Чому розмір комірки в українській вощині має бути зменшений

Рік написання: 2013

Результати досліджень щодо впливу розміру комірки вощини на закліщеність бджіл не завжди однозначні. Не все так просто у питанні з впливом зменшеної комірки на розвиток кліща варроа в гнізді бджіл. Здається, мені першому в українській пресі довелося писати про те, що зменшена комірка вощини сприяє меншій закліщеності бджіл, коли я описував досвід американського подружжя Ді і Еда Ласбі, які тільки завдяки зменшенню розміру комірки вощини добилися того, що в них бджоли виживали без застосування хімічних засобів боротьби з кліщем. 

Але є роботи, де подібного впливу і не виявлено.

Візьмемо для прикладу бджільництво Бразилії. Тут кліщ варроа є, але з ним ніхто не бореться ні хімічними методами, ні якимось іншими. Природний рівень закліщеності низький і не зростає. Загибелі бджіл від кліща не спостерігається, і якогось негативного впливу кліща на продуктивність бджіл теж немає. Чому в Бразилії кліщ не є небезпечним паразитом бджіл ніхто не знає. В числі гіпотез, які пояснюють цей феномен, на першому місці є гіпотеза, що низька закліщеність тут якраз через те, що бджоли будують вощину зі зменшеною коміркою. Про це мені відомо з перших уст від науковця Жоао, з яким я мав честь вчитися на курсах в Ізраїлі. Як відомо, в Бразилії живуть «африканізовані» бджоли A. melifera scutellata, які будують вощину з розміром комірки від 4,8 до 5,0 мм (тут і далі під розміром комірки розуміємо відстань між двома паралельними стінками комірки).

Інший класичний приклад – бджола Apis cerana. Вона має менший розмір комірки – від 4,2 мм у Шрі Ланці, до 4,8 мм в Японії і гірських районах Індії і Пакистану. І в цієї бджоли немає проблем з кліщем, тому що її комірка менша.

В одній з робіт щодо розмірів комірки від американських авторів несподівано для себе знайшов відповідь на питання, яку шукав багато років. 

Суть питання в наступному. В позаминулому столітті основним вуликом в Україні була дуплянка. Утримуючи бджіл в дуплянках, пасічники ніяк не обмежували ройову свободу бджіл, а роїння ніяк не зменшувало медозбір з вулика, а, швидше, навіть збільшувало його. Відношення до роїння в ті часи можна зрозуміти зі статті Прокоповича «Дослід розмноження одного сімейства бджіл, яке дало в 1828 році значний збір меду…» (Том 1, стор. 139). У пасічників-дупляночників рій-первак завжди був продуктивною одиницею і давав мед в рік роїння. Практика утримання бджіл в рамкових вуликах радянських часів завжди давала дещо протилежні результати, а саме: роїння значно знижувало медозбір і в окремій сім’ї, і по пасіці в цілому, а рої в рік роїння ніякого медозбору не давали, їх навіть доводилося підгодовувати на зиму. Радянська наука про бджіл дотримувалася висновків, що продуктивними можуть бути лише відводки на плідну матку, і тільки в такому форматі можна досягти збільшення медозбору за допомогою методу відводків, а всяке інше дроблення сімей, в тому числі відводки на неплідну матку і роїння, ведуть до зменшення медозбору пасіки. Отже, питання було в тому, чому в одних випадках дроблення сімей збільшує медозбір, а в інших - веде до його зменшення.

Виявляється, зменшення комірки (до 4,9 мм) веде до збільшення кількості розплоду майже в 3 (три!) рази, в порівнянні з «нормальним» розміром  комірки (5,4 мм). Можна припустити, що рій на вощині зі зменшеною коміркою вирощує значно більшу кількість розплоду, ніж він це робить на вощині зі збільшеною коміркою. А більша кількість бджіл завжди приносить більшу кількість меду при достатній медодайній базі. Це аксіома у бджільництві.

Неважко здогадатися, що в процесі переходу від нерозбірного вулика до рамкового і до використання штучної вощини сталося неприродне збільшення розміру комірки штучної вощини, яке і привело до сповільнення нарощування сили бджолосімей. Саме тому рої стали розвиватися повільніше в рамкових розбірних вуликах, ніж це вони робили в нерозбірних дуплянках. Постає питання: як, коли і чому сталася ця підміна розмірів, який «природний» розмір комірки для українських бджіл? Мені вже доводилося писати на цю тему, коли я описував досвід Ласбі, тепер нагадаю деякі призабуті обставини цієї ситуації.

Відомо, що розмір тіла бджоли збільшується з півдня на північ. Тобто на розмір тіла бджоли впливає широтна і висотна зональність клімату. Найменші бджоли водяться в нубійській пустелі (нубійська бджола, A. m. nubica), а найбільші – на Уралі. Знову ж таки, в екваторіальній Африці, де є кліщ, з ним ніхто не бореться, чи не тому, що розмір комірки тут в межах 4,8 – 5,0 мм? Для бувшого Союзу розмір комірки природно відбудованої вощини варіював від 5,25 мм на півдні до 5,5 мм на півночі ареалу поширення медоносної бджоли. Очевидно, коли приймали стандарт на вощину, було вирішено виробляти вощину з одним розміром комірки для всього Союзу, і такий розмір прийнятий, як 5,4 мм. Це розмір природно відбудованої вощини, який відповідає приблизно широті  Москви. Але такий розмір завеликий для широти України. Вважаю, що природним для нас має бути діапазон в межах 5,2 – 5,25 мм. 

До речі, для карпатської бджоли, яка близька до країнських бджіл (природний розмір комірки для країнки – 5,4 мм), природний розмір комірки дещо більший ніж для українських бджіл, тому що карпатка трохи гірська бджола. Це те саме, що вона є ніби більш північна. Чи не тому карпатка розвивається дещо інтенсивніше, тому що штучна вощина, яка випускається в Україні з розміром комірки 5,4 мм, дещо ближче до природного для карпатки, ніж для української бджоли.

Моя думка – розмір комірки штучної вощини для українських бджіл має бути зменшений до 5,2 - 5,25 мм. Це дозволить зменшити закліщеність і приведе до більш швидкого нарощування сили бджолосімей у весняний період.

Коментарі (0):