрав`я продаються задовільно і по більш-менш пристойній ціні. Ситуацію перетворює на проблему саме соняшниковий мед. В окремі роки, в окремих областях півдня і сходу цей сорт меду не можна реалізувати ні оптом, ні вроздріб. Низькі оптові ціни на соняшниковий мед - то проблема самих пасічників, для оптовиків – це велике благо. Оптовики розкошують, наприклад, на Кіровоградщині у 2006 р. ціна на соняшниковий мед була 4 грн./кг (була рівною ціні цукру), і пасічники вважали за удачу здати мед і по такій ціні. 

Але і це ще не все. Оптовики беруть мед „під реалізацію”, а потім роками не вертають пасічникам грошей, тари, а то і зовсім зникають невідомо куди.

Така практика поширена повсюди, ситуація дозволяє, перед такими бізнесменами пасічники зовсім беззахисні.

Проблема низьких закупівельних цін на мед особливо гостро стоїть на сході і півдні країни, де виробляється основна маса меду із соняшнику. На Київщині і Черкащині оптові ціни цілком комфортні для пасічника і знаходяться в межах 10 – 14 грн./кг.

Деякі наші високі чиновники ніякої проблеми тут не бачать, адже в нас ринок, він і повинен встановлювати ціни на мед. Але від значення ціни на мед залежить кількість бджолосімей в державі. Якщо ціни на мед падають, скорочується кількість бджолосімей в державі, отже, страждає бджолозапилення, скорочуються врожаї, від цього не виграє ніхто. 

Звичайно, прибуток від меду повинні отримувати і фасувальники меду, але вони не повинні отримувати весь прибуток від реалізації  меду. Частину прибутку у вигляді достойної оптової ціни на мед повинні отримувати і пасічники за свою нелегку працю.

Проблема низьких оптових цін на мед не лише українська, вона існує і в інших країнах, наприклад, досить гостро в США.

Як і ким вирішується ця проблема в Україні? Поки що тільки самими пасічниками і дуже повільно. Частину меду виробники намагаються продавати самі вроздріб, а не здавати оптом за безцінь. Від цього страждає виробництво, але пасічники від безвиході йдуть на це. По можливості, пасічники уникають медозборів із соняшнику, переходять на збір пилку і інші продукти. Пасічників старанно намагаються не допускати до роздрібної торгівлі. Частина пасічників просто залишає бджільництво або скорочує кількість утримуваних вуликів.

Для радикального вирішення проблеми потрібна допомога зі сторони держави, великого бізнесу і громадських організацій. Не існує єдиного вирішення цієї проблеми. Її вирішувати потрібно багатьма заходами.  Потрібні кроки по спрощенню експорту меду, він і так зростає, але повільно, потрібна пропаганда меду і бджолопродуктів серед населення, що збільшить його внутрішнє споживання. Необхідно підвищувати якість меду, вирішити питання сертифікації,  перехід на уніфіковану тару, іменну етикетку.

 Якщо ми виробляємо стільки меду, що його не можемо спожити, то його можна випити. Нереалізовані рештки меду варто переробляти на питний мед. 

Частково проблема вирішується сама по собі. Скорочується кількість пасічників і бджолосімей, скорочуються посіви соняшнику на користь інших культур, почастішали засухи із-за глобального потепління, що веде до зменшення виробництва низьколіквідних сортів меду. 

2. Плата за запилення. Ситуацію з низькою рентабельністю наших пасік могла би поліпшити плата за запилення ентомофільних культур, але справа ця у нас ніяк поки що не зрушить з місця. Наприклад, в США оплата за запилення уже давно переважує доходи від виробництва меду.

Наведемо простий приклад. Щороку в Україні збирають до 4 млн. т насіння соняшнику у неврожайний рік і до 6 млн. т – у врожайний. Ціна однієї тонни насіння - не менше 1000 грн. За даними російського інституту бджільництва, запилення соняшнику бджолами підвищує його врожай щонайменше на 30%. Отже, при мінімальній ціні насіння 1000 грн. за тонну, вартість щорічного врожаю соняшнику буде 4 – 6 млрд. грн. До третини цієї вартості, тобто 1 – 2 млрд. створюють бджоли запиленням соняшнику при його цвітінні, тут ми допускаємо, що всі посіви соняшнику в Україні бджолами запилюються. І це лише по одній культурі і за один рік. По всьому агропромисловому комплексу бджоли створюють гігантську додаткову вартість. Не потрібно додаткові площі, оранка, сівба, дороге насіння – роблять вони це ніби безплатно і без будь-яких затрат зі сторони виробника. Правда додатковий врожай збирати і перевозити все-таки потрібно. Яку частину цієї додаткової вартості отримує бджільництво? Відповідь відома – 0 грн. 

Ми не ставимо питання про те, що всі ці кошти повинні повертатися у бджільництво, але пасічники повинні отримувати належну оплату за свою працю. Як можна організувати плату за запилення? В США система оплати за запилення організована досить просто. Якщо фермер, садівник чи городник бажає, щоб його поле чи сад були запилені бджолами, він домовляється з пасічником, платить йому гроші, пасічник перевозить бджіл в сад чи на плантацію на тиждень, другий. Плата за запилення в США постійно зростає і вже перевищує 100 доларів на бджолородину на одній культурі, а на запиленні мигдалю платять вже більше 200 доларів за вулик. Ми тут весь час порівнюємо наше бджільництво з американським, це не випадково. У нас приблизно однакові кількості бджолосімей, приблизно однакові площі соняшнику. Але є і відмінності, саме ці відмінності і не дозволяють у нас реалізувати таку ж просту систему оплати за запилення, яка існує в США.

 У США 2 млн. сімей, при площі країни близько 10 млн. км2, щільність розміщення бджіл – 0,2 бджолосімей/км2. При такій низькій щільності, якщо фермер бажає, щоб його культура була запилена, доводиться домовлятися з пасічником і оплачувати запилення. В Україні – 4 млн. бджолосімей. При площі країни 603, 7 тис. км2 – щільність розміщення бджолородин - 6,7 бджолосімей/км2, тобто в 33 рази більша, ніж в США. При такій високій щільності розміщення бджолосімей є зовсім необов`язковим для нашого виробника домовлятися з пасічником про підвезення бджіл на запилення, тим більше платити за це. В переважній більшості випадків бджоли і так все запилять, полів поза радіусом льоту бджіл майже не буває. Навпаки, за право підвезти своїх бджіл до якого-небудь поля квітуючих медоносів іноді пасічник платить гроші фермеру. Відсутності оплати за  запилення сприяють і інші фактори. В США фермери - багаті заможні люди, вони можуть дозволити собі таку розкіш – оплачувати запилення. В Україні фермери – бідні люди, які самі штучно поставлені на межу економічного виживання і працюють при нульовій рентабельності. Вимагати гроші з фермерів в такій ситуації навряд чи коректно. 

Дається взнаки і низька правова культура наших виробників. Для чого платити за те, що можна взяти безкоштовно. 

Коли приймали закон про бджільництво, були спроби ввести туди норму, що 1% від вартості експортованої продукції ефіроолійних ентомофільних культур буде направлено на розвиток бджільництва. Але чиясь дбайлива рука вилучила цей пункт з проекту в процесі його затвердження.

Оплата за запилення – це та проблема, яку пасічники самостійно вирішити не можуть. Якщо у нас немає готових рішень, можна скористатися досвідом сусідів, у світі ця проблема давно вирішена. Бажано але необов`язково частину коштів від запилення направляти самим пасічникам. Але є ряд інших проблем, які можна було би вирішити за рахунок цих  коштів – пропаганда продуктів бджільництва серед населення, дотації пасічникам - початківцям, фінансування Інституту бджільництва і навчальних закладів по бджільництву, видання  нарешті творів Прокоповича і інших пасічників минулого,  організація споживання продукції бджільництва в школах, сертифікація продукції і ще чимало добрих справ, які пасічники чи держава могли би фінансувати за рахунок коштів, отриманих від запилення.

3. Інформаційне забезпечення. Бджільництво світу – це сучасна високотехнологічна галузь, яка стрімко розвивається. Українське бджільництво – це в значній мірі архаїчна галузь, розвиток якої зупинився на рівні 1929 року. Українські пасічники врешті дізнаються, що відбувається в світі, але якось те так, не тоді і непрямими шляхами. Немає у нас централізованої системи поширення бджолярської інформації, немає наукових журналів і професійних практичних, немає курсів підвищення кваліфікації. Держава, Інститут бджільництва, Спілка Пасічників України не роблять нічого для покращення ситуації з інформуванням пасічників. Простий приклад: більше 10 років представники України брали участь у Конгресах Апімондії. Але пасічники практично нічого не знають про те, що відбувалося на Конгресах в Швейцарії, Бельгії, Хорватії, Ірландії, Канаді, Південній Африці, які цікаві доклади були там прочитані, які події відбулися. Правда, в останній рік ситуація зрушила з місця. Братство бджолярів України започаткувало проведення цікавих семінарів і конференцій для пасічників, активною була його участь в останньому Конгресі Апімондії. У нас виходить 7 видань по бджільництву, але немає жодного чисто наукового. Не видають своїх журналів Інститут, Спілка, Братство. Результат: у бджільництві світу відбуваються не те, що окремі події, а процеси і явища, про які нам нічого невідомо. Приклад: в кінці 20-го століття більше, ніж в 100 країнах світу дуже поширився лінійковий вулик, в Індії він, здається, основний.

Що нам відомо про історію його становлення, шляхи поширення, стандарти конструкцій, методи утримання в ньому? Нічого невідомо. 

Все це інформація типу „взяти до відома”, вона до нас все-таки доходить, нехай і несвоєчасно. Такою є, наприклад, інформація про те, що на наших пасіках паразитує кліщ варроа-деструктор, а не варроа Якобсоні, як вважалося раніше. Але у всьому цьому присутній елемент випадковості, немає системи. 

А є ще інформація типу „ноу-хау”, тобто нові технології - це технології по виробництву меду, маточного молочка, воску, виведенню маток і т. д.  Тут у нас «повний обвал». Наприклад, в Кореї, як ми недавно дізналися, всім пасічникам (40 тисяч) щомісяця за рахунок членських внесків розсилається інформаційний бюлетень про всі варті уваги нові технології, які розроблені будь-де в світі.

Коментарі (0):