Бджоли Бакфаст: колись і тепер

Рік написання: 2021

Останнім часом в нас набули поширення так звані бакфастські бджоли. Тривають дискусії щодо доцільності їх поширення в Україні, походження, продуктивних якостей і можливості їх розведення в нашому кліматі. Разом з тим, інформації щодо цих бджіл недостатньо для належної їх оцінки, ряд характеристик цієї бджоли залишається невідомим для наших пасічників, як ось — їх походження, розведення, селекція, стійкість проти хвороб. Тому вважаю доречним поділитися інформацією про цих бджіл, зібрану, в тому числі з незалежних джерел.

Поява бакфастських бджіл.

Створення бджіл бакфаст приписують знаменитому селекціонеру і пасічнику Брату Адаму (Карл Керле), який “створив” бджолу бакфаст у своєму монастирі в Англії, де він служив монахом і паралельно займався бджільництвом на монастирській пасіці.

Початок цьому процесу поклала криза англійського бджільництва. По Британії поширилася так звана хвороба острова Уайт, в результаті якої більша частина бджолосімей темних лісових бджіл вимерла протягом 1915 — 1919 років. Згодом хвороба була ідентифікована як акарапідоз, яку спричинив трахейний кліщ. Тепер трахейний кліщ не є проблемою, але тоді він знищив майже всю популяцію бджіл Англії.

Виявилося, що не всі раси бджіл однаково сприйнятливі до акарапідозу, а гібрид місцевих чорних бджіл з італійськими був досить стійкий до акарапідозу.

Роботу над створенням бджоли бакфаст Брат Адам почав ще в 1915-му році. В основному всі бджоли загинули від акарапідозу по всій Британії до 1919 року, але гібрид місцевих чорних бджіл, небагатьох, які вижили і які були схрещені з північноіталійськими бджолами, вижив. Так появилася ідея розводити гібридних бджіл і замінити ними місцевих чорних бджіл.

Згодом Брат Адам дізнався про різні штами і раси бджіл по всьому світу, що мали різноманітні і потенційно бажані риси, та ідея покращення бджолиного поголів'я за допомогою схрещування бджіл різних рас заінтригувала його. Пізніше він подорожував світом у пошуках різних рас і ліній бджіл, завозив племінний матеріал від них, гібридизував їх у свою лінію, виводив гібридних маток, уважно спостерігав за їх продуктивними рисами і закріплював (як він вважав) корисні риси в потомстві.

Хоча основні механізми формування статі і передачі спадковості в ті часи не були відомі, Брат Адам був одним із перших, хто зрозумів важливу роль трутнів у передачі спадковості, і це було основою його селекційної програми. Знання про спаровування бджіл були в нього з дитинства. Проте, на момент створення бджіл бакфаст, багато моментів в біології розмноження бджіл, які ми знаємо тепер, тоді ще не були відомі. Скільки трутнів парується з однією маткою, які риси передаються від трутнів, а які від маток. Багато речей він осягав інтуїтивно, методом проб і помилок.

Згодом, коли ці відкриття були зробені, стало зрозуміло, що схрещуванням бджіл двох чи більше рас неможливо вивести нову расу бджіл, оскільки характеристики бджіл при лінійному розведенні через маток наступним поколінням передаються з розщепленням ознак, слабо і з затуханням.

Як були створені бджоли бакфаст.

Процедура створення була наступною. До аббатства Бакфаст завозили маток італійської раси, причому з півночі Італії, де бджоли не мають жовтизни, і спаровували з місцевими трутнями темних лісових бджіл, небагатьох сімей, які вижили після спалаху акарапідозу. Отже, була створена популяція  гібридних бджіл італійки і темної лісової бджоли. Передбачалося, що гібридні бджоли будуть зберігати свої корисні риси в наступних поколіннях. В ті часи вважалося, що якщо схрестити між собою особин різних порід, то отримане потомство за своїми характеристиками буде щось усереднене між цими породами і буде стійко передавати ці свої ознаки наступним поколінням. Тепер ми знаємо, що подібні погляди щодо бджіл є хибними. Тому подібна схема селекції не буде працювати у випадку з бджолами.

В 1919-му році багато моментів біології розмноження бджіл не були відомі. Назвемо тільки деякі з них. Вважалося в ті часи, що матка парується тільки з одним трутнем, не було відомо нічого про генетичний механізм партеногенезу, про схему визначення статі у бджіл на генетичному рівні, про статеві алелі бджоли, про генетично вищеплений розплід. Чи можна досягти успіху в селекції бджіл, не враховуючи ці особливості розведення бджіл? Відповідь очевидна — ні! Але бджоли бакфаст були створені, селекціонер досяг успіху.

Як так могло статися? На мою думку спрацював ефект острова в розведенні бджіл. Суть цього явища в наступному. Якщо на ізольовану від інших рас бджіл завести деяку кількість бджіл, навіть різних рас, на їх основі виникне деяка популяція, яка буде підтримувати в рівновазі деякий штучний баланс генів у популяції, і новостворені гібриди протягом певного часу, іноді досить довго, будуть відтворювати свої риси в потомках. Це, якщо не існує генетичного тиску зі сторони місцевої популяції або її немає зовсім.

Підтвердження подібної гіпотези ми знаходимо в схемі розселення бджіл у світі. Так, кожен великий острів має свою расу бджіл в ареалі виду медоносних бджіл, приклади: Кіпр, Кріт, Мальта, Сицилія, Мадагаскар, навіть Крим (мав в минулому). Новіші приклади, коли виникли популяції з унікальними рисами: острови Кенгеру чи Пуерто-Ріко. На момент створення бджоли бакфаст, в Англії, майже всі місцеві бджоли загинули, і завезені бджоли створили новий баланс генів, а, отже, нову популяцію бджіл, при відсутності тиску зі сторони місцевої популяції, оскільки вона вимерла. Саме ці обставини створили бджолу бакфаст, а не маніпуляції Адама Керле. Бджола бакфаст проіснувала в Англії “в чистоті” досить довго, але врешті зникла. Інакше і бути не могло. Завезення і поширення інших рас бджіл порушило баланс генів у популяції, і гібридні бджоли втратили свої риси.

“Схрещування бджіл — ключ до подальшого прогресу”, - так вважав Брат Адам. В першій половині минулого століття була поширена ідея створення “ідеальної” бджоли, яка буде найкраще пристосована для практичного бджільництва. Вважалося, що цього можна досягти схрещуванням різних рас бджіл і розведенням кращих гібридів. Тепер, після відкриттів у генетиці бджоли, при розведенні дотримуються дещо інших принципів.

Проте, навіть сьогодні ряд селекціонерів все ще дотримуються принципів розведення бджіл, закладених Братом Адамом. Зокрема, це обмеження небажаних рис, які можуть передаватися через трутнів, тому маток бакфаст розводять і осіменяють або на ізольованих точках, на островах чи в горах, або через інструментальне запліднення.

В селекції бджіл бакфаст є дві прикметні риси, які в залежності від обставин можна вважати як перевагою, так і недоліком подібної селекції.

По-перше, обмеження діапазону генетичної мінливості зі сторони трутнів, з якими парується матка. Досягається це шляхом ізоляції парування матки на островах або селекційних станцій в горах. Це дозволяє створити маток з цілком консолідованими ознаками. Часто така селекція є досить вдалою. Але діапазон генетичної мінливості таких бджіл недостатньо широкий, щоб належно реагувати на мінливість зовнішнього середовища.

По-друге, при селекції маток бакфаст, повністю відсутній вплив навколишнього середовища і природний добір. Тут все визначається вибором і уподобаннями селекціонера. На мою думку, цей вибір завжди буде гірший від того, як це робить природа. Популяція бджіл завжди динамічно реагує на зміну навколишнього середовища. Рояться і розмножуються тільки ті бджоли, які успішні в даний момент, сезон  може бути холодним або спекотним, дощовим або сухим, медоносна база постійно міняється. В різні періоди успішними будуть бджоли з різними ознаками. Краще від природи врахувати цю обставину неможливо, оскільки цей механізм діє за принципом — тут і тепер.

Тому про характер селекції бджіл бакфаст можна сказати, що селекція - по фенотипу (але не генотипу). Наприклад, можна припустити, що матка з високою яйценосністю створить сильнішу сім'ю. І такі сім'ї будуть успішнішими на медозборі, незалежно від умов навколишнього середовища. А досягають успіху такі бджоли за рахунок сили гетерозису, а не своїх спадкових якостей.

Брат Адам (1898 - 1996 рр.).

Про свій досвід в бджільництві Брат Адам написав три книги: “ Бакфаст: селекція і генетика”, “ Бджільництво в Бакфастському аббатстві” і “В пошуках кращих порід бджіл”. Але в його книгах майже нічого немає про створення бджіл бакфаст. Зрозуміло чому: книги написані в другій половині 20-го століття, більше, ніж через 50 років після появи бджіл бакфаст, після відкриттів у біології бджоли, після яких стало зрозуміло, що створити нову расу чи породу бджіл шляхом схрещування існуючих — неможливо.

Звичайно, Брат Адам, видатний вчений, а його заслуги стосуються, в першу чергу, вивчення різних рас бджіл, а не виведення гібридів бакфаст. Його іменем Руттнер назвав одну з відкритих ним рас бджіл A. m. Adamy (крітська бджола).

В історії бджільництва були спроби повторити успіх Брата Адама. Так, в СРСР була спроба створити приокських бджіл на основі схрещування європейських і кавказьких бджіл. Оскільки в цій країні довгий час генетику вважали лженаукою, то погляди Брата Адама щодо гібридизації тут лягли на благодатний ґрунт. Роботи почалися ще в 1962-му році, тривали більше тридцяти років, але так ні до чого і не привели. Приокські бджоли існували тільки в першому поколінні, далі — свої ознаки втрачали, і жодні маніпуляції з ними так і не привели до створення приокської породної групи бджіл, яка могла би передавати свої риси потомству.

Місце бджіл бакфаст в систематиці бджіл.

Немає такої раси бджіл — бакфаст. Необхідні атрибути раси бджіл або підвиду в біології, або просто породної групи: ареал, біометричний і генетичні стандарти. Нічого цього бакфаст не має. Ніде в світі немає географічної області (ареалу), де б бакфаст жила в чистоті і окремо від інших рас бджіл, тривалий час і постійно, зберігаючи свої риси від покоління до покоління. А без ареалу раса бджіл існувати не може. Так само немає біометричного, морфологічного чи генетичного стандарту на бджіл бакфаст. Тоді виникає питання: а що таке бджола бакфаст? Бджоли бакфаст — це міжрасовий гібрид, який в чистоті може існувати тільки одне покоління, не більше того. В останні десятиріччя є тенденція давати назву бакфаст різним гібридам, а не тільки гібриду бджіл: італійська х європейська. Наприклад, ряд авторів почали відносити до бджіл бакфаст ельгонську бджолу — гібрид, створений в Швеції.

Зрозуміло, що в такому випадку подібні гібриди не будуть мати консолідованих ознак, як ось — кубітальний індекс, дискоїдальне зміщення, довжина хоботка, навіть забарвлення чи поведінкові паттерни. В цьому плані будь-якому міжрасовому гібриду можна дати назву — бакфаст, і це буде цілком легітимно, з точки зору систематики.

Досить мало наукової літератури про бджолу бакфаст. Правильніше сказати — її немає зовсім. Наприклад, немає статей про бджолу бакфаст в ж.”Пчеловодство” до 1991-го року, в енциклопедіях Рута і “Бджола і вулик”. Це в деякій мірі зрозуміло. Бджола бакфаст – це, швидше, комерційний проект, ніж наукове досягнення.

Бджола бакфаст набула деякого поширення в північній Європі — Німеччина, Польща, Данія, Швеція. Тут досить місць для створення ізольованих пунктів парування маток і щільність розселення сімей по ареалу досить низька. Це переважно ареал європейської або темної лісової бджоли, яка по суті вимерла через зміну навколишнього середовища.

В Європі є асоціація маткарів бакфаст, яка опікується розведенням і поширенням бджіл бакфаст переважно в цих країнах.

Риси бджіл бакфаст і їх порівняння з іншими расами бджіл.

Бджоли бакфаст, за даними Брата Адама, мали наступні хороші і видатні риси:

висока плодовитість маток, працелюбність, стійкість бджіл до хвороб, нерійливість, висока зимостійкість, гострота нюху (в ті часи вважалося, що нектар бджоли знаходять за запахом), здатність складати мед в магазини, здатність відбудовувати щільники, миролюбність.

Бджоли бакфаст мали середні показники: по стійкості до хвороб розплоду, тривалості життя бджіл, силі крил.

І низькі показники: по прополісуванню гнізд, здатності до орієнтування і побудові перемичок між щільниками. Деякі з цих рис були задані природою гібридів, деякі, наприклад, слабе прополісування гнізда шляхом штучного відбору, оскільки Брату Адаму не подобалась велика кількість прополісу в гнізді. Ми можемо бачити, що в переліку рис є деякі суперечності. Якщо бджоли мають високу плодовитість, то їх буде важко втримати від роїння.

З рекламною метою, тепер бджолам бакфаст часто приписують різні “позитивні риси”, які часто суперечать одна одній.

Початково бджоли бакфаст були дуже мирними і стійкими до трахейного кліща, важливі риси, які допомогли багатьом пасічникам в Англії відновлювати свої пасіки і дали хороший заробіток для пасік аббатства Бакфаст. Отже, і колись, і тепер бджола бакфаст - це переважно бізнесовий проект. Завдяки рекламі, гібридні матки бакфаст поширюються світом.

  Найкраще, що довів Брат Адам, що він може гібридизувати бджіл, і риси, які він відбирав з часом, поширювалися в популяції за його методами розведення. Він стверджував, що його бджоли були стійкі до хвороб, але згодом виявилося, що бджола бакфаст може мати проблеми з гнильцем.

Часи змінюються, і умови утримання бджіл також. Методи розведення бджіл бакфаст також зазнали подальшого розвитку, щоб допомогти їм не відставати вимоги навколишнього середовища та потреб пасічників.

В різних країнах світу проводилися численні тести, де порівнювалися бджоли бакфаст з бджолами інших рас. Так, в США вивчали стійкість бджіл бакфаст проти акарапідозу, і було доведено претензії Брата Адама, бджола ця виявилася стійкою проти трахейного кліща.

Дослідження в Польщі порівнювало поверхневі сполуки екзоскелетів бджіл бакфаст і кавказьких. Виявилося, що бджоли бакфаст мають менше ліпідів на поверхні свого тіла, що пояснює їх хорошу здатність до перезимівлі у вологому кліматі. Роль ліпідів на поверхні тіла бджоли — це водонепроникність. Коли їх більше влітку, то це добре, але взимку це не дуже добре, оскільки бджолам важче видаляти вологу зі свого тіла. Зиму у вологому кліматі менш водонепроникні бджоли переносять краще. Рівень ліпідів (жирів) на поверхні тіла також має значення для захисту бджоли від вірусів і грибків.

Часто доводиться чути питання: а яка бджола краща — бакфаст чи українська (варіант: карпатська, кавказька, країнка, італійка). Подібне питання некоректне. Це все одно, що порівнювати червоне і солоне. Немає такої бджоли для порівняння. Бакфаст – це, скоріше, селекційна процедура по виведенню гібридних маток, ніж реально існуюча раса бджіл.

Серед частини пасічників існує бажання “розвести” на пасіці бакфастських бджіл. Це неможливо зробити в принципі. Завезена матка буде зберігати бажані риси в одному поколінні. Її дочки створять сім'ї, які матимуть вже інші риси. Зберегти риси бакфаст дальше одного-двох наступних поколінь не вийде. Але, якщо сім'я від завезеної матки буде більш-менш успішною, то її окремі риси поширяться серед інших сімей популяції через вирощених нею трутнів і маток. Оскільки бакфаст не пристосована до нашого навколишнього середовища, то на рівні популяції це приведе до підвищення зимового відходу бджіл. Це і є віддалений наслідок гібридизації місцевих бджіл завозними матками.

 Окремо варто сказати про таку рису бджіл бакфаст, як її висока агресивність в наступних поколіннях. Про це нічого не згадується ні в Брата Адама, ні в країнах, де вона набула поширення. Спробуємо проаналізувати, чому нащадки маток бакфаст створюють сім'ї агресивних бджіл. Здається, цей феномен ми можемо спостерігати тільки в Україні, в інших країнах поширення бакфаст цього немає. Одна з причин, чому бджоли в масі своїй стають агресивними — стрес. Як відомо, в геномі бджоли бакфаст присутні гени темних лісових бджіл. Очевидно, в нащадках бакфаст відбувається розщеплення ознак і появляються бджоли, які мають риси темних лісових бджіл, які не пристосовані до медозбору в степу абсолютно. Ймовірно, саме ця невідповідність бджіл бакфаст навколишньому середовищу, в яке вона попадає штучно, і є причиною стресу і масової агресивності цих бджіл. Чого не спостерігається в країнах поширення бакфаст на півночі Європи, де навколишнє середовище більш сприятливе для бджіл з темнішим забарвленням.

Сучасний статус бджоли бакфаст.

Як ми вже сказали, в світі не існує популяції бакфастських бджіл. Бакфаст - це програма селекції бджіл на ізольованих точках парування маток або програма інструментального осіменіння. В самому аббатстві Бакфаст уже давно ніяких бджіл баксфаст немає. В наші дні в аббатстві є невелика демонстраційна і навчальна пасіка із 30 бджолосімей, куди водять туристів. Це все, що залишилося від Брата Адама в монастирі. Звичайно ж, там немає бджіл бакфаст. 

По схемах, запропонованих Братом Адамом, виводять маток бакфаст в Німеччині, Скандинавії чи Польщі. Тут же вони і поширюються комерційно. Наскільки мені відомо, тільки в межах ареалу темних лісових бджіл Європи. В південних країнах — Туреччина, Китай, США таких бджіл немає. Я не знайшов в американських журналах оголошень про реалізацію маток бакфаст  в США, хоча раніше спроби розводити бакфаст в Америці таки були. Можливо Україна — єдина південна країна, де тепер бджіл бакфаст пробують поширювати.

Розповідають цікаву історію (журнал ВС) про те, як Брат Адам відповів на питання одного пасічника по імені Сем із Швеції ще в 1981 р., що він повинен робити, щоб покращити своїх бджіл. Брат Адам не пропонував купувати бджіл бакфаст, навіть не возити своїх неплідних маток на станцію запліднення маток бакфаст. Він порадив Сему вибрати кращу половину сімей пасіки і виводити від них маток і замінити ними маток з другої половини сімей пасіки. І робити це кожного року. Така ось своєрідна еволюція поглядів Брата Адама щодо розведення бджіл.

Спадщина від Брата Адама - ​​не бджола бакфаст, а його пошуки і відкриття у селекції бджіл. Суть в цьому. Його великої пасіки більше немає. Схоже, така трагічна доля всіх великих пасік, починаючи від пасіки Прокоповича.

Бджола бакфаст в Україні.

Протягом останніх, приблизно 100 років, в українських пасічників існує мода на завезення бджіл інших рас. У різні часи це були: карніка, кавказька, карпатська (в деякій мірі), тепер бакфаст. Всі вони після завезення показували нібито вищу продуктивність, ніж місцеві бджоли. Але згодом мода проходила, і від них врешті-решт відмовлялися в основному через те, що їх переваги переставали бути очевидними.

Чому так відбувалося? Відоме правило світового бджільництва: найкраща бджола завжди місцева. Тому що місцева бджола найбільше пристосована до місцевого навколишнього середовища. Але це правило не аксіома. Воно знає чимало винятків. Так, в місцевості, де не було бджіл (Америка, Азія, Австралія, Австралазія), завозили різні раси бджіл, і така практика є цілком коректною. Потрібно було вияснити, яка раса підходить найбільше для нових територій, для нових умов утримання, де бджіл ніколи не було раніше. Тому пошук “кращих бджіл” тут був цілком доречним. Але вибір був невеликий, спочатку тут віддавали перевагу італійським бджолам, коли основним продуктом був мед, згодом почали поширюватися бджоли карніка, коли основним прибутком для пасік стала плата за запилення. Мав місце один “збій” -  це африканізовані бджоли в Америці. Пошук “кращих бджіл” в країнах, які не мали аборигенних рас бджіл, таким чином, є цілком коректною практикою, але не в нас! В нас природа вже вибрала кращих бджіл протягом еволюції.

Інший виняток з цього правила — це зміна навколишнього середовища, коли місцева бджола вже не може жити в нових умовах і перестає задовольняти пасічників. Найбільш відомий приклад — європейська бджола A. m. Mellifera. У різних країнах її називали по різному — темна лісова, чорна, англійська, німецька, французька, голландська, нігра, поліська, середньоросійська бджола. Ці бджоли населяли зону листяних лісів півночі Європи. Після знищення цих реліктових лісів, ця бджола не змогла пристосуватися до нового навколишнього середовища і, по-суті, вимерла, а в процесі свого зникнення була замінена бджолами інших рас. Не скрізь це було так драматично, як в Англії. Англія, нагадаю, острів, тому місцеву популяцію бджіл не можна було замінити через природне поширення роїв південних рас. Бджіл довелося завозити з материка. В Німеччині, Польщі процес заміни місцевих бджіл на південніших (карніку) відбувся спокійніше і більш органічно і організовано. Спочатку тут випробовували бджіл різних рас, навіть італійку. Тут згодом вибрали карніку, як таку, що найбільше підходить до нових умов, що склалися, після деякого періоду експериментів. В Німеччині вибір і перехід на карніку стався близько 1870-го року. В Росії процес пройшов непомітно. По безлісих просторах середньо-російської рівнини поширилася українська бджола шляхом розселення роїв.

Щодо поширення бджіл бакфаст. Ця бджола набула популярності в місцевостях, де жили європейські бджоли: Німеччина, Польща, Скандинавія. В Америці, Азії такої бджоли немає, хоча спроби поширити її там також є. Щодо агресивності бджіл бакфаст. В наступних поколіннях відбувається розщеплення її ознак, і появляються матки і бджоли тих вихідних форм, з яких і створювався гібрид. Є таке поняття, як відповідність бджіл навколишньому середовищу. Якщо степові бджоли в умовах лісу можуть жити і збирати мед, то темні лісові в умовах степу виживати і збирати мед не можуть, оскільки вони через темне забарвлення просто перегріваються, про що мені вже доводилося писати в минулому. Деякі нащадки завезених маток бакфаст через цю обставину можуть переживати сильний стрес. Саме в умовах сильного стресу всі бджоли однієї сім'ї стають агресивними. Повторюю: це тому, що темні бджоли виживати в степу не можуть. Про високу агресивність бджіл бакфаст в Європі не повідомляють, очевидно в тих умовах вона не буває агресивною.

Найкраща бджола завжди місцева. Варто очікувати, що місцева бджола буде завжди мати вищу продуктивність, ніж завезені, оскільки вона вже пройшла природний добір в процесі еволюції. Але це не завжди так. Чому ж часто завізні бджоли мають вищу продуктивність по меду, ніж місцеві? Відбувається це тому, що місцеві бджоли на наших невеликих пасіках майже повсюдно перебувають в сильній інбредній депресії через відмову від роїння і перемішування роїв на місцевості. Наша наука і практика так і не виробила аналогічних роїнню по ефективності методів розведення, які б допомагали протистояти інбредній депресії і, зрозуміло, зниженню продуктивності. До речі, це один з хороших індикаторів інбредної депресії: якщо завізні бджоли продуктивніші від ваших місцевих, у вас щось не так з розведенням.

Україна — один з найбільш невдалих ареалів для поширення бакфаст. ЇЇ поширення в Європі більш органічне, оскільки в Європі ще залишились ліси, можливо тому вона там не буває так агресивна, як в нас, в наступних поколіннях.

Коментарі (0):