Чим світ дивувати будемо?

Рік написання: 2011

Невпинно наближається вересень 2013 року – час проведення 43-го Конгресу Апімондії в Україні. Чи усвідомлюємо ми що це за подія, чим вона може стати для нашого бджільництва?

Ось висловлюються побоювання: а чи може Україна провести цей захід на належному рівні, чи достойне наше бджільництво проведення такого заходу?

Поки що в дискусіях і висловлюваннях є певне нерозуміння, як суті Конгресу, так і місця України в світовому бджільництві.

На 2-му з’їзді Братства Бджолярів України, який відбувся у Львові 25-26 грудня, заявлено, що Конгрес  буде третьою за масштабами подією, які відбувалися на теренах незалежної України (після Євро-2012 і конкурсу Євробачення). До нас приїдуть 12 тис. делегатів із понад 100 країн світу. Отже, усвідомлення значущості події є.

Апімондія – Міжнародна Федерація Бджолярських Асоціацій існує з 1897 року, коли в Брюсселі (Бельгія)  було проведено перший Конгрес. Проведення Конгресів – відпрацьована процедура, що відбувається згідно певних традицій. Проведення Конгресів часто чергуються: один в Європі, наступний – в іншій частині світу, хоча така схема витримується не завжди. Звичайно, вибір країни-господаря досить прискіпливий, але критерії вибору суперечливі: перевага надається країнам, де Конгреси ще не проводилися або проводилися досить давно, країна повинна мати певні здобутки в бджільництві, мати відповідну інфраструктуру для проведення Конгресу. Конгрес проводить Апімондія в координації з місцевим Оргкомітетом. Місцевий оргкомітет повинен включати в себе представників місцевих бджолярських асоціацій, науковців і промисловців.

Якщо в далекому минулому Конгреси були зібраннями пасічників і науковців, то теперішні Конгреси – це на 90% бізнесовий захід, участь пасічників у ньому мінімальна. Тому на перше місце виходить здатність країни прийняти велику кількість делегатів і належно організувати цей захід. Не останнім аргументом є і здатність зібрати і акумулювати кошти на проведення Конгресу. В цьому сенсі актуальність представлення бджільництва країни-організатора відносна. Існує досвід успішного проведення Конгресів в країнах в бджільництві малозначущих, наприклад, Ірландії чи Бельгії. 43-й Конгрес у Києві має всі шанси стати найуспішнішим в історії, незалежно від того братимуть участь у ньому наші пасічники чи ні (буде представлено в ньому бджільництво України чи ні).  Але наша – пасічників, науковців, промисловців від бджільництва України можлива щонайширша участь у майбутньому Конгресі - це шанс для нас. Шанс у чому? Шанс продемонструвати світу наші досягнення у бджільництві і спробувати вирішити ряд проблем, які не вирішувалися роками. Але що є наші досягнення на фоні світового бджільництва, і що є наші проблеми? І перше, і друге нам самим не вповні очевидні.

Ми не маємо сучасного комерційного бджільництва в міжнародному смислі цього слова. У нас немає сучасних технологій для виробництва продуктів бджільництва. У нас відсутні  дієві юридичний захист і правове регулювання у бджільництві. Ми не маємо ефективного управління галуззю. У нас немає громадських організацій у бджільництві – в європейському смислі цього слова. У нас відсутні облік, статистика, регулювання, наукове і ветеринарне забезпечення на належному рівні. Галузь недостатньо капіталізована, простіше кажучи, недостатньо забезпечена фінансово. Пасіки і пасічники в нас існують ніби самі по собі без всякого зв’язку з державою і її економікою. Якщо пасічників іноді десь і згадують, то хіба для того щоб обкласти їх яким-небудь податком. 

У нас низька якість інвентарю. Він примітивний і не відповідає міжнародним вимогам. У нас немає жодної конструкції медогонки, яку можна показати світу. Україна, четверта за обсягами виробництва меду у світі, не має відпрацьованої конструкції медогонки з електричним приводом. Інакше кажучи, ту величезну кількість меду, що є предметом нашої гордості, ми відкачуємо вручну. Одним цим фактом можна здивувати світ, але краще б ми цього не робили. Навіть стамески нормальної у нас немає.

Чим же ми будемо світ дивувати в таких умовах?

Перше, чим здивували світ українці,  це створенням двох оргкомітетів по проведенню Конгресу. Що пасічникам чекати ще? Згідно законів жанру має бути створений, очевидно, ще й третій оргкомітет (за принципом два українці – три гетьмани). Поки що відбувається в’ялопротікаюче з’ясування стосунків: який оргкомітет канонічніший. Але час не чекає. Втім, оргкомітет Конгресу, очолюваний Васильківською Т. Ю., певну роботу вже провів, на відміну від оргкомітету, очолюваного Боднарчуком Л. І.

Основа нашого бджільництва – це пасічник. Відносно цього, на мою думку, і повинна вибудовуватися концепція показу наших досягнень. Якщо у нас немає комерційного бджільництва, давайте демонструвати любительське – далеко не найгірший варіант. У кожній області у нас є по кілька пасік найвищого рівня, які не соромно показати будь-кому.

У нас є бджільництво в пересувних павільйонах, така форма рідко де зустрічається в світі через його економічну неефективність. У нас бджільництво існує всупереч економічним законам, оскільки воно переважно аматорське. На належному рівні у нас виробництво пакетів і вирощування маток. Одна Закарпатська область вирощує (за даними Гайдара) більше 100 тис. маток в рік.

Щодо продуктів – ми можемо похвалитися перед світом виробництвом пилку, можливо, маточного молочка. За оцінкою Левка, Україна виробляє півтонни маточного молочка, це не рівень Китаю, але зовсім непогано для країни помірного клімату. У нас хороша якість медових вин, можливо, одна з найвищих у світі. Деякі наші меди – унікальні. Це липовий мед, який має специфічний аромат, який ніде в світі більше не зустрічається. Також своєрідні, за місцем походження, акацієвий і гречаний меди. Це все те, що ми можемо показати світу.

Конгрес – це також хороший шанс вирішити ряд проблем, які не вирішувалися роками. Нарешті, можна навести лад у статистиці бджільництва і точно встановити скільки ж у нас пасічників і бджолосімей. Згідно сучасних даних пасічників у нас не то 200 тис., не то всі 400. Якщо остання цифра вірна, то це в два рази більше, ніж в Китаї, і така кількість пасічників-любителів - один з найбільших феноменів у світовому бджільництві. Якщо це перебільшення, то матимемо найбільший конфуз. 

У нас є дві «породи» бджіл. Проблема у тому, що світ не використовує термін «порода», науковці всього світу послуговуються терміном «раса». Так ось дві наші раси бджіл не визнані у світі. Виходить, що Україна, маючи кілька мільйонів бджолородин, не має власних рас бджіл. Під час відвідування Києва Йонгенсоном, я спитав у нього, як ми можемо легалізувати на міжнародному рівні наші раси бджіл. Відповідь Йоргенсена була наступна. Апімондія між Конгресами проводить кілька семінарів і симпозіумів. Потрібно готувати доповіді про раси бджіл України на відповідному рівні і представляти їх на подібні заходи. Поступово науковий світ дізнається про раси бджіл в Україні і врешті визнає їх.

Зрозуміло, що подібну роботу повинен виконувати Інститут бджільництва. На жаль, політика Інституту в галузі науки досить дивна. Наше бджільництво ніяк не представлене і не заявлене у світовій бджільницькій науці. Це тим більше прикро, що наука про бджіл у нас все-таки є. Але на міжнародні заходи у нас їздять хто-завгодно, тільки не вчені Інституту. Молоді науковці повинні мати можливість відвідувати всі заходи Апімондії за бюджетні або спонсорські кошти, інакше нас просто не існує в науковому світі. Користі  для бджільництва ніякої від того, що на Конгреси їздить начальство різних мастей.

Непогано було б представити на Конгрес наші періодичні видання по бджільництву. Їх у нас 10. Це свого роду теж досягнення, хоча їх якість по світових мірках не найвища. Більше нас мають видань хіба що Велика Британія і Німеччина. 

Нарешті непогано було б видати деякі оригінальні книги по бджільництву на англійській мові, які б гідно представили наше бджільництво у світі. Оригінальною (в тому смислі, що в інших країнах подібних книг немає) є, наприклад книга Ю. Сенчука «50 не у бджільництві». Можливо, потрібно підготувати книги про медоноси України, оглядову книгу про українське бджільництво. Програма видання українських книг про бджільництво англійською мовою не вимагає багато коштів, але вона вимагає багато часу. Реалізацію її варто почати вже тепер, інакше можна просто не встигнути.

Нарешті, третій блок питань, які ми можемо вирішити на Конгресі – це широке знайомство наших пасічників з досягненнями світового бджільництва. Звичайно, тут не все так просто, участь у роботі Конгресу коштує недешево, але доступніших спроб очевидно не буде. Втім, участь у Конгресі дешевою не буде, і доводиться лише пошкодувати, що більшість наших пасічників на Конгрес, очевидно, не попадуть.

Коментарі (0):