Бджільництво Казахстану

Рік написання: 2015

Загальна характеристика країни

Наші враження про бджільництво Казахстану на основі поїздки 28 – 31 серпня 2014 року. 

Країна казково багата. Основа багатства – нафта, яка дає половину надходження в бюджет і 2/3 прибутків від експорту. За видобутком нафти Казахстан знаходиться на 18 місці в світі. Нафти країна добуває близько 100 млн. т на рік. Але крім нафти є чимало й інших сировинних ресурсів і галузей, на яких, власне, і будується економіка країни. Втім, сільське господарство - на дотаціях і лише наполовину забезпечує харчами населення країни, яке складає 16 млн. чоловік. Решта продуктів завозиться. Народ Казахстану – багатонаціональний, по чисельності у такому порядку: казахи – корінний народ країни, росіяни, татари, українці, німці. Взаємозбагачення культур різних народів – це значний позитив для країни і її розвитку, що видно і на прикладі бджільництва. Втім, в останні роки представники національних меншин – німці, росіяни залишають країну. 

Історія бджільництва в Казахстані

В природному стані бджіл на території Казахстану не було. Бджільництво тут стало поширюватися порівняно недавно – з 1786 року. Появі бджіл в Казахстані ми маємо завдячувати одній людині. Це полковник Аршеневський (за іншими даними – генерал і київський поміщик) – комендант фортеці Усть-Каменогорська. Тепер це крайній схід Казахстану. Він звернув увагу на те, що в західному Алтаї чимало прекрасних медоносів і зовсім немає бджіл. У нього виникла ідея завести тут бджіл. Він написав лист до своєї сестри - поміщиці на Київщині. Спочатку сестра потурбувалася, щоб була написана і надрукована настанова по утриманню бджіл (було б цікаво її віднайти!). Був споряджений обоз із 12 саней. На кожні сани поклали по дві колоди з бджолами – всього 24 бджолосім’ї. Обоз відправився в дорогу на початку листопада 1785 року, коли установився санний шлях. Обоз супроводжували кріпосні селяни. В Усть-Каменогорськ обоз прибув в березні 1786 року, подолавши відстань в 6000 верст (4 500 км!) рівно за 4 зимові місяці. При огляді виявилося, що живими доїхало рівно половина бджіл – 12 сімей. Доглядати за бджолами приїхав із Києва дворовий чоловік – пасічник. Весна 1786 р. виявилася теплою і сприятливою для бджіл. Кожна привезена сім’я дала в той рік по 7 роїв. Ця дивна історія зі щасливим кінцем показує нам, як ініціатива окремих людей допомагає вершити великі справи. Залишається лише гадати: чи були дії Аршеневського цілеспрямовані, чи завезення бджіл на Алтай з України - це справа випадку, який так багато важить в історії? Чи усвідомлював сам Аршеневський яку велику справу у бджільництві він зробив? 

З Усть-Каменогорська бере початок бджільництво Алтаю, Казахстану, Семиріччя, Середньої Азії, Сибіру – половини всієї Азії. До речі, до Аршеневського на Алтай пробували завозити неодноразово середньоросійських бджіл із Башкирії, яка знаходилася порівняно близько, і де були бджоли, а башкири славилися, як вправні пасічники. Але всі завезені з Башкирії бджоли незмінно гинули на протязі кількох місяців, переважно влітку. Чому ж бджоли, завезені здалека, з Києва, за 6000 тисяч верст, вижили, а бджоли, яких завозили з Башкирії, яка порівняно недалеко від Алтаю, незмінно гинули? Справа в тому, що Алтай – переважно степовий край, частково лісостеповий. А середньоросійська бджола із Башкирії може жити лише в лісі, уточнимо – лише в реліктовому лісі, яким є бір чи діброва. Попавши в умови степу (чи лісостепу), башкирська бджола, будучи чисто лісовою, гинула в перший же рік, найчастіше - ще влітку, оскільки природні умови Алтаю кардинально відрізняються від тих, які вона мала в Башкирії. Отже, завезені бджоли з України були українськими, степовими. Тому вони і вижили в алтайському степу, тому що попали тут в природні умови, які близькі до тих, які вони мали в Україні, і де вони могли виживати і збирати нектар. Важливий висновок із історії стосовно того, яких бджіл можна завозити, яких – ні.

До кінця 19-го ст. бджіл в Казахстані утримували винятково в нерозбірних вуликах – колодах і, що цікаво, в дуплянках. В 1914 р. до 40% вуликів уже були рамочні. 

Природно-кліматичні умови Казахстану

Казахстан вражає просторами. Це величезна країна площею 2,72 млн. км2. Це як Аргентина чи Австралія і в 4,5 рази більша за площею від України, в 4 рази більша від Туреччини, але менша від США в 4 рази чи Китаю, теж в 4 рази.  Казахстан позиціонує себе як європейську країну, планує стати частиною Європи, хоча більша частина його території знаходиться в Азії. Клімат Казахстану різко континентальний, зі значними перепадами температур:  з довгою, холодною зимою, з коротким сухим і спекотним літом. Умови для утримання бджіл досить суворі. Зимові морози досягають - -50°С на більшій частині території країни. Сніговий покрив тримається близько 200 днів на рік. Літній період без заморозків – 1,5 – 2 місяці. Але медозбірний потенціал Казахстану величезний і використовується в кращому випадку відсотків на 10. Найбільш розвинене бджільництво в гірських і передгірних районах сходу і південного сходу. Тут розміщено дві третини всіх бджолосімей Казахстану, хоча бджіл можна утримувати скрізь, навіть в пустелях. Правда, третина території країни – пустелі (місцями навіть засолені пустелі), ще третина – напівпустелі, і лише третина земель підходять для посівів. Правда, під обробітком тут знаходиться незначний відсоток землі (не більше, ніж в Україні). Тому основа медоносної бази – природна рослинність на більшій частині території країни. Посіви сільгоспкультур, як медоноси, відіграють другорядну роль. Як в загальних рисах, так і по окремих медоносах, місцева медоносна база дуже відрізняється від такої в Україні. Так, тут немає білої акації (крім крайнього півдня), липи (тут вони не ростуть через холодні зими). Серед медоносів немає одного (як у нас соняшник), про який можна сказати, що це головний медонос країни. Природа Казахстану дуже різноманітна і неможливо в двох словах охарактеризувати медоносну базу бджільництва. Природно-кліматичні зони: ліс, лісостеп, степ, напівпустеля, пустеля змінюють одна одну з півночі на південь. Потужні гірські системи: Алтай - на сході, Тянь-Шань – на південному сході створюють висотну зональність природних поясів. Значні території займають великі озера: Каспій, Арал, Балхаш. По території країни, в основному в напряму північ -  південь протікають великі ріки: Волга, Емба, Урал, Іртиш, Тобол, Сир-Дар’я, Чу. Їх річкові долини створюють умови для заняття бджільництвом навіть в пустелях. За умовами ведення бджільництва країну можна поділити на регіони (Міньков С.): Схід, Південний Схід, Південь, Північ, Центр, Захід. Більшість сімей бджіл розміщені на Сході і Південному Сході. В Центрі і на Заході бджіл майже немає. Зовсім немає бджіл на заході - в Мангистауській області (східний Прикаспій, де в засланні перебував Шевченко).

Медоносна база

Специфіка медоносної бази Казахстану – її різноманітність і поліфлорність. Тут важко виділити один головний медонос, продуктивний взяток дають багато медоносів, які різні в різних зонах країни.

Назвемо основні медоноси по зонах, в порядку їх квітування з весни до осені по регіонах. Зауважимо, що більшість природних медоносів є унікальними, такими, що не зустрічаються в Україні і відповідно не мають українських назв.

Схід (Східно-казахстанська область). Весняні медоноси – іва-бредіна, кандик сибірський, акація жовта, жимолость татарська, кульбаба. Літні – малина, дягель сибірський, душиця, кіпрей, борщовик, серпуха, соссюрея. Характерна особливість медоносної бази регіону – її видове багатство і різноманітність. Наявність гір створює три типи медоносних угідь: гірсько-лісові, гірсько-степові і степові.

Південний Схід (Алматинська область). Основа медоносної бази – природна рослинність гірської і передгірної зони. Важливі медоноси зони: альпійські луки і рослинність передгірної зони. Значення культурних медоносів невелике. Видовий склад медоносів дуже різноманітний:  верби, гусяча цибуля, еремурус загорілий, еспарцет красивий, горошок тонколистий, копієчник гірський, пустирник туркестанський, шавлія пустельна, алтей голоцвітний.

Південь. Тут медоносна база охоплює собою гірську і передгірну зону, зону пустель із невеликими включеннями оазисного землеробства і річкові долини річок Чу і Сир-Дар’ї. Видова різноманітність медоносів значна, назвемо лише деякі, важливі для медозбору: люцерна, бавовна, псоралея костянкова, чінгіл сріблястий, смолоносиця, верблюжа колючка, каперець, тут першокласний медонос - псоралея.

Цвіте карагана – дерево до 7 м висоти або кущ – до 2 м висоти. Цвіте в травні - червні. Прекрасний медонос. Морозостійкий і посухостійкий. Перспективний для поширення в Україні. Один із видів карагани – кущова жовта акація.

Північ. Цілинні області - це переважно зона степу і частково лісостепу разом з долинами рік, які протікають тут і численних озер. Бджільництво тут почало розвиватися переважно після освоєння цілини, і основні медоносні угіддя – це посіви сільгоспкультур – буркуну, соняшника і гречки. Товарний медозбір дають також бур’яни – осот, будяк, свиріпа. Дикоростуча рослинність річкових долин (верби, карагана, кульбаба, жимолость, малина, кіпрей) мають значення лише як підтримуючі медоноси. 

Центр. Центр країни – це зона напівпустель. Умови утримання бджіл тут досить важкі, хоча ресурси медоносів значні, але вивчені вони слабо. Варто відмітити карагану, дику цибулю, очиток гібридний, тим’ян Маршалієвського, зізіфору Бунговської, буркун зубчатий, кермек Гмеліна, горькушу солончакову, астру триполіум.

Захід. Тут розміщені три зони: степ, напівпустелі, пустелі. Серед основних медоносів – верби, терен, мигдаль, степове різнотрав’я, культурні посіви. В основному  - по долинах рік.

Стан бджільництва

Сучасне бджільництво Казахстану залишається в значній мірі ще пост-радянським і, отже, близьким для нашого розуміння. Система вуликів така ж, як в Україні. Медогонки і інший інвентар - часто ще радянських моделей. Є звичайно й відмінності. Доводилось бачити фасувальні машини із Китаю. Казахстан взяв курс на прискорений розвиток бджільництва. Існує чітке розуміння цілей розвитку. Країна намагається ширше інтегруватися в світове бджільництво і вже досягла певних успіхів у цьому русі. В бджільництво тут вкладаються значні кошти, є вагома державна підтримка у вигляді держзамовлень. Тому не варто дивуватися, якщо Казахстан на деякому етапі випередить нас у розвитку бджільництва. Бджільництво тут – більше державна справа, ніж громадське заняття, на відміну від України, де бджільництво – то справа рук самих пасічників. На пасіках отримують весь спектр продукції бджільництва, хоча головний продукт -  все-таки мед.

Статистика бджільництва Казахстану

Бджільництво Казахстану неодноразово переживало етапи піднесення і занепаду. Так в 1870 р. тільки в Рудному Алтаї було більше 400 тис. б/сімей. На момент колективізації в 1932 р. в Казахстані було всього 78,3 тис. бджолосімей. В 1970 р. їх було вже 272,8 тис. В радянські часи набули поширення великі державні господарства, переважно на сході країни. Так радгосп «Черемшанський» в 1970 р. налічував понад 20 тис. б/сімей і був найбільшим бджолярським господарством в СРСР в ті роки. В 1974 р. б/сімей було більше 300 тис. В 1984 р. в Казахстані було 249 тис. б/сімей, від яких отримали  6 600 т меду.  В 2010 р. збір меду впав до 1 000 т… Сучасний збір меду оцінюється в 8 тис. т щорічно. Кількість сімей в країні – 456 тис. Пасічників – близько 12 тис. чоловік. Щільність розміщення бджіл в середньому – 0,16 бджолосімей/км2  (в Україні – 6 бджолосімей/км2), але розміщення їх досить неоднорідне, значні простори центру і заходу країни зовсім не мають бджіл.

В наші часи середній медозбір на стаціонарній пасіці – 20 – 30 кг/бджолосім’ю, у кваліфікованих пасічників, які кочують 3 -5 разів на сезон з карпаткою з південного сходу на північний схід, медозбір складає 120 – 150 кг/бджолосім’ю. Розмір пасік невеликий. Є пасіки на 150 – 170 сімей. В колах Бал Ара, спілки пасічників Казахстану, поширена інформація, що в радянські часи Казахстан мав до 500 тис. б/сімей і збирав до 50 тис. т меду. Дані ж.«Пчеловодство» не підтверджують це. На нашу думку максимальна кількість сімей в радянські часи була на рівні 300 тис., а медозбір ніколи не перевищував 7 тис. т. По виробництву меду Казахстан був четвертою республікою СРСР після України, Росії і Білорусії.

Мед Казахстану має унікальні споживчі якості, яких неможливо досягти в інших країнах. Це пояснюється двома обставинами: 

  1. медоноси – в основному дикоростуча рослинність;
  2. літо досить прохолодне, тому мед тут не втрачає аромат при відкачці і зберіганні, як це має місце в південних країнах.

Ціни на продукцію бджільництва

Грошова одиниця Казахстану – тенге. 1 долар = 184 тенге. Тут ціни ми подамо в тенге, а в дужках – в доларах США, оскільки обміну тенге на гривню на практиці не існує. Отже, рамка бджіл (при продажу сімей) коштує 1500 – 3500 тенге (8,2 – 19 дол.), карпатські бджоли ціняться вище від бджіл інших порід. Пакет – 4 рамки бджіл коштує 8000 – 10 000т (43 – 54 дол.), знову ж, в залежності від породи. Бджолина матка коштує 1500 – 10 000 т (8,2 – 54 дол) – ціна змінюється залежно від періоду сезону, раси бджіл, репутації пасічника. Кілограм меду коштує 800 – 15 000 т (4,3 – 82 дол.). Кілограм вощини коштує 2000 – 3000 т (10,9 – 16,3 дол.). Новий дерев’яний вулик без бджіл коштує 15 000 – 25 000 т (81,5 – 135,9 дол.); пінополістирольний вулик – 20 000 т (108,7 дол.). Ціни подані для сезону 2014 року, ще до падіння цін на нафту. Як бачимо, ціни на бджолопродукцію в Казахстані далеко не українські.

Раси бджіл в Казахстані

На мою думку, середньоросійських бджіл в Казахстані немає, хоча місцеві спеціалісти вважають, що частина бджіл у них - середньоросійські. Середньоросійські бджоли ні жити, ні збирати мед в степу не можуть. Місцеві бджоли – це українські бджоли, нащадки завезених колись Аршеневським. В радянські часи Казахстан пройшов через експерименти з утриманням помісних бджіл, а також далекосхідних, країнських, карпатських, кавказьких бджіл. Тепер тут утримують місцевих бджіл, карпатських бджіл, пробують працювати з країнкою і далекосхідною бджолою. На подібні експерименти з утриманням бджіл різних рас суворі обмеження накладає природа: 200 днів без обльоту, морози до - 50°С, коротке спекотне літо. В таких умовах можуть вижити бджоли небагатьох рас, відомих у світі.

Розведення і утримання бджіл 

Зимують бджоли переважно в зимівниках. При зимівлі на волі споживається надто багато кормів. Бджоли можуть не дожити до весни, незалежно від того, скільки їм залишили меду для зимівлі. Розмір пасік тут обмежується кліматичними умовами і станом ринку меду, але аж ніяк станом медоносної бази. Медозбір менше 50 кг вважається тут невдалим сезоном. Продукція бджільництва обмежується отриманням меду, виробництво інших продуктів незначне. Утримання бджіл заради розведення тут проблемне (крім півдня), тому вже тепер практикується широко завезення пакетів з півдня. Основний виробник пакетів для Казахстану – Узбекистан. Незначну кількість поставляє Таджикистан, але значно раніше, в квітні, і таджицькі пакети дорожчі. Всього за рік поставляється 150 тис. пакетів з півдня. Правда, частина з них іде транзитом в Росію. Велику роль в торгівлі пакетами на сході відіграє Оренбург – російське місто на західному кордоні Казахстану. Тут пересікаються торгові потоки пакетів: ті, що йдуть з півдня (Середня Азія) і ті, що йдуть з заходу (Україна). Звідси пакети розходяться на північ (Росія) і на схід (Сибір, Казахстан). Тут в значній мірі формуються і ціни на пакети. Взагалі-то торгівля пакетами - досить втаємничений (від пасічників) процес. Поки пакет із Закарпаття дійде до Казахстану, перекупники роблять із одного пакета два, непогано на цьому заробляючи.

На півдні Казахстану бджіл розводять самостійно, привізні пакети не використовують. Якщо не ділити зимувалі сім’ї, то вони просто зрояться. Карпатські бджоли вважаються найпродуктивнішими в Казахстані. Тому пакети із Закарпаття тут коштують дорожче, ніж завезені з Узбекистану (хоча Узбекистан теж вирощує карпатських бджіл), іноді в два рази. Це має своїм наслідком те, що частина пакетів із Середньої Азії реалізується під виглядом пакетів із Закарпаття.

Бал ара – спілка пасічників Казахстану

Терещенко Сергій Олександрович – президент Бал Ара, спілки пасічників Казахстану, екс-прем’єр-міністр Казахстану.

Спілка пасічників Казахстану створена 10 березня 2010 року по ініціативі екс-прем’єр-міністра Казахстану – Терещенка Сергія Олександровича, який і був обраний Президентом Спілки.

За п’ять років існування Бал-Ара виробництво меду зросло в кілька разів. Проводиться щорічне свято меду в Усть-Каменогорську. Активізовано міжнародні контакти казахських пасічників. Казахстан став членом Апімондії і Апіславії. Заплановано проведення 21 Конгресу Апіславії в Казахстані в 2016 році. Поза всяким сумнівом Казахстан буде намагатися провести Конгрес Апімондії. Організовано навчання пасічників як всередині країни, так і за рубежем. Поставлено амбітне завдання: Казахстан має ввійти в десятку найбільших виробників меду в світі протягом десяти років. Для цього, на мою думку, Казахстан має виробляти не менше 20 тис. т меду щорічно. І ресурси медоносної бази для вирішення таких завдань у Казахстану є. Тим не менше, Бал-Ара планує для покращення медоносної бази висіяти близько 5 млн. га буркуну переважно на засолених землях. Це дасть змогу не лише покращити медоносну базу, але і рекультивувати ці землі. На шляху вирішення цих завдань дві найбільших перешкоди: 

1. Казахстан досить холодна країна, отже на утримання великої кількості сімей накладає обмеження клімат; 

2. Існує проблема кадрів – в країні тепер немає такої великої кількості пасічників.

Важливо, що в розвитку бджільництва бере участь і держава. Так, в ряді регіонів країни діти початкових класів безкоштовно отримують по 10 г меду щоденно. Існують держзамовлення на мед. Ряду племінних пасік видаються субсидії, які складають 50 доларів на бджолосім’ю, на пасіках, які мають більше 150 сімей бджіл. Крім того, пасічники можуть брати досить дешеві кредити для розвитку своїх пасік.

Взаємозв’язки бджільництва України і Казахстану

Взаємозв’язки бджільництва України і Казахстану на диво значні, непропорційно більші відстані між нашими країнами. Детальніше: має місце значний вплив українського бджільництва на виникнення і розвиток бджільництва в Казахстані. Принагідно варто зауважити, що вплив Росії на бджільництво Казахстану незначний, близький до нуля. Згадаймо, як все почалося: бджіл Казахстан отримав саме з України. Так само перша система вуликів – дуплянка, теж чисто українська. Оскільки в культурі казахів бджільництво було відсутнє, то на різних етапах розвитку Казахстан отримував кадри пасічників з України. Спочатку це були козаки і переселенці-селяни, потім, уже в радянські часи, – селяни і репресовані. Наприклад, значний імпульс в становленні бджільництва в північних областях дало так зване освоєння цілини, коли в Казахстан були примусово переселені багато людей з України. Навіть в наші часи, значний відсоток кадрів у бджільництві Казахстану становлять етнічні українці. Вплив України широко плановий – наприклад, раси бджіл Казахстану всуціль українські: українська, карпатська, далекосхідна (далекосхідні бджоли – теж українські). В Казахстан продовжують надходити пакетні бджоли з України. Тому є певна логіка, що і в наші часи чомусь так сталося, що чимало семінарів по бджільництву у Казахстані проводять саме українські спеціалісти по медоварінню, по матководству.

 

Коментарі (0):