Акція «Акація»

Рік написання: 1991

Пропоную шановним добродіям, пасічникам незалежної України, зробити добре діло. Нехай кожен з нас посадить весною 1992-го року, першої весни нашої незалежності, по 100 акацій.

Чому акація, а не липа чи верба?

Липа починає цвісти на 10 — 11-й рік після садіння, акація — на 2 — 3-й. Якщо липа добре виділяє нектар в сучасних умовах один раз на п'ять років, то акація добре нектароносить раз у чотири роки. Періоди цвітіння обох медоносів однакові за тривалістю.

Акація добре росте і виділяє нектар на всій території України — від степового Криму, де вона ледве сягає 6 м висоти, до півночі, де на Поліссі висота дерев сягає 20 м.

Крім чорноземів і каштанових ґрунтів, акація росте також на пісках і навіть на заболочених землях, де вона при помірному рості добре виділяє нектар.

Ще одна перевага акації над іншими медоносними деревами в тім, що її не уражують шкідники. Це, як на наші часи, звучить трохи дивно, але це так. Причина: в деревині, корі і листі акації є речовини, які відлякують шкідників.

Згадуючи пасічникування минулого, відзначають  в основному щедрі медоносні угіддя, великі врожаї меду і воску, здорові, сильні сім'ї. При більш детальному знайомстві виявляється, що пасічники займалися не лише медом, але й медоносами.

Давнє законодавство забороняло вирубувати медоносні дерева. Українські селяни у минулі століття рубали в лісі на дрова березу і вільху, але не чіпали липи і дуба. Такі ліси були прекрасними медоносними угіддями для бджіл.

Ще в двадцяті роки пасічники мали біля своїх садиб декілька соток землі, на якій висівали для бджіл синяк, гірчицю, мелісу, саджанці медоносів, які потім розсаджували.

П. Прокопович досліджував медоносні рослини, висівав синяк, садив липи. У своїй статті «Про синяк» він, зокрема, стверджував, що і десятина синяка здатна прогодувати 45 сімей бджіл. Рут, засновник знаменитої династії пасічників, одного разу висадив 4 000 лип поблизу однієї зі своїх пасік. Він пропонував усім американським пасічникам посадити по 100 лип («Енциклопедія бджільництва», 1927 рік).

Біла акація або псевдоакація з'явилася в Україні в районі міста Одеси приблизно в 1820-му році. Вона розповсюджувалася по Україні як декоративна рослина у поміщицьких садибах і парках. За переказами жителів Черкаської області (чув у селі Бубнова Слобідка), на правому березі Дніпра, біля Канева, акацію садили Т. Г. Шевченко разом зі своїм другом Максимовичем — тодішнім ректором Київського університету. Зауважу, що в минулому столітті акація не сприймалася як медоносна рослина. В ті часи в такій її якості не було потреби. Висловлю припущення, що Петро Прокопович акацієвого меду не пробував.

Як медонос, акація біла належно не оцінена і досі. Доросле її дерево дає майже щороку від 0,5 до 8 кг меду. Практика останніх років така, що пасічники підвозять своїх бджіл до масивів білої акації. Кияни, наприклад, використовують акацієві гаї, що поблизу Канева.

В умовах, коли ціна одного літра бензину буде стрімко доганяти ціну літра меду, пасічники змушені будуть шукати нові можливості для пасічникування. Міркую собі, що підвозити бджіл доцільно до медоносів, які висівають на полях як технічні або зернові культури. Мова йде про гречку, соняшник, еспарцет, ріпак.

Акацію, як культуру, доцільно було б садити в достатній кількості на околицях майже кожної пасіки. І це стосується всієї території України. Тоді зменшиться потреба в кочівлі до посадок акації.

Щороку 500-тисячну армію пасічників України поповнює 15 — 20 тис. початківців. Чим живе пасічник-початківець? Його увага, кошти і час зосереджені на питаннях: де дістати бджіл, вулики, цукор, літературу, який метод пасічникування вибрати, який вулик, яких бджіл. За всіма цими турботами якось забувається, що при розведенні бджіл треба найперше турбуватися про поліпшення, а на деяких пасіках і створення медоносної бази для бджіл.

Не краща ситуація і в товариствах пасічників. Крім збору меду і вирішення «цукрового» питання нічим іншим в багатьох із них і не займаються. Але ж вони об'єднують півмільйона членів. А це велика сила.

Отже, пропоную кожному пасічнику України посадити по 100 дерев акації. Чому саме по 100? Займе ця робота приблизно один день. Це під силу кожному з нас, навіть пенсіонерам. Звичайно, бажаючі можуть посадити і більше.

Де брати садивний матеріал? За згодою з місцевою владою можна копати прикореневі паростки в акацієвих посадках, а потім розсаджувати їх. Можна взимку зібрати насіння акації, зрізавши одну-дві гілки з дорослого дерева, де багато стручків. Відбираючи таким чином насіння, ми заодно сприяємо розмноженню найбільш нектароносних дерев.

Насіння акації слід висівати на грядку у сонячному місці, попередньо зволоживши його. Не пробуйте садити насіння відразу на постійне місце. Воно, в більшості випадків не зійде.

Незважаючи на стійкість і живучість дорослої рослини акації, при садінні вона примхлива. На постійне місце пересаджують однорічні саджанці. Садити їх краще весною, можна і після початку сокоруху. Якщо садити восени, то при теплій або безсніжній зимі саджанці можуть засохнути.

Де садити? Можна використати для цього яри, балки, іригаційні рови, береги річок і струмків, можливо і лісосмуги. В радіусі продуктивного льоту бджіл (2 км) майже на кожній пасіці є місця, де можна посадити від кількох сотень до кількох тисяч дерев акації. Очевидно, в деяких випадках необхідна згода або дозвіл сільради чи лісництва. В інтерв'ю міністра лісового господарства України газеті «Сільські Вісті» сказано, що в Україні є 500 тис. га землі, які потрібно заліснити.

Отже, весною, як тільки розтане сніг і на пасіці ще не багато роботи, можна виділити день-два (наприклад, вихідні), щоб самому або разом з колегами по товариству пасічників посадити біля своєї пасіки 100 дерев акації.

Уявімо, що акція «Акація» пасічникам України вдалася. Ми спільними зусиллями посадили - хто більше, хто менше — 50 млн. дерев акації (нас 500 тисяч). Медоносні ресурси України збільшаться на  десятки тисяч тонн меду.

Передбачаю резонний сумнів з боку скептиків. Що можна відповісти? Ми тут не перші. В сусідній країні Угорщині за останні 50 років лісівництва висадили 80 тисяч гектарів акацієвих лісів. За останні 40 років товарний медозбір в Угорщині зріс у 4 (!) рази.

Є позитивні приклади і в нас. Лісництва і деякі колгоспи Черкащини провели роботи із заліснення ярів і балок деревами акації. Медоносні ресурси Черкащини різко зросли, і тепер на медозбір з акації сюди з'їжджаються пасічники із сусідніх областей.

Вітаючи редакцію «Українського пасічника» і всіх українських пасічників з відродженням журналу, висловлюю надію, що ініціатива журналу у проведенні акції «Акація» додасть йому авторитету, допоможе згуртувати пасічників України, підвищити їх екологічну культуру.

Щорічне садіння дерев в Україні усіма пасічниками могло би стати доброю традицією і сприяти відродженню слави українського бджільництва.

Коментарі (0):